"Нам скільки не дай, ми на всі кошти купимо медикаменти": Ірина Саліхова про рух допомоги Херсона "Котики-патріотики"

Вже сьомий місяць в рамках ініціативи "Котики-патріотики" десятки людей збирають заявки від лікарень та мешканців Херсона, залучають кошти, замовляють препарати, фасують і переправляють до окупованого міста. Як працює цей ланцюжок, OBOZREVATEL розповіла "мати котів" Ірина Саліхова, яка запустила і керує процесом.

"Рашисти спостерігали за тим, як ми виносимо ліки, тримаючи на прицілі"

Одна з прикмет окупації, характерна для південних регіонів, проблеми з забезпеченням ліками. Після приходу росіян налагоджена роками логістика руйнується і з часом навіть банальні пігулки від головного болю чи спрей від нежиті стають дефіцитом, не кажучи вже про препарати для людей з діабетом, хворобами щитоподібної залози, онкологією, астмою, Паркінсоном і т.д. Так сталося і в Херсоні. Але в цьому місті з перших днів повномасштабного вторгнення місцеві активісти згуртувались і досі всіма можливими способами доправляють до міста медикаменти.

- Ще 24 лютого в мене була паніка, ми думали з Сашком – моїм чоловіком, виїжджати з Херсона чи ні, - згадує Ірина Саліхова, яка працювала журналістом, а останні роки займається рекламою, волонтерити почала в 2008 році з допомоги дитям-сиротам. – Наступного дня вранці побачила повідомлення місцевої влади, що до лікарень, які відверто не готові до такої кількості людей і такого характеру травм, везуть багато поранених. На початку це були військові, бо в нас чотири дні тривали бої на Антонівському мосту, потім додались цивільні. Потреба була в першу чергу в кровоспинних, знеболюючих препаратах, перев’язочних матеріалах. Почала шукати кошти, закуповувати ліки – завдяки моїй медійності, вдавалось збирати ну просто шалені суми буквально з перших днів війни.

https://www.instagram.com/tv/CaiU7F_oDkt/?utm_source=ig_web_copy_link

На одному з відео, датованих ще 28-м лютим, на своїй сторінці в Інстаграм Ірина демонструє чек на суму в 141 тис. гривень. Донати, за її словами, надходили з різних куточків світу – з країн Європи, США і навіть Австралії – переважно від колишніх херсонців. В першу чергу волонтерка спрямовувала кошти на закриття потреб саме медичних установ – реанімації, опікового відділення та хірургії обласної лікарні, перинатального центру, центру служби крові, потім додались і прохання від місцевих мешканців.

- Я розуміла, що можу допомагати більше, тому що коштів вистачає, але сама вже не вивожу, - згадує Ірина. – За одну ніч я зібрала 17 людей, згодом команда розрослась до 42 (згодом вона була оновлена на 100%, бо частина людей виїхала, частина виснажилась – авт.). Ми діяли як така громадська ініціатива, а коли в нас запитали, як ми називаємось, ляпнула: "Котики-патріотики" (я так жартома називаю свого кота) і так воно прижилось.

Запаси в аптеках потроху танули, а працювали вони навесні у Херсоні лише кілька годин на добу, та й то не всі. Деякі вирішили зачинитись на невизначений термін і відкривали двері лише після перемовин Ірини з власниками. При цьому вал замовлень ставав все більшим, бо централізовані поставки в окупацію припинились. Через те "мама котиків" пропустила майже всі проукраїнські акції, на які виходили херсонці.

- Хоча на один мітинг я таки потрапила, - зазначає Ірина. – Мені був потрібен інсулін, сказали, що він є в наявності в аптеці на площі Свободи – це як раз там, де перед ОДА збирались люди. Ми з чоловіком приходимо туди, нам кажуть: "Ні, це не у нас, вам потрібно в іншу аптеку". А вона по діагоналі знаходиться, і от я біжу з кольоровою сумкою-холодильником прямо на автоматників, в мене навіть не спрацював інстинкт самозбереження, бо я бачила перед собою ціль. Здається, ті солдати злякались більше, ніж я, кричали "Стій!", наставляли зброю. Мене чоловік схопив за капюшон і відтягнув назад. Люди почали вигадувати, як нам потрапити на інший бік площі. Хтось пропонував взяти з собою священника, по ньому ж точно вогонь не відкриють, хтось почав перемовини, але найрозумнішим виявився чоловік, що запропонував обійти квартал. Ми потрапили до потрібної аптеки, біля якої стояв бронетранспортер з рашистами, що спостерігали за тим, як ми виносимо ліки, тримаючи на прицілі. І це були незабутні враження.

