Росія може виробляти ракети, які не перехоплює Patriot: Україна має зробити це раніше. Інтерв'ю з Шарпом

На тлі гострої нестачі засобів проти російської балістики, президент України Володимир Зеленський звернувся до США з проханням надати нашій країні ліцензію на виробництво ракет до комплексів Patriot. Але навіть якщо Вашингтон погодиться, тут ситуація набагато складніша, ніж може здатися на перший погляд. Виробництво таких ракет – вкрай складний процес, причому, апріорі Україні будуть потрібні поставки унікальних комплектуючих, які наша країна не зможе повторити на підприємствах вітчизняного ВПК.

Але найголовніше – не ракети і не Patriot, а той факт, якщо війна триватиме досить довго, ставку необхідно робити не стільки на те, щоб "відбитися" від ворожих атак, скільки на те, щоб ефективно погрожувати ворогові зброєю, подібною до тієї, яка є у нього. Іран почав виробництво недорогих балістичних ракет середньої дальності, до 2500 км, які вкрай складно перехоплюють системи Patriot. Цю технологію може освоїти союзник Ірану – Росія, але й Україна могла б налагодити виробництво балістичних оперативно-тактичних ракет середньої дальності з боєголовками від півтони до півтори, які впродовж лічених хвилин змогли б вражати десятки цілей у тій самій Москві. І це було б найкращим стримувальним фактором.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ізраїльський військовий оглядач Давид Шарп.

– На сьогодні, в українських ЗМІ обговорюються три сценарії Кремля у війні, зокрема, спільні дії російської та білоруської армій проти України, спроба захоплення всієї Донецької області в найкоротші терміни. Чи бачите ви об'єктивні передумови для цього?

– Кожен може пропонувати свої сценарії, але я намагаюся виходити з тих фактів, які зараз очевидні. Наразі Путін не провів мобілізації. Якщо він проведе мобілізацію, у нього з'явиться новий ресурс. Питання у тому, чи відразу призвуть багато людей, чи робитимуть це поетапно, чи захочуть формувати нові частини, що вимагає дуже багато часу, чи для маршового поповнення використають тих, кого призвали, і, відповідно, посилять кількісний фактор на різних ділянках фронту.

Так от, поки що мобілізації немає, у Путіна за визначенням немає нових істотних можливостей.

Наступ із Білорусі. Для того, щоб наступати з Білорусі, потрібно поставити запитання, хто буде наступати і навіщо це робити. Наразі на основних ділянках фронту в російської армії є дефіцит. Саме тому помітною мірою наступ застопорився. Сил не вистачає на те, щоб одночасно атакувати і Донецьку область, і активно діяти, наприклад, у Запорізькій.

Повернутися туди, звідки пішли 2022 року, тим паче, коли на це немає жодних додаткових сил, було б дуже дивно, це суперечить логіці. Але річ навіть не в логіці. Допоки немає угруповання, що збирається в Білорусі, немає про що говорити. Це абстрактні міркування. З таким самим успіхом можна міркувати про наступ на кого завгодно в будь-якій точці світу.

Ми пам'ятаємо, як довго збирали сили перед вторгненням 2022 року, як це було помітно, як про це всі говорили. Зараз же подібного й близько не спостерігається. Якщо почне спостерігатися, якщо цей процес стане помітним, тоді на нього можна буде реагувати і говорити про ймовірності.

Наразі цього процесу немає, мобілізації не було і жодного перекидання суттєвих сил у Білорусь теж немає. Тому це, за великим рахунком, абсолютно абстрактні розмови.

Тепер власне про реальність. Так, якщо Путін відчує, що ситуація у глухому куті, він постане перед вибором щодо наступу. Я думаю, спочатку вони хотіли захопити Донецьку область до кінця цього року. Я майже впевнений у цьому. Питання в тому, скільки, як вони вважають, у них є часу і наскільки успішними вони бачать ці перспективи.

Досі з 2022 року Путін уникав мобілізації, тому що у неї є величезна політична та економічна ціна. Це не просто військовий крок, хоча з військового погляду він був би найправильнішим. Але в Росії виходили з того, що ціна цього кроку занадто велика. Це з одного боку. А з іншого, набираючи контрактників за великі гроші, до того ж, залучаючи найманців і кого завгодно, зокрема, покидьків суспільства, вони розраховували, що їм вдасться повільно, але все-таки вирішити задачу-мінімум цієї війни, тобто захопити Донецьку область, щось у Запорізькій, у Харківській області тощо. Плюс авось за цей час українська оборона або українські можливості посиплються і тоді вдасться виконати більше, ніж завдання-мінімум.

Таку ставку вони зробили, не намагаючись штучно прискорити цей процес за рахунок проблематичної мобілізації. Якщо вони зрозуміють, що ця ставка не спрацьовує, що насправді вони зайшли у глухий кут і що не все так, як планували, постане питання: чи продовжувати абсолютно безвихідну війну, чи припинити її, чи йти на якийсь кардинальний крок на кшталт мобілізації.

Якщо вони підуть на мобілізацію, це змінить їхні можливості з точки зору чисельності армії. Якість теж зросте, але тут не пряма залежність, бо коли ти мобілізуєш занадто багато, ККД тут не найвищий, адже їх треба навчити, екіпірувати тощо. Одна справа – маршове поповнення тих рот, тих підрозділів, у яких дефіцит, а інша справа – створення нового підрозділу.

Загалом, якщо вони схвалять це рішення, у них з'являться певні можливості маневру і перспективи. Поки цього немає, значить, є обмежені резерви, якими вони спробують і влітку, і найближчими тижнями та місяцями наступати на традиційних напрямках – Донецька область, південь, – у міру того, наскільки можливості їм дозволяють або ні.

