"Наш ключ до перемоги – знищувати ворога в максимально великій кількості". Інтерв'ю командира розвідки артилерії бригади "Рубіж"

Володимир, нині начальник розвідки артилерії бригади Національної гвардії "Рубіж", боронить українську землю від окупантів від самого початку першої фази цієї війни у 2014 році. Тоді, в лавах добровольчого підрозділу 25-го батальйону "Київська Русь" Збройних Сил України воював спочатку як командир піхотного взводу, а пізніше – на посаді командира взводу артилерійської розвідки.

Повномасштабне вторгнення РФ зустрів у Києві і вже в складі добровольчого формування "Свобода" брав участь у боях за Ірпінь, Бучу, Гостомель. Після звільнення Київщини мобілізувався до Нацгвардії. Володимир розповів OBOZ.UA, як, на його думку, змінилася війна, як на це вплинув розвиток технологій, яка ситуація в зоні відповідальності бригади та який бій запам'ятається йому найбільше.

Про артрозвідку та технології

Після боїв на Київщині разом із підрозділом майже відразу мобілізувалися в 4-ту бригаду Національної гвардії, тоді це ще не була бригада "Рубіж". Більшість підрозділів виконували завдання на Сході, а саме в Рубіжному. Пройшли надзвичайно коротке злагодження на полігоні, буквально 5-6 днів – і вирушили. Чітко пам'ятаю, нагальність справи була такою, тому що тоді бригада ледь не самотужки обороняла доволі велике місто Рубіжне. І треба було швидко допомогти хлопцям, які від самого повномасштабного вторгнення РФ брали участь у гарячих боях на Сході. Тоді ворог йшов із півночі Луганської області, ситуація була доволі критичною – сил і можливостей не вистачало.

Спочатку я був заступником командира звичайної роти, звичайного батальйону, але десь з кінця 2022 року мене перевели займатися артилерією, тоді я був заступником командира батальйону з артилерією.

Моя робота – переважно артрозвідка, тобто розвідувати, коригувати, це БПЛА, крила-розвідники, аналітика. Порівнюючи свій досвід 2014 року та теперішній, хочу зазначити, що зараз артилерійська розвідка, та й в принципі розвідка не та, яка була тоді. У 2014 році коригування артилерії – це, грубо кажучи, коли розвідник заходить у тил ворога і бачить ціль, у бінокль чи в іншу оптику. Тобто розвідує ціль конкретно там, де є скупчення ворога, де ворожа гармата, чи там, де ворожа база чи бронетехніка і коригує артилерію, візуально бачачи цю ціль.

Доволі часто у 2014-2015 роках, та й не тільки, і у 2022 році теж, коригування артилерії було надзвичайно ризикованим для розвідника. Вийти за лінію фронту, проходити, пролазити. Пам'ятаю, у 2014 році розвідка артилерії – це було по декілька днів, складно, особливо взимку, без можливості зігрітися, вилазити, пролазити, проходити, проїжджати, десь якісь висоти займати, і візуально намагатися побачити, розгледіти, спостерігати, розвідати, і таким чином коригувати по радіостанціях. У 2022 році було доволі багато українців, які чинили супротив на тимчасово окупованих територіях, вони передавали, коригували ті чи інші удари – чи артилерії, чи "Байрактару" – різними засобами зв'язку.

Зараз все ж таки коригування артилерії на 90-99% – це БПЛА різного роду та принципу: крила, коптери, супутникові знімки тощо. Тобто з кожним днем сучасна війна стає дедалі більше війною технологій. Це призводить до економії боєприпасів, до швидкості, до швидкості координації, до більшої влучності. Тут є свої плюси: ворог зазнає більших втрат. Але коли ми кажемо про втрати ворога, ми так само розуміємо, що й ворог адаптується і вчиться на власних помилках.

На озброєнні в сучасного артилерійського підрозділу – від 82-го міномету 1937 року та полкового міномету 120 калібру 1938 року і радянських систем різних калібрів до західного озброєння.

