"Обіцяли таку ступню, що зможу грати у футбол": волонтер із Києва потрапив під обстріл та вижив

Київський волонтер Сергій Гімюш під час поїздки до Харківської області потрапив під обстріл. Міною йому поранило ноги. Спочатку лікарі ампутували ступню на одній нозі, а пізніше довелося відрізати і частину другої. Наразі молодий хлопець лікується у Німеччині, де йому обіцяють встановити протези, на яких він зможе навіть грати у футбол.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Вирішив допомагати волонтерам

Війна застала Сергія Гімюша у Києві. Він згадує, що в перші дні, як і багато жителів, сидів у підвалі, перечікуючи сирени та обстріли. Потім частіше залишався вдома, ховаючись, як і радили, у коридорі квартири.

Але сидіти просто так було нудно, хотілося бути чимось корисним. Колега по роботі розповів, що знайомі із ТрО просять допомогти, треба підвезти шкарпетки, цигарки, воду. Тоді ми завантажили все це в мою машину та поїхали. Передали хлопцям та поверталися назад із відчуттям, що зробили щось корисне. А далі вже пішло одне за одним", – згадує Сергій.

На Воздвиженці був невеликий волонтерський центр, якому потрібна була допомога, у них було мало водіїв. І Сергій зголосився перевозити вантажі своєю машиною. Спочатку завдання були лише по Києву, треба було забирати продукти й передавати їх.

А коли на початку квітня ЗСУ звільнила Київську область від окупантів, то почали їздити туди.

"Я захоплююся фотографією, мені було цікаво з'їздити в Бучу, Гостомель, Ірпінь, пофотографувати. Ми завантажили в мою машину продукти та поїхали. Щоправда, до Бучі вирішили не їхати: того дня туди поїхало багато журналістів, волонтерів, там гуманітарної допомоги було багато. Ми вирушили в бік Іванкова. По дорозі заїхали в Бородянку – і були шоковані побаченим. Я зробив фото зруйнованих будинків", – розповідає Сергій.

Потім допомогу почали возити вже великими автомобілями, а Сергій їздив як волонтер і фотограф. Вони дісталися найвіддаленішого села біля Чорнобильської зони, де в глухому куті у своєму будинку жила самотня бабуся, яка вже погано чує і бачить. Буквально за її домом розпочиналися болота, а за ними – Білорусь.

Їздили і до Чернігівської області. А 6 травня їх чекала поїздка до Харківської області.

"Відчуваю – мої ноги занурилися в окріп"

Волонтери виїхали на трьох бусах. У районі Олексіївки переночували у школі, там же залишили частину допомоги для місцевих мешканців. І наступного дня, 7 травня, рушили ближче до кордону, де теж є маленькі села, де живуть люди.

"Військові нам сказали, що там упродовж останніх трьох днів не бомбили, все тихо. Перший бус ішов попереду, ми за ним слід у слід. Потім уже сказали, що на той час над нами дзижчав російський "Орлан" – мабуть, нас помітили. Перша ж міна прилетіла в наш бус. Я вилетів через лобове скло, прийшов до тями й пам'ятаю, що передня частина машини була понівечена", – розповідає Сергій.

Пізніше у своєму Instagram він написав: "Я лежу на землі та відчуваю, що мої ноги занурилися в окріп, дивлюся вниз і бачу, що обидві ступні зламані. Потім я побачив Тараса (водій), який витягає Сергія (другий фотограф). Я запитав, що робити, – і Тарас показав на дерево з невеликим яром. Я почав повзти туди, хоча зі зламаними кінцівками це було робити дуже складно. Коли було чутно постріли, Тарас кричав: "Лягай", я прикривав голову руками, заплющував очі – 2-3 секунди тиші, і тільки думка: "Будь ласка, тільки не в мене, вдома ще квіти не политі залишилися".

Росіяни стояли на іншому березі річки, кілометрів за 15 від волонтерів, та вели обстріл. Сергій каже, що прилетіло десь 10 мін. Їх прихистив маленький яр, куди вони змогли доповзти та сховатися.

Рятувати волонтерів приїхали бійці 93-ї бригади. Військові наклали турнікети, вивезли та передали поранених у медичну машину, на якій їх доправили вже до лікарні Первомайська.

