Путін збирає 1,5-мільйонну армію. Що може піти не так? Інтерв'ю з ізраїльським експертом Давидом Шарпом

Глава держави-агресора Росії Володимир Путін ухвалив рішення про збільшення чисельності окупаційної армії на 180 тис. осіб. У сумі армія ворога має налічувати 1,5 мільйона. Саме на чисельність, а не на якість військ диктатор робить головну ставку. Допоки втрати можна компенсувати новим поповненням, він продовжуватиме грати в цю гру просто за рахунок того, що гарматного м'яса в нього достатньо, але поповнити армію додатковими 180 тис. швидко не вийде.

Окупаційна армія ставить нові завдання на сході України. Одне з них – взяття Куп'янська-Вузлового та вихід на річку Оскіл. Хоча спроби наступати на Покровськ стали менш інтенсивними, на сьогодні інші населені пункти, розташовані на південь – Вугледар та Курахове, – опинилися в небезпечній ситуації.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ізраїльський військовий оглядач Давид Шарп.

– Путін видав указ про збільшення чисельності армії ще на 180 тис., довівши її до 2,4 мільйонів. Причому є думка, що він має намір використати цю додаткову живу силу для маршових батальйонів – підрозділів піхоти з мінімальним озброєнням та технікою. Власне, він має намір воювати "м'ясом". Чи згодні ви з цим? Яка головна мета збільшення окупаційної армії?

– Тут важливо розуміти, що він створює певні рамки. Це збільшення чисельності безпосередньо військовослужбовців до 1,5 мільйонів. Нинішня штатна чисельність військовослужбовців – 1 мільйон 320 тисяч. Йдеться про завдання-максимум, яке ставить Путін, і яке, найімовірніше, нездійсненне. Не знаю, чи відповідає нинішня штатна чисельність цим 1,32 мільйонам. Напевно, ні. Але в будь-якому разі Путін ставить завдання, яких потрібно прагнути.

Чому? Відповідь досить очевидна. Кількість – це найважливіший чинник у цій війні. Великою мірою кількостями воюють. Звичайно, є елементи якості, але завдяки своєчасному поповненню Росія зберігає наступальний потенціал.

Після українського наступу і до сьогодні Росія більш-менш наступає на низці ділянок фронту. Так, вона зазнає тяжких втрат, але, незважаючи на це, наступ триває. Що це означає? Що втрати компенсуються за рахунок нових військовослужбовців, які надходять на службу за контрактом. Якби втрати перевищували кількість вступників на службу, то через якийсь час наступ би заглух за об'єктивними обставинами – просто не було б кому наступати.

Проте ситуація інша. Коли вдається грати щонайменше у нічию і навіть залишається трохи зайвих сил, можна продовжувати наступати так само. Це для Путіна завдання-мінімум – уникаючи мобілізації, за будь-яку ціну набирати контрактників за великі гроші, щоб як щонайменше грати внічию з втратами, а в ідеалі – збільшуватися. Тому що мобілізація – дуже проблематичний крок із політичного, економічного, демографічного погляду.

Але коли Путін ставить завдання збільшити чисельність на 180 тисяч – ще питання, за який період це зробити, це явно тривалий період, – він розраховує завдяки тим чи іншим способам залучення до лав збройних сил вийти на рівень, коли втрати менше поповнення, і поповнення суттєво перевищує втрати.

Щодо маршових батальйонів. Тут є два моменти. Росія намагається створювати нові частини та з'єднання, але зробити це за короткий термін – велика проблема. Адже це не лише люди. Потрібна ще й техніка, і спеціалісти, і командири всіх рангів. Коли цього недостатньо, користі з таких частин та угруповань не буде. Тому з цим справи не мають значення, за об'єктивними обставинами їх формують дуже повільно. Коли є дефіцит того, що я перерахував, швидких рішень не може бути.

Однак поповнювати поріділі на фронті вже наявні частини та з'єднання цим маршевим поповненням, яке можна називати "м'ясом" або не дуже навченими контрактниками та мобілізованими, можливо. І це простіший і ефективніший метод. Як бачимо, під Покровськом, наприклад, росіяни часто наступають без застосування техніки, а піхотою за підтримки артилерії. І іноді вони просуваються.

Крім того, у важкі для російської армії місяці, коли не вистачало людей, багато було взято до сухопутних військ з флоту. Наприклад, сьогодні за бажання можна поповнити дефіцит, який є на флоті.

Так, головним чином усе це спрямоване на війну, де дуже важливий людський ресурс, де піхотою наступають, де часто не зважають на втрати. І тому це найважливіший фактор успіху – чи то в наступі, чи то в обороні. І невипадково Путін приділяє йому велику увагу.

