Разом із сином прийняв перший бій і захистив Харків: що відомо про полковника Олега Громадського
Захищаючи Харківщину від російських загарбників, загинув екскомандир 16 ОМПБ 58 мотопіхотної бригади Олег Громадський. У перший день війни, 24 лютого, він один із перших, хто пішов бити ворога і не дав російським військам увійти в Харків.
Він був кадровим військовим, пройшов війну на Донбасі, захищав Авдіївку. Однак військове керівництво не було до нього прихильне через його чесний характер. Йому довелося піти на штабну роботу, а потім взагалі вийти на пенсію. Але в перші години війни він узяв у руки зброю та знову пішов захищати Україну.
Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.
Зупинили танки й не дали увійти в Харків
Полковник Олег Громадський не дожив до свого 49-річчя трохи менше місяця. 24 лютого, в перший день нападу Росії на нашу країну він перший, хто став організовувати захист Харкова.
Вже о 5-й годині ранку він закликав усіх, у кого є зброя, прибути на вул. Карбишева. Вже на світанку ворог обстрілював ракетами військове містечко в Чугуєві, гинули мирні люди.
"Того ранку ми з ним мали поїхати на зустріч до Нацгвардії, він дуже хотів на її базі сформувати добровольчий батальйон. Але не встиг, почалася війна", – згадує волонтерка Олена Вовк.
Ще одна волонтерка Ірина Білецька розповідає, що вона сама просила хлопців із ТРО взяти Олега. "Він грамотний, досвідчений військовий, який пройшов Авдіївку, йому є чого навчити хлопців. Його взяли, він розповідав, що і як треба зробити. Але, на жаль, підготувати все так і не встигли".
У перший день війни о 8-й годині ранку він уже дзвонив мені, казав, що треба терміново зібрати ТРО, тоді зібрали 40 людей. Він став поруч зі своїм сином, 22-річним Женею Громадським, лейтенантом Національної гвардії", – розповідає Білецька.
Він допоміг організувати захист міста та взяв керівництво першим боєм на себе. Вранці 40 ворожих танків йшли трасою з Бєлгородського напрямку. Женя все зробив, як казав його батько: у районі П'ятихаток спочатку вони підбили перший танк, потім останню машину-заправника. А потім почали бити танки, що були посередині. Спалили навіть "Град", розстріляли російських загарбників, двох взяли в полон.
Саме вони зупинили ворога того ранку і не дали йому прорватися в місто.
"Востаннє Олега я бачила приблизно о 8-й годині вечора. Він дзвонив весь день, просив організувати то одне, то інше. Потім вони заскочили, я ще встигла налити їм чай і нагодувати пирогом. Це була наша остання зустріч", – згадує Білецька.
Олег Громадський загинув уночі, коли на своєму джипі разом із Іваном Діденком із фонду "Громадянська самооборона" виїжджав з позицій. За його словами, поряд працювали "Гради" ворога.
"Ми проїхали крізь підбиту техніку, уламками були пробиті колеса. Поруч почали детонувати ракети, що не розірвалися. Я вистрибнув праворуч із пасажирського сидіння, як потім зрозумів – вдало. А Олег стрибнув ліворуч із водійського. Як потім з'ясувалося, невдало. Поруч було кілька вибухів. Я вижив, а він ні", – описав події Діденко.
Ірина Білецька згадує, що про смерть Олега дізналася вночі, нікому не могла додзвонитися. О 6 годині ранку набрала дружину Олега Наталю.
"Я запитала її обережно: "Наталю, ти вже знаєш?" І з її голосу зрозуміла, що вона ще не в курсі. Вона була в хорошому настрої, перепитала: "Що знаю?" Тоді я сказала, що почалася війна. Вона знала про це, я поклала трубку. А хвилин через 20 Наталя передзвонила і сказала: "Ір, ти, мабуть, хотіла сказати мені про Олега, що він загинув", – говорить Ірина.
Потім дзвонив Женя, хлопець, котрий уже героїчно пройшов перший бій, він плакав і казав, що його батько загинув.
