Блог | Московія на одному фото. Тому ми переможемо
Ось це, мої любі жовто-блакитні синички, відповідь на питання, чому ми переможемо. Це фото з під Лужників, де скрєпні московити зігували своєму фюреру й горлали свої скрєпи. У цьому фото уся московія, уся ницість цього "народу". Тому ми переможемо. Бо вони вже програли. Вони вже мертві. Вони вже не існують. І останній кусень хліба (а це вже буде скоро) зробить з них зграю, а не суспільство чи громадян. Бо усе ото скрєпноє — то бутафорія, брехня й ницість.
Бо в нас патріотизм, любов до Країни, це не показове, це не награне, це не бутафорія. Це наш код. Бо жити з Україною у серці, це, як дихати чи кохати, це, як пестити дитину чи цілувати кохані вуста, це до мурашок по шкірі, це до сльози щастя, коли ти грієш руки у достиглій пшениці. Ми вивозили прапори з окупації, ховаючи їх, як найдорожчий скарб. Любов до України, Батьківщини, Країни й Держави, це важке розуміння, можливо й ноша, можливо це те, що ось у ворога викликає лють та посмішку, але це щось неймовірне, бо, напевно, ми не відносимося до своєї країни, як до полички у холодильнику чи касовому віконцю, де можна щось отримати. Для нас це не просто Держава, а наші діти, сусіди (навіть погані й ватні), наша земля, криниця, кози, розсада на підвіконні, робота, наші улюблені міста й села, на які ми інколи сваримося, інколи сердимося, але здебільшого цілуємо їх бруківки, бо не можемо дихати без них.
Горе нас об’єднало. Війна зробила нас Нацією. Зараз багато українців пишуть, що проходять особистий процес ідентифікації й я пишаюсь ними, бо сама пройшла його у 2014-му. Як багато мешканців Сходу України. У горнилі війни, у радості й горі, разом до Перемоги. Ми сваримо політиків, інколи сваримося один з одним, але коли є загроза Країні чи Нації, ми стаємо монолітом, бджолиною родиною, тягнемо один одного, допомагаємо, тримаємо руку на пульсі України, молимося за захисників та захисниць, працюємо під виття сирен, оремо, прибираємо, ховаючи сльози. Ми подорослішали. Ми стали сиві й змарнілі. Але коли прийде час й ми відплачемо усі сльози, ми посміхнемося, й навколо стане світліше. Й навколо буде стільки блакиті, золота сонця й пшениці, й ми будемо це пити, як найдорожчу амброзію світу. Бо це є Любов.
Ці відчуття ніколи не зрозуміє московит. Людина гетто, людина, що все життя живе серед брехні та пропаганди, ненавидить усе, у тому числі й свою країну, вона ось така, які зараз є ті, хто вчора називав себе "братами":вбивці, мародери, що бояться навіть розгорнути свій флаг, тому прикриваються новофашистськими символами zv.
Тому, мої вперті, відважні, сильні, ніжні, неймовірні жовто-блакитні синички, в нас все буде добре. В нас все буде Перемога та все буде Україна. Бо ми країна любові та жаги до життя. Ми країна сміливих, відважних та успішних людей. А Педерація? Ну, що ж, ось вони самі показали де їх місто у світі — на помийці, на сміттєзвалищі історії.
Гарного дня мої любі. Тихого дня, мої хороші. Вірте в ЗСУ та в те, що світ таки відкрив очі й побачив цей новітній фашизм, а це означає, що світ об’єднається заради перемоги та життя, як це вже було в історії створення антигітлерівської коаліції.
Педерація назавжди втратила свою вартість, силу й лопнула мильною бульбашкою, тихо перхнув собі у штани. Ще трошки й ми звільнимо наші землі. Отой триколорадний колос вже падає. Ні, він не розтане у історії, не розтане у повітрі, смердіти це буде ще довго, але най смердить собі за залізною завісою й високим парканом з залізо-бетону-титану та джвавелінів.
НАТО в кожну хату,- колись сказали українці й внесли це у Конституцію. Чому? Бо ми знали, що таке сусідство вимагає лише військового кордону й наглядання на цей непотріб через приціл снайперівської гвинтівки.
Болить кожен день втратами, руйнуваннями, горем та відчаєм. Болить Україною. Але ми вистоїмо, бо в нас є приклад нездоланних Харкова та Сум, Чернігова та Маріуполя, Житомиру та Одеси, Миколаєва та Херсону, Києва, Сєверодонецьку та Краматорську.
Світ підставив нам руки й надав допомогу, а любов до України дала нам крила, щит та меч.
А що є у педерації? Ось, на фото — ницість, брехня та зневага. А скоро буде ще й голод, дефіцит та ата-та по попі від ЗСУ.
Ми ввійдемо у історію, як Переможці та Нація, яка виборола своє право на повагу та життя.
А педерація та московти назавжди залишаться фашистами та нацистами, яких буде зневажати увесь світ.
Ніхто більше не буде їх боятися, допомагати. Це, як вляпатись у щось погане.
Світ, цивілізація тримаються лише на повазі, любові та прагненні зберегти життя та цю красу, яку ми називаємо планета Земля.
Ми усі різні, але усі рівні у праві жити. Це розуміє увесь світ. Але, на жаль, не розуміє московія. Тому, вирок світу буде. Божий суд теж. Суд у Гаазі та новітній Нюрнберг теж. Виконуючи накази новітнього пуцько-фюрера московити стали вбивцями. Усі до одного. Й ті, що мовчали, й ті, що виконували, й ті, що підтримували, й ті, що робили вигляд, що це їх не стосується. Але, але, але, ось вони ще не розуміють того, що вони так захопилися ідеєю вбити нас, українців, що не побачили, як вбили себе та віднесли свою країну на сміттєзвалище.
Тримайтесь, мої неймовірні жовто-блакитні синички. Навіть, якщо доля вас винесла з України, Україна залишилась у вашому серці.
Допомагайте один одному де б ви не були, піклуйтесь за рідних, бо усі ми зараз брати та сестри по Україні!