– Шойгу робить турне країнами, що складають "вісь зла" – Іран, Сирія, КНДР… Очевидно, головна мета – отримання військової допомоги. Раніше стало відомо про домовленості Росії з Китаєм про постачання товарів подвійного призначення. Схоже, техніки та озброєнь Росії не вистачає, її ВПК не справляється. Чи можемо розраховувати на те, що в якийсь момент Росія, незважаючи на достатню кількість людського ресурсу, може зіткнутися із серйозною проблемою щодо озброєнь?

– Росія весь час має серйозні проблеми, однак і Україна має серйозні проблеми. Десь Росія ці проблеми долає, десь вони поглиблюються. Це власне виробництво, робота із союзниками, які передають одне, а одержують інше, інтенсифікація цієї співпраці.

Але важливо розуміти, що все-таки є дві сторони. Україна багато в чому дуже залежить від західних партнерів, і там не все ідеально. Тож ситуація продовжує розвиватися. А Росія намагається вичерпати все, що можна і де можна.

– На карті бойових дій на південь від Куп'янська можна побачити спробу вклинення ворога в українську оборону. Чи припускаєте ви, що тут ворог може організувати ще один прорив поряд із Покровським напрямком?

– Я намагаюся уникати прогнозів. Це було б неправильно, навіть якби я мав більше інформації. Важливо розуміти, що реальну інформацію мають лише учасники, я маю на увазі командний склад.

Щодо Куп'янського напрямку загалом, то це одна з точок докладання зусиль росіян, і дуже давно. Але тут, незважаючи на окремі невеликі поступи, українська оборона, на відміну від того, що свого часу сталося під Очеретиним, все ж таки ситуація інша. Проте небезпека існує. Російське командування протягом тривалого часу продовжує ставити за мету захоплення Куп'янська-Вузлового і вийти до річки Оскіл на широкому фронті.

Коли відбуваються вклинення і росіяни потихеньку наближаються до річки Оскіл, безумовно, це становить певну небезпеку. Але складно судити, які резерви, який запас міцності української оборони, які резерви намагається там задіяти Росія, не знаючи вихідних даних.

Безумовно, ситуація на цій ділянці буде напруженою, там продовжуватимуть тиснути. З одного боку, росіяни вважають за мету прориву до річки Оскіл, у принципі, досяжною. Але з іншого боку, коли оборона діє вміло та стійко, іноді успішно оборонятися можна майже роками.

– Річка в цьому випадку важлива для ворога як фізична перешкода, яка може допомогти тримати оборону, чи не так?

– Річка у багатьох випадках важлива. По-перше, якщо вони виходять до річки на одній вузькій ділянці, то виходить, що вони перерізають дорогу сухопутного постачання тієї частини, що залишається на північ. І тоді постачання стає можливим лише через річку. Це ускладнює оборону тих, хто спиною спирається на річку.

Річка – важливий географічний бар'єр. Коли річка є для тебе лінією фронту, ти можеш бути більш-менш спокійним у тому, що противник тебе успішно не атакує, ти можеш бути спокійним за цей фланг. Тобто це зручний географічний рубіж із погляду оборони та контролю над територією. Тому росіяни надають цьому такого значення.

– За вашими оцінками, як можуть розвиватись події на Покровському напрямку? Чи можуть темпи наступу знизитись, зокрема, за рахунок погіршення погоди?

– Насправді темпи не надто високі, і вони можуть знизитися. На саме місто Покровськ вони начебто вже не особливо просуваються, але серйозна небезпека є на південь. Далі можна говорити про Курахове, де є потенційна загроза, а також про Вугледар – є загроза його оперативного оточення.

Погода може стати суттєвим фактором, але якщо осінь не дуже дощова – а в таких місцях осінь буває сухою, – то про погоду серйозно говорити не доводиться. Але загалом погода багато на що впливає. Наприклад, хмарність та дощі можуть зробити проблематичним використання дронів. Тобто це вплине на обидві сторони.

Звісно, це впливає і на прохідність техніки. Але там, де вже йдуть міські бої, бої у забудові, де використовується піхота, – причому Росія часто використовує піхоту, не особливо зважаючи на втрати, – то й на погоду особливо розраховувати не варто. У будь-якому разі погана погода відіграє не на користь тій стороні, яка застосовує авіацію, хоча авіація зараз більш погодна, ніж раніше.

Але головне впирається в те, які резерви та які сили задіють сторони. Якщо українці зможуть задіяти достатньо резервів, то шанси на успішну оборону різко підвищуються. Інакше доведеться дуже і дуже непросто.