Немає жодних "своїх не кидаємо" та "росія тут назавжди". "Назавжди" – до чергового Хаймарсу

1 хвилина
35,4 т.
Деокупація українських територій

А росіянам пораджу більше ніколи не говорити фраз на кшталт "ніколи не віддамо" або "росія тут назавжди".

Відео дня

Ця війна показала, що немає у росіян армії, а вірніше того, без чого армія лише збіговисько особин різних мастей. У кожної армії має бути Мозок. Костяк, що складається з уміння планувати, розробляти стратегію та тактику, мотивувати, прогнозувати, вчитися (!), розвиватися (!), удосконалюватись (!) та перетворюватися на сучасну армію. Без цього армія зможе досягти своєї мети. Без цього російська "армія" - фікція, яка кількісно ще виробляє на когось якийсь ефект. На Білорусь, наприклад.

Далі текст мовою оригіналу

Нет никаких "своих не бросаем" - потому что бросают, и это доказано. Нет никакого "россия здесь навсегда" - потому что пошла нах... из Киевской области и Сумской, Харьковской и Херсонской... Пошла из Балаклеи и пойдет из Купянска (это за Харьков, с...ки).

Потому что нет смысла покупать квартиры в Крыму, если он однозначно вернется в Украину. Нет смысла раздавать российские паспорта на оккупированной украинской территории - потому что российской она не станет. Дети Украины не станут такими же недалекими, неграмотными, бессмысленно живущими до той поры, когда их просто как мясо кинут в очередную войну - как дети россии.

Потому что любое российское "навсегда" - до очередного Хаймарса. Любое российское "никогда" - до молниеносного украинского наступления.

И да. Хватит придумывать себе отдушину "я гражданин мира", как делают российские "оппозиционеры", а по сути те же имперцы. Нет никаких "граждан мира". Есть граждане россии, которые стыдятся своего паспорта. Либо избегают коллективной ответственности. Или же сознательно отталкивающие от себя свою национальную принадлежность, чтобы не чувствовать себя виноватыми перед грузинами, украинцами... Ведь во время войны очень удобно было бы говорить: "ну что вы, я не россиянин. Я гражданин мира! Я выше всего этого, какой-то войны, какой-то вины, какой-то ответственности."

Мерзко все это. Пахнет малодушием. Ну еще бы - ни собственной истории, ни культуры, ни армии, ни побед, ни смелости. Презрительному "да че там могут эти х@хлы" впору бы смениться на "нам до х@хлов как до луны пешком..."

Во всех отношениях.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...