Ультиматум Путіна і саміт миру: чи знає Захід, як зупинити агресора та війну в Україні. Інтерв'ю із Фейгіним

Напередодні Глобального саміту миру глава держави-агресора Росії Володимир Путін де-факто висунув ультиматум усій демократичній спільноті: він назвав три умови початку мирних переговорів щодо України. І перша з них – виведення українських військ із чотирьох українських же областей, які Кремль записав у свою конституцію. Багато кому це нагадало про те, як Гітлер вимагав віддати йому Судети. І чим усе закінчилося...

Путін досі дозволяє собі такі заяви, бо Захід усе ще виявляє слабкість і робить недостатньо для того, щоб зупинити агресора. Проте останні рішення можна назвати по-справжньому сміливими – і ситуація може змінитися. Зокрема, не варто відкидати варіанта повного розгрому військ Путіна за участю армій НАТО.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив російський правозахисник Марк Фейгін.

– Чи вважаєте ви, що, виходячи зі сказаного за підсумками саміту миру у Швейцарії, можна зробити висновок, що демократичний світ бачить сценарії завершення війни в Україні?

– Я сказав би, що визначеності не виникло ні з боку країн Заходу, ні з боку країн Азії чи, скажімо, глобального Півдня. Мабуть, вони не мають розуміння, як завершити війну. Скоріше виникло розуміння, що іншої альтернативи, крім міжнародного права як інструменту завершення війни, не існує.

Чому? Тому що Путін оприлюднив свій план, який мало з чим може зрівнятися за рівнем безумства. Це можна порівняти з аншлюсом Австрії або Судет за Мюнхенською угодою 1938 року. Просто дайте мені, й усе. Як пропонує Путін: оскільки ми в конституцію записали, що це російські території, то ви мені їх віддайте. Зачекайте, а Аляску він ще не записав до своєї конституції? Адже теж є "підстави". Але спробуй Америці показати такий ультиматум "віддайте нам Аляску". Вони тобі віддадуть... Це безумство.

По суті, світ не має розуміння, як впоратися з Путіним. І про це свідчать плани провести наступний саміт уже за участю Росії. Але як змінити формулу миру, яку пропонує Зеленський? Адже вона ґрунтується на міжнародному праві, а не на бажаннях Зеленського. Він не хоче приєднати Московську область до Київської області.

Якби Путін із цим планом не виступив, можливо, у людей було би відчуття, що Росія, якою б вона не була, дотримується міжнародного права. Але після його виступу всім зрозуміло: це неможливо. Путін хоче вирішувати питання силою.

Ну, гаразд, хай буде силою, оскільки він сам цього хоче.

– Справді, Путін фактично висунув ультиматум усьому цивілізованому світу – віддайте мені ці чотири області України, і все.

– Ні, не все. Там є ще два пункти: скасувати всі санкції та надати гарантії з боку України щодо невступу до НАТО.

– Чому він досі вважає, що має право висувати подібні ультиматуми? Виходячи з його логіки, він припускає переділ світу. Що відбувається у його голові? Чому він це робить?

– Тільки з однієї-єдиної причини: він бачить, що Захід нічого не робить тією мірою, яка не дозволяла би йому так поводитися. Захід виявляє слабкість. Як тільки Захід продемонструє справжню силу… Але як ми бачимо, він усе ж таки прокидається. Бо те, що раніше було червоними лініями, почали потихеньку долати.

Вже можна обстрілювати західною зброєю територію РФ, можливо, поставлять літаки, приїдуть інструктори з європейських контингентів. Це вже очевидний рух у потрібному напрямі. Але недостатній і надто повільний. А війна продовжується.

Коли дійдуть до безпольотної зони над Україною (чого не можна відкидати протягом цього року), коли перекриють натовськими силами, щоб жодна ракета, жодна бомба, жоден дрон тощо не прилетіли ні до Кривого Рогу, ні до Харкова, ні у Дніпро, коли розмістять контингенти, створять зони безпеки на території України – це будуть реальні кроки у бік того, щоб Москва злякалася та по-справжньому захотіла домовлятися.

Але поки що – ні. Путін відчуває свою абсолютну безкарність, тому так поводиться. Але зверніть увагу: незважаючи на його слова, що, мовляв, ми під ці санкції підлаштувалися, ми з ними зжилися, ми до них адаптувалися, він вносить до своїх вимог пункт про скасування санкцій.

Санкції запроваджувалися окремими країнами, припустімо, вони не хочуть їх скасовувати. Їх неможливо скасувати просто так. Їх було запроваджено за війну, за агресію, яка вже виникла, вже відбулася, і за яку треба відповідати. Про санкції треба окремо домовлятися, синку.

