Путін хоче створити буферну зону на Сумщині і підійти впритул до Харкова. Інтерв’ю з військовим оглядачем Поповичем

Факт того, що російську окупаційну армію вдалося зупинити на Харківщині, не означає, що ворог відмовився від своїх цілей. Наказ створення буферної зони на півночі нашої країни, не лише на Харківщині, але й на Сумщині, було дано кремлівським диктатором Володимиром Путіним і, вочевидь, скасовано не було. Так само не було виконано і не скасовано ще кілька наказів агресора – захоплення Вовчанська, наближення впритул до міста Харків, просування від Вовчанська у бік Куп’янська тощо.

Ще одне невиконане завдання окупаційної армії – взяття Часового Яру. Нині агресор намагається зрівняти його із землею за допомогою важкої вогнеметної системи залпового вогню. Ворог продовжує скидати авіабомби на місто Харків, зокрема з бомбардувальників, що злітають з аеродромів у Бєлгородській області. Чому їх неможливо знищити, незважаючи на відносно невелику відстань? Через об’єктивні причини.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив військовий оглядач Денис Попович.

– Радник мера Маріуполя Петро Андрющенко заявив, що російська окупаційна армія може готуватися до активізації на півдні. Він назвав дві ознаки такої підготовки: будівництво залізниці через Маріуполь та активність російських танкерів у порту цього міста. За оцінками радника, це може змінити стратегічну ситуацію на фронті. Чи погоджуєтеся ви із таким прогнозом?

– Він акцентував на тому, що активізація буде на Вугледарському напрямку, і в цьому сенсі я з ним погоджуюся. Там пролягає залізниця, яка є вигідною для окупантів з погляду логістики, і наступальні дії там дійсно можуть розпочатися. Передусім у контексті того, щоб створити додатковий тиск, щоб ми мали реагувати на нього, перекидаючи туди свої резерви. Саме в цьому полягає важливість цього напрямку.

Але я б не поспішав із прогнозами, що це може змінити стратегічну ситуацію. Вугледарський напрямок взагалі напружений, там постійно тривають бойові зіткнення, але масштабний наступ там не розпочався – такий, щоб можна було казати про якісь суттєві зміни. Головним напрямком для противника зараз є Покровський. І це триває.

– Ми бачимо, як ворог змінює акценти. За інформацією президента України Володимира Зеленського, наступ на Харківщині вдалося повністю зупинити. За вашими оцінками, чи можна сказати, що противник відмовився від активних бойових дій на Харківщині? Чи припускаєте ви, що, окрім наступу на Покровського напрямку, він буде розвивати ще один?

– Ворог не відмовився від бойових дій на Харківщині. Він перебуває на території Харківської області. Як і раніше, він перебуває у Вовчанську, попри те, що його звідти відтискають, він перебуває на іншій локації – Липці–Глибоке, де точаться бойові дії. Отже, якщо говорити про північний напрямок, то він там є.

Не треба також забувати, хто віддав наказ наступати на Харківщину – ніхто інший, як Володимир Путін. Давайте згадаємо його заяву про те, що треба створювати буферні зони, яку він зробив у березні.

Буферні зони мали бути не лише на Харківщині, але ще й на Сумщині, тому не забуваймо про ризик наступу на Сумську область. Попри те, що він не відбувся завдяки тому, що ворога вдалося зупинити на Харківщині, така загроза є.

Плани ворога щодо Харківщини не виконані. Ці плани, окрім створення буферної зони, полягали в тому, щоб просуватися вперед, захопити Вовчанськ – прочерк, не зроблено, підійти впритул до Харкова, щоб взяти місто під вогневий контроль ствольною артилерією – прочерк, не зроблено, просуватися від Вовчанська далі в бік Куп’янська – прочерк, не зроблено.

Тобто наказ Путіна не виконано, наказ Путіна не скасовано. Тому я категорично не погоджуюся з тим, що все окей. Але дійсно просування ворога там вдалося зупинити, ми їх потроху відсікаємо.

– До речі, є ще один "прочерк, не зроблено" – це Часів Яр. Ворог почав застосовувати там "Солнцепьоки" – важку вогнеметну систему залпового вогню. Якщо цей населений пункт просто буде зрівняно із землею, чи зможе ворог за рахунок цього просунутися вперед?

– Саме в тому і полягає мета – щоб зрівняти цей опорний пункт із землею, щоб змусити нас відходити з позицій і далі просуватися вперед. Але чи можна це казати щодо усього міста, яке можуть зрівняти із землею? Я би не став цього стверджувати.

– Російська окупаційна армія вперше скинула на місто Харків ФАБ-500 – фугасну авіабомбу з модулем планерування та корекції. Але питання не стільки в цій бомбі, а в тому, що її було запущено з літака Су-34, який злетів з військового аеродрому в Майському у Бєлгородській області Росії. За інформацією, відстань від місця запуску до місця влучання становила усього 65 км. Ми знаємо, що західні партнери дозволили застосовувати своє озброєння для завдання ударів по території РФ. На вашу думку, чому цей військовий аеродром досі не знищено?

– Потрібно розрізняти відстань від місця запуску до місця влучання та відстань від місця розташування аеродрому до місця влучання. Це велика різниця. Наразі я не знаю точно, на якій відстані від Харкова розташований цей аеродром.

– Я уточнила на мапі. Близько 200 км.

– Отже, якщо літак розміщено поза радіусом у 100 км, тоді питання знімається. Наприклад, снаряди MLRS, які нам дали до HIMARS, можуть бити на 84 км. Але зрозуміло, що ми не можемо підігнати HIMARS до кордону і бити на повний радіус. Він має бути в такому місці, щоб в нього не могла влучити артилерія. Отже, реально може йтися про можливість бити вглиб РФ на відстань близько 50 км. Це по-перше.

По-друге, 65 км – це саме та відстань, з якої противник зазвичай запускає авіабомби. Зважаючи на те, що в нас досі дуже мало засобів далекого радіусу дії, системи ППО не можуть їх дістати.

– На військовому полігоні російської окупаційної армії на мисі Чауда в Криму сталася масштабна пожежа. Цей полігон називають "базою "Шахедів", оскільки звідти ці БПЛА запускаються на територію материкової України. За вашими оцінками, наскільки легко сьогодні Силам оборони знищувати подібні об’єкти на території півострова, зважаючи на військову допомогу союзників?

– Не буває нічого легкого. Для того, щоб їх знищити, потрібно дотримуватися певної послідовності дій. Все це – дуже кропітка робота. Це важко.

Ми знаємо, у чому полягають такі дії. Спочатку ми знищуємо системи ППО, засоби радіолокації тощо, а після цього завдаємо удару. Допоки не будуть знищені засоби ППО, про знищення військової інфраструктури говорити не можна.