Володимир, нині начальник розвідки артилерії бригади Національної гвардії "Рубіж", боронить українську землю від окупантів від самого початку першої фази цієї війни у 2014 році. Тоді, в лавах добровольчого підрозділу 25-го батальйону "Київська Русь" Збройних Сил України воював спочатку як командир піхотного взводу, а пізніше – на посаді командира взводу артилерійської розвідки.
Повномасштабне вторгнення РФ зустрів у Києві і вже в складі добровольчого формування "Свобода" брав участь у боях за Ірпінь, Бучу, Гостомель. Після звільнення Київщини мобілізувався до Нацгвардії. Володимир розповів OBOZ.UA, як, на його думку, змінилася війна, як на це вплинув розвиток технологій, яка ситуація в зоні відповідальності бригади та який бій запам'ятається йому найбільше.
Після боїв на Київщині разом із підрозділом майже відразу мобілізувалися в 4-ту бригаду Національної гвардії, тоді це ще не була бригада "Рубіж". Більшість підрозділів виконували завдання на Сході, а саме в Рубіжному. Пройшли надзвичайно коротке злагодження на полігоні, буквально 5-6 днів – і вирушили. Чітко пам'ятаю, нагальність справи була такою, тому що тоді бригада ледь не самотужки обороняла доволі велике місто Рубіжне. І треба було швидко допомогти хлопцям, які від самого повномасштабного вторгнення РФ брали участь у гарячих боях на Сході. Тоді ворог йшов із півночі Луганської області, ситуація була доволі критичною – сил і можливостей не вистачало.
Спочатку я був заступником командира звичайної роти, звичайного батальйону, але десь з кінця 2022 року мене перевели займатися артилерією, тоді я був заступником командира батальйону з артилерією.
Моя робота – переважно артрозвідка, тобто розвідувати, коригувати, це БПЛА, крила-розвідники, аналітика. Порівнюючи свій досвід 2014 року та теперішній, хочу зазначити, що зараз артилерійська розвідка, та й в принципі розвідка не та, яка була тоді. У 2014 році коригування артилерії – це, грубо кажучи, коли розвідник заходить у тил ворога і бачить ціль, у бінокль чи в іншу оптику. Тобто розвідує ціль конкретно там, де є скупчення ворога, де ворожа гармата, чи там, де ворожа база чи бронетехніка і коригує артилерію, візуально бачачи цю ціль.
Доволі часто у 2014-2015 роках, та й не тільки, і у 2022 році теж, коригування артилерії було надзвичайно ризикованим для розвідника. Вийти за лінію фронту, проходити, пролазити. Пам'ятаю, у 2014 році розвідка артилерії – це було по декілька днів, складно, особливо взимку, без можливості зігрітися, вилазити, пролазити, проходити, проїжджати, десь якісь висоти займати, і візуально намагатися побачити, розгледіти, спостерігати, розвідати, і таким чином коригувати по радіостанціях. У 2022 році було доволі багато українців, які чинили супротив на тимчасово окупованих територіях, вони передавали, коригували ті чи інші удари – чи артилерії, чи "Байрактару" – різними засобами зв'язку.
Володимир під час виконання завдання. Джерело: З особистого архіву
Зараз все ж таки коригування артилерії на 90-99% – це БПЛА різного роду та принципу: крила, коптери, супутникові знімки тощо. Тобто з кожним днем сучасна війна стає дедалі більше війною технологій. Це призводить до економії боєприпасів, до швидкості, до швидкості координації, до більшої влучності. Тут є свої плюси: ворог зазнає більших втрат. Але коли ми кажемо про втрати ворога, ми так само розуміємо, що й ворог адаптується і вчиться на власних помилках.
На озброєнні в сучасного артилерійського підрозділу – від 82-го міномету 1937 року та полкового міномету 120 калібру 1938 року і радянських систем різних калібрів до західного озброєння.
Найбільшим пріоритетом великої машини-артилерії є передусім контрбатарейна боротьба. А загалом – не допустити ворога до передніх нульових ліній і знищувати його на більш дальніх підступах. Так, щоб максимально убезпечити наших побратимів-піхотинців від піхотного контакту. Ну і мені, як піхотинцю 22-го року, це зрозуміло, це надзвичайно важливо, тому що неодноразово доводилося брати участь у контактах і розуміти, наскільки ворожі танки бувають небезпечними чи наскільки важливо бачити й знищувати ворожу піхоту, перш ніж вона дійде до стрілецької сутички на відстані пострілу автомата.