Ірина додає, що десь в середині березня в аптеках Херсона лишились самі вітаміни, БАДи та косметики, і постало питання придбання ліків на підконтрольній Україні території. І тут долучився Червоний Хрест та інші волонтерські організації.

"Відразу, як почала діяти ініціатива, ми чоловіком полишили власну квартиру"

Але збір коштів та придбання медикаментів – тільки частина непростого завдання, ще один з ключових моментів – доставка важливого вантажа в захоплене загарбниками місто. А це справжній квест.

- Водіїв, з якими ми домовлялись про доставку, то не пропускали і вони стояли десь посеред поля і там в колоні ночували, то завертали. Деякі психували, вивантажували все на складі і потрібно було шукати нового перевізника – такі гойдалки були, – пояснює Ірина. – Наприклад, зараз, у вересні до Херсона доїхали коробки, які були відправлені півтора місяці тому. А останні тиждень-півтора окупанти взагалі закрили наш регіон на в’їзд/виїзд. Знайомі, які везли в окупацію медикаменти, дитяче харчування тощо, а назад брали посилки, тому що людям потрібні теплі речі, зараз застрягли у місті. Все стоїть в обидва боки. Кілька людей вирвалися, але якимось дивом, і то голі, босі, простоволосі.

В очікуванні новин волонтери адресно доставляють пакунки з ліками, що встигли завезти до Херсону. І роботи вони це змушені з пересторогами, щоб не наражати себе на небезпеку.

- Бути волонтером в окупованому місті – це реально страшно, - говорить Ірина. - Ми не афішували допомогу військовим, крім того, інші волонтери не хотіли світитися, тому я вогонь викликала на себе – публікувала звіти та вела прямі ефіри в соцмережах, давала інтерв’ю телеканалам. Майже відразу як почала діяти ініціатива, ми з чоловіком полишили власну квартиру, бо таких публічних і надто активних викрадали прямо з домівок. Благо, що в Херсоні багато своїх людей, які нам пропонували пожити в них безкоштовно. Переїжджали кілька разів. Була така ситуація, коли мені телефонують близько опівночі люди, що відповідають за безпеку: "Ви взагалі там подуріли?! Щоб завтра зранку вас у цій квартирі не було". Ми о 7-й виїхали, а о 12-й у той двір прийшли російські військові, за списком звірили номери машин, а потім пішли по під’їздах питати в людей, чи не бачили вони когось, хто до війни тут не жив.

Переміщати "Котики-патріотики" були змушені і штаб, і склад, а про "точки" видачі повідомляли особисто тим, хто замовляв допомогу, чи розвозили її по домівках. Та окупанти почали охоту на активістів, і врешті-решт Ірина з чоловіком евакуювалтсь з Херсону. Замість п’яти годин дорога до Одеси тривала майже п’ять діб.

- Саме Одесу обрали, бо тут був один з найбільших логістичних вузлів, куди приходили ліки, замовлені в Інтернеті, чи придбані у Львові, Києві, інших містах тими, хто долучився до ініціативи, - пояснює Ірина. – Плюс сюди йшла європейська гуманітарка, тож я думала, що мені буде простіше керувати логістикою, організовувати відправлення на Херсон. Але сталося так, що нема більше проїзду через Миколаївську область. Якби ми це знали, перебиралися б в інше місто, наприклад, до Запоріжжя, через яке донині доставляємо медикаменти.

Така непередбачувана ситуація з дорогою змусили волонтерів відмовитися від доставки препаратів, що потребують зберігання в холоді. Не беруться, як на початку, і за придбання дороговартісних. Причина в тому, що впали збори і це вплинуло на пріоритети.

- Якщо раніше вдень нам люди могли перерахувати кілька сотень тисяч гривень, то зараз збираємо на тиждень в крайньому випадку тисяч 20, – констатує Ірина. – А може бути в однієї людини запит на таку суму – це зазвичай онкохворі. І мені доводиться обирати, або підтримати одну людину, або придбати цукрознижуючі, серцеві препарати, які врятують життя сотні херсонців. Крім того, я відмовляюсь навіть, якщо людина каже, що вона сама заплатить за медикаменти, тільки передайте. Бо окупанти на блокпостах можуть їх банально відібрати, чи передача буде йти довго, а я за це отримуватиму хейт, погрози, звинувачення, що я щось вкрала. І я сказала: Вибачте, буду закривати тільки заявки, які приймаю, тому що я з людей не беру грошей і начебто не маю перед ними зобов’язань ніяких. Доїхали ліки – окей, супер, подякували. Не доїхали, ну що ж, замовимо ще раз.