– У контексті варіантів закінчення війни часто озвучуються два: якщо Путін помре або якщо його армія буде розгромлена. Звичайно, Путін колись помре, але ми не знаємо коли. Проте чи може Захід поступово дійти розуміння, що Україні необхідно допомагати саме в такому обсязі, щоб уможливити другий варіант?

– Розберімо. Так, зрозуміло, якщо Путін помирає, війна припиняється, бо не буде "палива" для її продовження. Заради чого вести війну, у чому мотив? Путіну це треба, але навіщо це, наприклад, якомусь Мішустіну, главі уряду?

Війна – це логічне продовження його 25-річного терміну узурпації влади. Він мав до цього прийти. Це не якийсь звив його біографії. Мовляв, він увесь час був якимось іншим і раптом виявився людожером. Ні, він завжди ним був, питання тільки в мірі.

Так, якщо він помре природним способом – і зовсім невідомо, коли це станеться, завтра чи через 20 років – це дуже ймовірно призведе до закінчення війни. Тому що тоді у російської влади виникнуть інші клопоти, інші турботи. Там почнеться така бійка за престол і за самозбереження, що буде не до війни.

Якщо Путін вмирає, у солдатів в окопах також втрачається мотивація. Заради чого ми тут сидимо? Все.

Щодо розгрому путінської армії. Успіх 2022 року – Харківська операція, звільнення правого берега Дніпра та Херсона, – якби він продовжився, міг би призвести до ланцюга подій, унаслідок яких російська армія сама залишила б територію півдня України. Найімовірніше, вони пішли б у Крим чи на якусь частину території Донбасу, яка була окупована до широкомасштабної війни. Таке могло бути.

Але зараз, з урахуванням усіх обставин, зокрема неуспіху контрнаступальної операції української армії у 2023 році, найімовірніше, наодинці Україні це не вдасться. Принаймні у 2024 році. Але це може статися, якщо до цього долучиться армія НАТО.

Столтенберг заявив, що 500-тисячна армія НАТО у повній бойовій готовності в принципі готова воювати хоч завтра. Як ви розумієте, поява на театрі бойових дій половини чи третини цієї армії з урахуванням технологічної, військово-технічної та іншої готовності країн НАТО, звичайно ж, припинить війну дуже швидко.

Чи може таке статися? Імовірність не нульова. Теоретично Путін може атакувати якусь із країн НАТО – спеціально чи випадково. Я цього не відкидав би. Тоді так, розгром можливий. Удар ракетами по позиціях російських військ на території України, авіаційні удари можуть призвести до такого дикого хаосу, адже це ракети зовсім іншого класу, іншого масштабу та іншої потужності, ніж ті, які передають Україні. Ну і, звісно, їхня кількість. Уявіть, якщо буде запущено 200 ракет Tomahawk або аналогічних їм по території Донецької, Луганської областей, по російських військах уздовж лінії фронту тощо. Десятки тисяч загиблих, знищена техніка, підірвані склади, втрата управління… На це неможливо буде реагувати.

І таке може бути. Але для цього має статися щось, якась провокація, що безпосередньо залучить натовські сили у війну.

– Що це може бути за подія?

– Як нещодавно сказав міністр закордонних справ Польщі Сікорський, йому відомо про те, що у 2022 році Путіна попередили: якщо він використає ядерну зброю в Україні, то удару буде завдано по всіх позиціях Російської Федерації на окупованій території. І від цих позицій нічого не лишиться. Це йому казали американські високопосадовці.

Я думаю, що це було дуже дієвим попередженням. Що завдавати ударів по неядерній країні, якою є Україна, ядерною зброєю є останньою крапкою.

Але ми не можемо знати ступеня безумства цієї людини. Бог знає, що йому на думку спаде, якщо, наприклад, українські війська знищать Керченський міст, дійдуть до перешийка, спробують увірватися до Криму – а це їм точно під силу. Ніхто не може прогнозувати, як Путін поведеться.

За такого сценарію хаос, втрата управління та відсутність мотивації може призвести до ситуації, за якої російська армія просто зруйнується. Українські війська можуть цим скористатися та піти у наступ. Тоді буде просто панічна втеча. Такого не можна відкидати.

Але самостійно, навіть за умови передачі тих обсягів озброєнь, які обіцяно Україні, й навіть більше, українській армії виконати це завдання практично неможливо. Може не вистачити сил, можливостей і засобів.

– Чи вважаєте ви, що новий саміт миру, скажімо, за пів року, справді доцільний? І чи доцільний, якщо в ньому візьме участь Росія?

– Він доцільний, тому що несподівано він виявився більш значущим, вагомішим, ніж, наприклад, саміт у Джидді у серпні 2023 року. Але мені здається, що до питання участі в ньому Росії необхідно ставитися з великим скепсисом. Я не думаю, що Росія візьме в ньому участь. Але це питання опціональне. Якщо щось істотно зміниться на фронті, цього теж відкидати не можна.