– Зараз ми про ситуацію безпосередньо на полі бою, але є ще одна проблема – російська балістика. У ситуації, коли ракет до систем Patriot бракує, це дуже серйозний виклик для України. У цьому контексті президент Зеленський звернувся до Сполучених Штатів із тим, щоб вони надали нашій країні ліцензію на виробництво ракет для Patriot. На вашу думку, якщо і коли Америка надасть нам таку ліцензію, чи може це суттєво змінити ситуацію, і не тільки у плані захисту наших міст і сіл від російської балістики, а й також переламає ситуацію загалом у цій війні?

– Моя відповідь – найімовірніше, ні за всіма ознаками, плюс-мінус за всіма пунктами. Справа ось у чому. Насамперед, отримати ліцензію, почати виробництво, та ще й масове, та ще й в Україні ракет Patriot – це величезний виклик. Якщо хтось думає, що достатньо просто надати ліцензію, а українські можливості дадуть змогу повністю виробляти ці ракети, це груба помилка. Нічого подібного немає. Україні в буквальному сенсі повинні продати завод, знання, частину комплектуючих, які навіть німці самі не виробляють. Тут все одно немає повної локалізації, щоб локально виробляти такого роду боєприпас.

Потрібно багато чому навчитися, багато чого побудувати з нуля. Крім самого політичного рішення щодо отримання ліцензії, необхідно ще й налагодити масове виробництво речей, у яких є вузькі "пляшкові шийки", наприклад, головки самонаведення, які так чи інакше мають постачатися ззовні. У будь-якому випадку, навіть якщо США ліцензію нададуть, до налагодження процесу виробництва, та ще й масового, минуть роки.

Загалом, це все малоактуально з усіх точок зору, я можу так прямо і сказати.

Я скажу більше – припустимо, війна триває роки, і загроза зберігається протягом наступних років. Причому, створення такого цінного підприємства в Україні займе рік, і воно ж може опинитися під ударом, якщо його не будувати в десятках метрів під землею – туди однозначно будуть стріляти.

Тепер щодо, власне, загрози. Зрозуміло, що Україні зараз дуже потрібно більше ракет-перехоплювачів для Patriot і самих цих систем. Якби було більше доброї волі, Україні могли б поставити дещо більше, але якісь гігантські кількості надати просто неможливо, бо їх бракує всім, і це коштує дуже-дуже дорого.

Кожен перехоплювач коштує 5 мільйонів доларів, а допомога Україні визначена у певних сумах. Це означає, якщо тобі поставили 100 зайвих перехоплювачів, то ти на пів мільярда доларів недоотримаєш чогось іншого важливого. Це теж необхідно пам'ятати.

Але головне – якщо ми дивимося у перспективу кількох років вперед, наприклад, не трьох місяців, а трьох років, то очевидно, що ти не відстріляєшся балістичними ракетами від загроз, які будуть. Що я маю на увазі? Це можна побачити на прикладі Ірану, Ізраїлю, Сполучених Штатів і Близького Сходу.

Іран – країна з меншим потенціалом, ніж Росія, проте, вони зробили ставку на виробництво балістичних ракет середньої дальності, яких в України і Росії зараз майже немає, крім "Орєшніка" в одиничних екземплярах. Ці ракети дальністю від 1200 до 2500 кілометрів доволі недорогі, але важкі та подекуди точні, вони виробляються Іраном. Поки йому не розбомбили заводи, вони вироблялися в дуже великих кількостях – сотня на місяць або щось подібне.

Такі ракети системою Рatriot перехоплювати дуже складно. Можна сказати, що вона не призначена для таких ракет. Так, є якийсь успіх, але перехоплюють їх узагалі інші системи, дорожчі та складніші, аніж Patriot.

Тепер припустимо, що Росія налагоджує виробництво таких ракет, як Іран, виробляє їх багато, і тут не вистачить ніяких Patriot, вони будуть уже нерелевантними. Ось вам ще один сценарій, який можливий протягом кількох років.

До чого я веду? Що просто відстрілюватися неможливо, потрібно робити ставку на оборону, зенітну і протиракетну. Потрібно отримувати і залучати такі засоби, які знищують можливості противника і залякують його. І тут я маю на увазі два варіанти.

Є власна авіація, дуже якісна, яка здатна завдавати суттєвих ударів по Росії, завоювати панування в повітрі тощо, але це фантастичний варіант, до цього потрібно прагнути, але протягом десятків років. Є власна балістика і власні ракети, якими можна вражати будь-який об'єкт на території Росії – і ось їх якраз і потрібно створювати.

Точно так само, як Росія може вражати цілі в Україні, так і Україна зможе, тільки я маю на увазі не безпілотники, а балістичні ракети середньої дальності, оперативно-тактичні, з боєголовками до півтони півтори, які вражають цілі на території супротивника, якщо треба, в Москві – протягом лічених хвилин десятки цілей.

У цьому випадку противник може вдарити і по тобі, але й ти можеш по ньому. І тоді він триста разів подумає, чи варто стріляти по Києву, коли в Москву прилетить 30 балістичних ракет із боєголовкою в тонну, і він їх теж із високою ймовірністю не зіб'є.

Ракети, про які я зараз кажу, зможуть знищувати й важливі об'єкти, й лякати противника, якщо у нього вистачить розуму зрозуміти, що в цю гру грають удвох.

Протиракетні перехоплювачі, кожен з яких коштує по кілька мільйонів, дуже дорого виробляти. Це складно, і їх не надаватимуть у нескінченній кількості. А засобів нападу в противника буде завжди більше.

Тому мій висновок: найважливіший засіб захисту – це напад за рахунок власної авіації, власних ракет, і над цим потрібно працювати.