Путін боїться перелому у війні та відволікає ЗСУ від важливих цілей: інтерв'ю з генералом Маломужем

Бахмут, як і раніше, залишається знаковим населеним пунктом для країни-окупанта Росії та особисто для її глави Володимира Путіна. Його здача де-факто означатиме перелом у війні. На тлі успіхів Сил оборони України ворог на низці напрямків, зокрема Бахмутському, намагається відтягнути українські сили від двох важливих для нього напрямів – Бахмута та півдня нашої країни. Для цього окупант організовує контратаки на певних ділянках фронту.

Зокрема, украй важливий для нього Токмак. Там окупаційна армія поспіхом робить оборонні споруди, зариваючись у землю на два рівні. Але проблема в тому, що у ворога вже немає часу на "стаціонарні", а отже, справді міцні рубежі. Ці тимчасові загородження не є серйозною перешкодою для Сил оборони України. Взяття Токмака та Мелітополя – лише питання часу. Далі розпочнеться наступ на південь. Такий прогноз в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL озвучив керівник Служби зовнішньої розвідки України у 2005–2010 роках, генерал армії Микола Маломуж.

– В останньому зведенні Генштабу ЗСУ повідомляється про те, що противник безуспішно намагався відновити позиції в районі Авдіївки на Бахмутському напрямку, а також атакував позиції ЗСУ у районі Мар'їнки та Красногорівки. Яка мета окупанта на цій ділянці фронту? Чи вважаєте ви, що ці дії ворога можуть бути просто спробою відвернути наші Сили оборони від півдня?

– Насамперед противник намагається промацати нашу лінію оборони і, можливо, вчинити контрнаступ, відсунути наші війська або навіть прорвати оборону. Така спроба була біля Куп'янська, але не вдалася. Тому зараз ворог концентрує сили поблизу Авдіївки, Мар'їнки.

З якою метою? Справді, одна з цілей – відвернути наші сили на інші ділянки фронту, насамперед із Бахмута. Тому що цей населений пункт для Путіна є фактично моментом істини і має військово-політичне значення. Звільнення Бахмута означатиме перелом у війні, якщо ще не стратегічний, але морально-політичний.

Тому Путін кидає всі сили на Бахмут, на напрям Авдіївки та Мар'їнки, щоб ми знімали свої сили з Бахмутського напрямку та перекидали на цю ділянку через загрозу прориву. Це одне з основних завдань у цьому регіоні – відволікти наші сили та засоби, які зараз йдуть по Кліщіївці, Андріївці, з півдня та півночі охоплюють Бахмут, та переорієнтувати їх на інші ділянки.

Другий складник – противник практично не має успіху, він промацує Куп'янськ, бачить, що не вдається зрушити нашу оборону в районі Бахмута. Тому Путін дав вказівку задіяти ще один формат – розпочати наступальну операцію на Авдіївку, Мар'їнку, частково на Запорізькому напрямку. Шойгу заявив, що залучив наявні резерви аж до кадрової нової армії, яка укомплектована та озброєна лише на 50%. Водночас частину досвідченіших підрозділів ворога перекинуто під Бахмут, щоб стримати наш наступ і не втратити місто.

Тут є й інформаційний формат. Усі воєнкори та російські ЗМІ задіяні для висвітлення дій окупаційної армії на цьому напрямі як успішних.

Третій складник – не допустити посилення наших спроможностей на південному напрямку. Маючи дуже чіткий формат фронту на Авдіївсько-Мар'їнському напрямку, ми можемо використовувати додаткові резерви для просування в районі Роботиного, Вербового та Токмака. Ворог припускає, що ми не перекинемо туди великих сил із Донецького напряму, що наші наступальні операції сповільняться. Ворог розраховує, що Сили оборони не зможуть повністю перерізати логістику у районі Бахмута, перекриваючи Токмак – дуже важливий центр логістики.

Якщо Токмак буде перекрито, це фактично позбавить ворога можливості масово використовувати вогневі засоби на Запоріжжі, утримувати свої позиції та контратакувати. Не буде логістики, не буде надходження боєприпасів та живої сили, з'явиться передумова для більш щільного просування Сил оборони до моря – Мелітополь, Бердянськ – і, звичайно, створювати умови для потужного флангового удару по запорізькому угрупованню ворога, яке не матиме підтримки.

– З приводу сухопутного коридору. За інформацією мера Мелітополя Івана Федорова, російські окупанти намагаються його утримати. Для цього вони обладнають складну систему окопів, дворівневі підземні бліндажі та нові укріплення під Токмаком. Наскільки це ускладнить завдання Сил оборони України?