Врятував багато життів
Усі, хто знав Олега Громадського, кажуть, що він був неординарним командиром. "Таких командирів як він – одиниці. Для нього слово "честь" означає багато. Він завжди дорожив людськими життями. Він був другом, він цінував роботу волонтерів, він був найкращим чоловіком і батьком", – говорить Вовк.
Юрій із позивним "Грузин" воював під командуванням Громадського у 2015-16 рр. "От щоб описати комбата, досить одного простого слова – справжній. Він був справжнім у всьому. Своїх людей він захищав до останнього, незважаючи на догани. Для нього люди були головними. Скільки ми воювали на Авдіївській промзоні, у нас було лише чотири 200-ті. Все тому, що після того, як ми туди зайшли, він особисто обійшов усі позиції, кожному бійцю розповів, що і як треба робити. Він врятував дуже багато життів", – розповідає Юрій.
Також боєць згадує, як вони три тижні влітку 2015 року стояли під Бахмутом. "До нас кухня не могла доїхати три тижні, всім було важко, ми голодували. Він як комбат міг би своєю машиною поїхати в Бахмут і десь там влаштуватися, харчуватися в їдальні. Але він залишався з нами", – згадує Юрій.
Був батьком для солдатів
Білецька розповідає, що вперше Олега Громадського побачила у червні 2014 року. "Майор, командир роти. Він був таким справжнім батьком. Він кожного солдата не тільки на прізвище, на ім'я знав. У нього всі окопи були акуратно вириті, і в них ще були такі бійниці, куди міг стати боєць, щоб стріляти. У наметах обов'язково було відведення для води. Вони збудували собі тренажер, тир. І все це у відкритому полі", – каже волонтер.
Білецька згадує, що якось їй зателефонував один боєць і поскаржився, що в одному із взводів "улюбленого комбату Громадського" люди голодують. Ірина передзвонила комбату, той розпитав, де й що, і сам поїхав перевіряти.
З'ясувалося, що старшина з командиром взводу пиячать, пропили все, що належало солдатам. "Тоді він скомандував: бігом у магазин, купити, що треба для бійців. І він щодня довгий час приїжджав туди і перевіряв, як годують, скільки чого дають", – каже Ірина.
На полковника тиснули та погрожували
Неприємності у комбата Громадського почалися після того, як він прийняв до себе роту колишніх бійців "Донбасу", які звільнилися з Нацгвардії. Конфлікт стався через те, що військові перекривали вугілля, яким торгували з непідконтрольною територією.
"Ми ще боролися з контрабандою, перекривали всі дороги та стежки у 2015 році. Тоді на комбата почався тиск. На нього відкривали незрозумілі справи, тягали по судах, почали нас дискредитувати", – згадує "Грузин".
У результаті у 2017 році Олега Громадського перевели на штабну роботу. Він став перевіряючим, але він був чесною людиною, тому і перевіряючим був чесним. На нього тиснули, погрожували. Але він загроз не боявся, людина під два метри зростом і з серйозною вагою, важко було його залякати. У нього і син Женька такий самий. Він з 13 років займає призові місця у змаганнях з боїв без правил", – каже Білецька.
Вона ще згадує кумедний випадок. Після того як Громадського перевели, бійці дуже хотіли його повернути. І ось до них приїхав перевіряючий, заходить, а в них у кутку кімнати, де зазвичай стоять ікони, портрет Громадського, свічка та рушник. Перевіряючий запитує: "Що це таке? Чому?" А вони відповідають: "Це наш комбат, ми на нього молимося".
На жаль, 2019 року Громадський вийшов на пенсію, знайшов цивільну роботу, займався охороною. Але те, що буде велика війна і треба готуватися до неї, він розумів. У перший же день війни він просто підвівся з ліжка, взяв зброю і пішов воювати за Україну.
Він так і не побачив, як за той перший бій його син 22-річний Євген Громадський отримав Героя України. Він би дуже ним пишався. "Я вважаю, що Олегу теж треба дати Героя, хоч і посмертно, він на це заслужив", – каже Білецька.