Через велику втрату крові Сергій знепритомнів. Отямився, коли його вже передавали до обласної лікарні Харкова. Тоді почув, як один медик говорив лікареві: "Обстріл, права нога перелом, ліва – ампутація".

"Для мене був шок. Я думав, що з правою ногою все погано, а ліва ще нічого. У Харкові робили операцію. Я то приходив до тями, то знову відключався. Пам'ятаю, отямився і питаю у медсестри, який сьогодні день? Вона каже: "Та 9 травня".

Дев'ять днів Сергій провів під апаратом із киснем, на десятий тільки зміг нормально дихати. Його перевели до травматології. А незабаром хлопця забрали разом зі ще десятками поранених до Німеччини "Лікарі без кордонів". Спочатку "швидкими" до Львова, звідти поїздом до Польщі, літаком до Гамбурга. Зараз він перебуває в клініці Universitätsklinikum Schleswig-Holstein у місті Любек.

У Німеччині обіцяють зробити протези

Цією клінікою керує медик на прізвище Шольц. Сергій поцікавився у персоналу, чи не родич він німецького канцлера? Йому сказали, що так.

У цьому медзакладі багато українців, яких тут лікують абсолютно безкоштовно. Та й ставлення до нас тут дуже доброзичливе.

"У самому місті багато наших біженців. Коли мої батьки приїхали сюди, щоб доглядати за мною, то зі складнощами знайшли житло. Оселилися у літніх німців, які дуже перейнялися моєю історією. Взагалі німці дуже за нас непокояться. І не тільки німці. Мені допомагає медсестра з Білорусі, правда, поїхала вона звідти ще в 2007. Вона забігає до мене, навіть коли не на зміні. Анестезіологиня з Петербурга, теж давно переїхала до Німеччини. Друга анестезіологиня виявилася з Києва, раніше працювала у "Добробуті" на Солом'янській площі, у тому районі я живу. Ми з нею розмовляли", – розповідає Сергій.

У німецькій клініці лікарям довелося ампутувати Сергію й праву ногу. На ній були великі рани, а кістка роздроблена. Зібрати уламки було неможливо, тільки видаляти частину кістки та вставляти металеву частину.

Але у крові українця виявили бактерію, яка виявилася дуже стійкою до відомих антибіотиків. Найімовірніше, це внутрішньолікарняна інфекція, яку він отримав ще в Україні.

"Ми тиждень думали. Лікарі переконували: якщо зважитися на збереження ноги, то це означає підписатися на сепсис усього організму. До того ж нога все одно буде коротшою, ступня через роздроблену п'яту буде неповороткою. Тому я погодився на ампутацію майже до коліна", – пояснює ситуацію українець.

Після того, як усі рани загояться, німецькі лікарі займуться реабілітацією. Процес буде тривалим. Але пообіцяли, що Сергію зроблять протез, яким він зможе управляти за допомогою нейронних зв'язків.

"Добре, що зберегли коліно, тому що саме там у нас розміщений центр кровопостачання та нейронів. Тож мені доведеться навчитися управляти моїм протезом. Процес може тривати від чотирьох місяців до року. Ступню мені теж обіцяли зробити таку, що я зможу грати в аматорський футбол", – сміється Сергій.

Зараз він мріє якнайшвидше повернутися на роботу в "Укрспецекспорт": "Я не можу точно сказати що у мене в планах через рік – відкрити свою компанію або стрибнути з парашутом. Але я точно повернуся до Києва і не витрачатиму час даремно. Тому що мені там пощастило вижити, і буде безглуздо витрачати час на щось непотрібне".

Сергій мріє продовжити фотографувати. Після вибуху він повз до яру разом із великою фотокамерою, яку довелося покинути, бо вона заважала. Її підібрали військові, але, найімовірніше, вона вже не в робочому стані.

Гострої необхідності в грошах у Сергія поки що немає, Німеччина лікує його безкоштовно. Але якщо хтось хоче допомогти хлопцеві, то може зробити переказ на картку його батька 4149629355949736. Батьки зараз доглядають сина.

Публікацію підготовлено в рамках проєкту "Ми з України!", ініційованого Національною спілкою журналістів України.