Бригада "Рубіж" зараз працює на декількох ділянках. Це загалом Сіверський, Лиманський напрямки. І оскільки наша бригада одна із найбільш підготовлених не лише в Національній гвардії, а й загалом у Силах оборони, це одні із найбільш гарячих, відповідальних ділянок. Те, що ми можемо говорити, – це Сєвєродонецьк, Рубіжне.
Робота артилерії бригади "Рубіж". Джерело: З особистого архіву
Контакти не вщухають ні на мить. Кожен бій важкий. Можу пригадати й 2015 рік – вихід із Дебальцевого, і 2022 рік, коли ми ледь не потрапили в оточення в Рубіжному, і переможні бої в Ірпені, коли ми фактично завершували відбиття міста і першим заходили, звільняли Гостомель та Бучу. Насправді дуже багато боїв відбувається, і зараз дуже важкі бої. Але думаю, найбільше запам'ятається наш переможний бій. Це буде бій, який запам'ятає вся Україна, останній великий бій, в якому ми здобудемо перемогу.
Кожний бій наших підрозділів, який зараз триває, здається найважчим. І це зрозуміло, тому технології стають більш продуманими. Якщо говорити про артрозвідку, зараз із тими знаннями, із тими навичками, змінами, оснащеннями, координацією технологіями порівняно з 2014 чи навіть із 2022, то з кожним днем насправді дедалі важче й важче.
Якщо говорити про подвиги хлопців, які зараз воюють у піхоті, то здається, що набагато складніше, ніж навіть у 22-му році. Причина – засилля БПЛА в небі та артилерії, які ведуть не тільки надокучливий вогонь по квадратах, а й намагаються вести високоточний вогонь із пристрілкою, проводити коригування від коптера чи іншого засобу спостереження.
Зараз усі Сили оборони працюють як один злагоджений механізм. Оборона Сєвєродонецька, наприклад, коли є бійці з різних підрозділів і головне – це шеврон українця, шеврон української армії, присяга українському народові, українській нації. Це те, що об'єднує різні театри воєнних дій, різні ділянки, різні завдання. Кожен підрозділ отримує окреме завдання, але, скажімо так, – фронтові шляхи неодноразово перетинаються. І спільний вогонь по ворогу ніхто ніколи не скасовував.
Володимир: Немає універсального ключа до перемоги, ворога треба знищувати . Джерело: З особистого архіву
Навпаки, поєднуємося, виконуємо завдання, один одному виходимо на підтримку, долучаємося і розуміємо, що основна задача – знищити якомога більше орків. Одна з запорук перемоги в цій війні – це завдавати ворогу таких втрат, які будуть для нього настільки відчутними, що він не встигатиме відновлюватися.
Іншого шляху немає, тому що якщо не зупиняти їхні м'ясні штурми, то орки будуть живими і приходитимуть у мирні міста, села, населені пункти, приноситимуть смерть, руїни, рабство, знищення. Те, що ми бачили в багатьох містах, як вони знищують, розстрілюють українців. Це геноцид українського народу. На жаль, їх багато і їх треба зупиняти. Для того ж, аби їх зупиняти, треба їх просто винищити. Хоч би скільки їх було, це треба робити й не зупинятися. Іншого шляху просто немає.
Щоб перемогти, має бути комплекс факторів, якогось чарівного чіт-коду, як у комп'ютерній грі, на жаль, немає. Багато сподівань було, що будуть HIMARS і це стане ключем до перемоги. Приїдуть Abrams – і це ключ до перемоги, чи прилетять F-16 – і ось вона, перемога. Насправді немає універсального ключа до перемоги. Єдине, що можливо, – це знищувати орків у максимально великій кількості. Щоб армія окупантів втрачала боєздатність і, як наслідок, втрачала можливість воювати. Ми маємо захистити себе, захистити свої сім'ї, міста, націю, державу, майбутнє. Це є найбільша відповідальність.