"Цей народ просто не подолати!" - краще ніяких ліків, ніж російські

Ірина відзначає, що намагання окупаційної влади якимось чином вирішити питання з медикаментами виглядає більш ніж незграбно. Лише за кілька місяців після захоплення Херсона тут почали з’являтися вироби російської фармацевтичної галузі.

- Якщо я не помиляюсь, лише наприкінці травня до Херсону стали завозити ліки з Криму, транспортували у багажниках автівок, продавали у спеку на вулицях, ринках, без рецепту, не дотримуючись умов зберігання, - каже Ірина. – Лікарі мені потім тихесенько казали, що препарати псувались і не то що не допомагали, а навіть викликали отруєння в людей. Тільки у вересні один з пропагандистських ТГ-каналів видав новину, що придбано кілька рефрижераторів для перевезення медичних товарів. Так вже 7 місяців минуло!

Волонтерка додає, що проблема є не тільки з обсягом ліків та їх якістю, в Херсоні аптеки ще й досі не закривають весь спектр потреб. До неї, наприклад, звертаються земляки з хворобою Паркінсона, епілепсією, які не можуть знайти в місті потрібні препарати. Але є й ті, хто свідомо лікується виключно українськими препаратами.

- В нас ще була така історія: мені телефонує жінка, каже, що їй потрібні ліки, без них вона помре, просто плаче в слухавку, - наводить приклад ставлення херсонців до "ворожих" ліків. – Мої волонтери їх знаходять, везуть, дівчинка стоїть на порозі, простягає бабусі пакет, а та питає: "А ліки чиї? Українські чи російські, бо якщо російські, то я не візьму". І я таку гордість відчула за наших людей, бо жінка розуміє, що без препарату не виживе, але коли вже бачить його у руках волонтерки, відмовляється брати, якщо він російський. Цей народ просто не подолати! І на щастя, ми не працюємо з російськими ліками.

За словами Ірини, спільними зусиллям "Котикам-патріотика" вже вдалось передати в рідний Херсон медикаментів на 4,5 млн. гривень. Є організації, які постійно підтримають ініціативу, це Union of Help to Kherson, Феміністична ложа, фонд "Poryad" та десятки людей, що жертвують свої кошти на підтримку людей в окупації, і допомагають доставляти ліки до адресатів. І кожного разу, коли у авторки ініціативи виникало бажання поставити її на стоп, знаходились люди, що передавали донати, чи медикаменти і ланцюжок допомоги оживав знову.

- Крім роботи та волонтерства, треба ще родині трошечки приділяти уваги, на це немає часу, - говорить Ірина. – Я піднімаю чоловіка о 7-8-ій ранку у вихідний день, і починається об’їзд аптек, складів, поштових відділень, пакування (бо всю макулатуру – коробки, інструкції викидаємо), погоні за водіями. І коли збори стали значно меншими, зменшилась кількість посилок, ми трошки видихнули з полегшенням. Десь тижні два тому гроші майже не надходили і така думаю: "Окей, якщо буде десь 1 тис. гривень на тиждень, я її просто перекидатиму іншим волонтерам у Херсоні, а вони на ці гроші будуть продукти купувати тим, хто лишився без засобів для існування". Аж тут на мене вийшла Українська волонтерська служба. Вони перерахували 20 тис. гривень, я на радощах зробила на них замовлення в аптеці – вдалось закрити 29 заявок плюс придбати гель для УЗД для однієї із лікарень. І потреби в людей ще є, а нам скільки не дай, ми на всі кошти купимо медикаменти.

На сторінці "Котиків-патріотиків" є нагадування про те, що херсонцям не зайва буде будь-яка підтримка – це може бути і грошовий внесок, і репост, коментар, що дозволить познайомити з ініціативою більше людей. А, значить, придбати більше потрібних медикаментів.

5363542320106991 Приват

5375414104396121 Монобанк

Отримувач – Ірина Саліхова

PayPal Андрей Польшин

polshin.andrew@gmail