– Спорудження поспіхом різних видів укріплень, включно з багатоярусними, спроба створити нові смуги оборони – ворог намагається копати і окопи, і бліндажі, і протитанкові рови – це природна модель запобігання нашим можливим атакам. Але у чому проблема? У тому, що вони вже не мають часу щось будувати стаціонарно.

Справді, у тактичному форматі вони можуть стримати нашу легку піхоту, наші атаки. Але можливості ворога невеликі. Ми, використовуючи комплексний підхід, завдаючи ударів далекобійною артилерією, з самохідних установок, танків, шляхом залучення піхоти, руйнуватимемо ці тимчасові споруди ворога. Втриматись на таких позиціях буде практично неможливо.

Тому, гадаю, ці дії не відіграють вирішальної ролі в утриманні Токмака та інших окупованих міст, включно з Мелітополем. Найголовніше для нас зараз – нейтралізувати логістичний шлях до Токмака та взяти місто у півоточення. Це буде вирішальний чинник. Потім звільнення Токмака та Мелітополя буде лише питанням часу.

Далі ми розвиватимемо наступ на південь. Тому що угруповання окупанта, позбавлене засобів, техніки, боєприпасів та підтримки живою силою, приречене на провал. Пригадую, як було з Херсоном. Ми взяли його практично у вогневе оточення, і ворог був змушений залишити його. Тут же буде оточення зі сходу. Можливі операції з боку Херсона – це буде оточення великого секторального угруповання ворога.

Але це більш далека, стратегічна перспектива. Зараз питання тактичне – подолати укріпспоруди ворога. Але операцію потрібно провести грамотно. Я вважаю, що не треба сильно вгризатися в оборону, це тяжкий формат і не завжди ефективний. Необхідно проводити системні вогневі удари, диверсійні операції, можливо, висадку великого десанту Сил спеціальних операцій у цей регіон. Це позбавить ворога можливості щось робити – і захищатися, і використовувати якісь оборонні споруди.

– За інформацією Інституту вивчення війни, сьогодні російська окупаційна армія має великі проблеми з кадрами. Зокрема, туди залучають найманців із Непалу та навіть із Куби. У жовтні в Росії стартував осінній призов, планується призвати 130 тисяч людей. На вашу думку, які реальні можливості для посилення має ворог? Чи буде повна мобілізація?

– За рахунок осінньої мобілізації не може бути суттєвого зміцнення, бо призовники – це молоді хлопці без мотивації та елементарного рівня підготовки, тим паче бойової. Якщо вони будуть направлені на фронт, це буде гарматне м'ясо. Це буде шлях в один кінець.

Навіть зміцнення окремих секторів такими силами не вирішить проблем. Ми знаємо приклади, коли молоді бійці окупаційної армії, розпиваючи спиртне, йшли в атаку і масово гинули – практично вони загинули за лічені години після того, як почали брати участь у бойових діях. Тож великих перспектив тут немає.

Але вони частково відновлюють структури "Вагнера", набирають із запасу тих, хто має військову спеціальність – і це певне посилення. Невелике, тому що в єдиному форматі "вагнерівці" не діятимуть, їм ніхто не дозволить створити окрему структуру на 50 тисяч осіб, оскільки вони показали свою ненадійність. Тому "вагнерівці" воюватимуть розрізнено, по різних частинах і використовуватимуться для окремих важких ділянок боїв, для проведення атак чи контратак тощо.

Щодо найманців, то вони більш мотивовані, хоча їх небагато. Путін назвав цифру 60 тисяч, але тут маються на увазі всі – і за квотами, і примусово, тож здається, що це великий контингент. Але насправді за рік вони набрали близько 12 тисяч найманців і використовуватимуть їх на різних ділянках.

Йде вербування серед іноземців, насамперед серед країн СНД, а також країн, де РФ має свої контингенти. Це арабський Схід, особливо Сирія, частково Африка та Куба. На Кубі найманство, служба в іноземній армії, навіть дружній, вважається злочином. Кубинці зараз проводять розслідування щодо тих осіб, які завербувалися до РФ.

Великого напливу нічого очікувати. Крім того, ці бійці з інших країн, не знаючи ситуації, не маючи мотивації, а маючи тільки мету заробити під час серйозних бойових операцій, а тим більше за дуже потужного вогню, здаватимуться. Це не ті люди, які ефективно боротимуться за щось. Щойно буде загроза реальної смерті – буде повний відкат. Вони будуть тікати чи здаватися.