Про ситуацію в зоні відповідальності бригади

Найбільшим пріоритетом великої машини-артилерії є передусім контрбатарейна боротьба. А загалом – не допустити ворога до передніх нульових ліній і знищувати його на більш дальніх підступах. Так, щоб максимально убезпечити наших побратимів-піхотинців від піхотного контакту. Ну і мені, як піхотинцю 22-го року, це зрозуміло, це надзвичайно важливо, тому що неодноразово доводилося брати участь у контактах і розуміти, наскільки ворожі танки бувають небезпечними чи наскільки важливо бачити й знищувати ворожу піхоту, перш ніж вона дійде до стрілецької сутички на відстані пострілу автомата.

Бригада "Рубіж" зараз працює на декількох ділянках. Це загалом Сіверський, Лиманський напрямки. І оскільки наша бригада одна із найбільш підготовлених не лише в Національній гвардії, а й загалом у Силах оборони, це одні із найбільш гарячих, відповідальних ділянок. Те, що ми можемо говорити, – це Сєвєродонецьк, Рубіжне.

Контакти не вщухають ні на мить. Кожен бій важкий. Можу пригадати й 2015 рік – вихід із Дебальцевого, і 2022 рік, коли ми ледь не потрапили в оточення в Рубіжному, і переможні бої в Ірпені, коли ми фактично завершували відбиття міста і першим заходили, звільняли Гостомель та Бучу. Насправді дуже багато боїв відбувається, і зараз дуже важкі бої. Але думаю, найбільше запам'ятається наш переможний бій. Це буде бій, який запам'ятає вся Україна, останній великий бій, в якому ми здобудемо перемогу.

Кожний бій наших підрозділів, який зараз триває, здається найважчим. І це зрозуміло, тому технології стають більш продуманими. Якщо говорити про артрозвідку, зараз із тими знаннями, із тими навичками, змінами, оснащеннями, координацією технологіями порівняно з 2014 чи навіть із 2022, то з кожним днем насправді дедалі важче й важче.

Якщо говорити про подвиги хлопців, які зараз воюють у піхоті, то здається, що набагато складніше, ніж навіть у 22-му році. Причина – засилля БПЛА в небі та артилерії, які ведуть не тільки надокучливий вогонь по квадратах, а й намагаються вести високоточний вогонь із пристрілкою, проводити коригування від коптера чи іншого засобу спостереження.

Про "ключ" до перемоги

Зараз усі Сили оборони працюють як один злагоджений механізм. Оборона Сєвєродонецька, наприклад, коли є бійці з різних підрозділів і головне – це шеврон українця, шеврон української армії, присяга українському народові, українській нації. Це те, що об'єднує різні театри воєнних дій, різні ділянки, різні завдання. Кожен підрозділ отримує окреме завдання, але, скажімо так, – фронтові шляхи неодноразово перетинаються. І спільний вогонь по ворогу ніхто ніколи не скасовував.

Навпаки, поєднуємося, виконуємо завдання, один одному виходимо на підтримку, долучаємося і розуміємо, що основна задача – знищити якомога більше орків. Одна з запорук перемоги в цій війні – це завдавати ворогу таких втрат, які будуть для нього настільки відчутними, що він не встигатиме відновлюватися.

Іншого шляху немає, тому що якщо не зупиняти їхні м'ясні штурми, то орки будуть живими і приходитимуть у мирні міста, села, населені пункти, приноситимуть смерть, руїни, рабство, знищення. Те, що ми бачили в багатьох містах, як вони знищують, розстрілюють українців. Це геноцид українського народу. На жаль, їх багато і їх треба зупиняти. Для того ж, аби їх зупиняти, треба їх просто винищити. Хоч би скільки їх було, це треба робити й не зупинятися. Іншого шляху просто немає.

Щоб перемогти, має бути комплекс факторів, якогось чарівного чіт-коду, як у комп'ютерній грі, на жаль, немає. Багато сподівань було, що будуть HIMARS і це стане ключем до перемоги. Приїдуть Abrams – і це ключ до перемоги, чи прилетять F-16 – і ось вона, перемога. Насправді немає універсального ключа до перемоги. Єдине, що можливо, – це знищувати орків у максимально великій кількості. Щоб армія окупантів втрачала боєздатність і, як наслідок, втрачала можливість воювати. Ми маємо захистити себе, захистити свої сім'ї, міста, націю, державу, майбутнє. Це є найбільша відповідальність.