Росія наростила частку реактивних дронів під час ударів по Україні: у чому їхня відмінність від "звичайних" і чи можна запобігти загрозі

Російські окупанти під час масованого нальоту на Київ 2 липня застосували комбіновану номенклатуру дронів, значну частину якої становили реактивні. Це було перше настільки численне застосування їх противником, що викликало чималу тривогу в українців щодо переходу окупантів на новий засіб терору. І після масованої атаки на столицю ми бачимо, що ворог щодня продовжує запускати реактивні дрони – хоча й дозовано.

На сьогодні російські окупаційні війська застосовують три основні серійні типи реактивних дронів, а саме:

• "Герань-3" – вона ж іранський Shahed-238;
• "Герань-4" – модернізована версія "Герань-3"/Shahed-238, яка також має модифікацію "Seeker";
• "Герань-5" – це той самий іранський ракетоподібний дрон Karrar.

Кожен із цих дронів, як ми бачимо, є локалізацією виробництва в РФ іранських засобів терору, а не виключно російським винаходом. Відмінність від іранських базових версій – модернізація, часом досить глибока, з урахуванням вимог війни в Україні.

Щоб зрозуміти, яку загрозу становлять ці дрони – детально розберемо кожен із них.

Герань-3/Shahed-238

* Коли я говорю про дрони-камікадзе, які застосовує Росія, то практично завжди – за назвою іранської, а не російської моделі – як необхідність постійної персоналізації того, хто стоїть за наданням у 2022 році технологій, що дозволяють п’ятий рік поспіль тероризувати й вбивати українців.

Отже, що являє собою Shahed-238?

Уперше його було представлено в листопаді 2023 року іранськими виробниками, причому відразу в трьох різних версіях:

– базова версія з наведенням за заданими координатами;

– версія з електронно-оптичною головкою самонаведення;

– модифікація з радіолокаційною ГСН.

Уже тоді стало зрозуміло, що Росія спробує здобути цей дрон для своїх терористичних потреб – так і сталося. Уже в січні 2024 року було зафіксовано перше збиття Shahed-238, і, здавалося б, таких дронів ставатиме дедалі більше, але – ні.

Росія два роки намагалася налагодити серійне виробництво Shahed-238 на підприємстві в Алабузі (Татарстан), де збираються класичні Shahed-136, але через відмінності у низці технологічних процесів, високу вартість та енерговитратність процесу складання виробу тривалий час випускала обмежені партії.

На рівень дрібносерійного складання в Алабузі вийшли лише наприкінці 2025 року, а попит на нього за цей час зріс у кілька разів.

Справа в тому, що Росія шукала шлях підвищити ефективність прориву української ППО і особливо мобільних вогневих груп, які завдавали чимало проблем. Наприкінці 2025 року Україна розширила виробництво дронів-перехоплювачів, що ще більше ускладнило виконання терористичних завдань класичними Shahed-136. І таким чином, єдиний шлях вирішення проблеми, який бачили в РОВ – це збільшення швидкості дрона-камікадзе. Перехід на реактивні дрони прискорили.

Отже, Shahed-238 має швидкість 570 км/год (на відміну від класичного Shahed-136 – 180-200 км/год). Ця швидкість забезпечувалася китайським реактивним двигуном Telefly JT80 й справді дозволяла швидко пролітати позиційні райони, де розміщувалися МВГ.

Але проблемами Shahed-238 стали: обмеження щодо маси бойової частини, ненажерливість двигуна, що дозволяв пролітати в економному режимі менше 850 км, а також підвищена теплова сигнатура, що робила дрон більш помітним для засобів ППО.

Ці недоліки зумовили й тактику застосування Shahed-238, а саме: вони часто йшли другою або третьою хвилею, після того, як дешевші Shahed-136 і дрони-приманки типу "Гербера" та "Пародія" виснажували ППО, підвищуючи ймовірність прориву для Shahed-238.

Проте, масштабувати виробництво Shahed-238 до рівня, як у випадку з Shahed-136, Росії так і не вдається, що обумовлено складними технічними та технологічними процесами, а також гострою залежністю РФ від поставок з інших країн, необхідних для складання компонентів – переважно з Китаю.

Частка Shahed-238 у загальному виробничому ланцюжку на сьогодні може становити не більше 20 % від загального щоденного виробництва всіх дронів типу "Shahed", що становить від 130 до 150 одиниць готової продукції.

Герань-4/"Seeker"/Shahed-238

Герань-4/"Seeker" – це глибока модернізація Shahed-238, яка торкнулася всього: від силової установки до планера та функціоналу застосування.

Перш за все, на дронах були замінені енергоємні Telefly JT80 на більш економічні та потужні Telefly LX-WP-160, що мають тягу 160 кг, та TF-TJ2000A з тягою 200 кг. Це дозволило підвищити швидкість дрона до понад 500 км/год, а дальність польоту (залежно від режиму) – до 1 000 км.

Модернізований планер отримав більш жорсткий композитний матеріал із чорного вуглепластика з радіопоглинаючим покриттям, скоротилася кількість технічних люків для поліпшення аеродинаміки

Але найголовніше й найнебезпечніше – це розміщення на модифікації "Seeker" вбудованої оптико-електронної системи наведення з елементами штучного інтелекту, що дозволяє дрону самостійно, в автоматичному режимі, захоплювати та вражати ціль – навіть якщо він опиняється придушеним РЕБ.

Мабуть, на сьогодні це найнебезпечніша особливість усіх російських дронів, оскільки проти такого засобу терору діє лише один метод – його знищення.

Попри всю зацікавленість РОВ у цьому дроні-камікадзе, масштабування його виробництва зумовлене тими самими проблемами, що й у Shahed-238, і навіть більшими: адже він технічно й технологічно набагато складніший у своєму виконанні.

Герань-5/Karrar

Karrar можна назвати спробою РОВ знайти дешевий варіант "ерзац-ракети", яка замінила б дорожчі крилаті, дозвукові зразки типу Х-101, 3М14 "Калібр" або авіаційні Х-59/69 тощо. І, у певному сенсі, їм це вдалося.

Karrar оснащується китайським реактивним двигуном TF-TJ2000A з тягою 200 кг, що з урахуванням його ракетоподібної аеродинамічної схеми та масогабаритних параметрів дозволяє розвивати швидкість від 600 до 800 км/год, мати дальність польоту до 1 000 км, а також долати певні ділянки маршруту на наднизьких висотах – щоб ускладнити його виявлення засобами ППО.

Також до особливостей Karrar можна віднести його можливе розміщення на бойовій авіації (наприклад, на штурмовиках Су-25) та дубльовану навігацію у вигляді стандартної інерційної системи, 12-канальної завадостійкої супутникової антени "Комета-М12", а також системи передачі даних на базі мікрокомп’ютера Raspberry з 3G/LTE-модемами та MESH-модемами Xingkai Tech.

Російські окупаційні війська зацікавлені якомога швидше налагодити масове виробництво цих дронів – "ерзац-ракет", але стримуючим фактором є ті самі причини, що й для попередніх засобів терору. Російський військово-промисловий комплекс не здатен різко збільшити їхнє виробництво, і Karrar ще не скоро стане таким масовим засобом ураження, як Shahed-136.

Своєю чергою, найвища швидкість серед усіх дронів-камікадзе робить цей пристрій поки що практично невловимим для дронів-перехоплювачів, і збивати його доводиться, використовуючи ракетне озброєння ПЗРК/ЗРК або авіаційні комплекси.

Висновки

Росія, намагаючись підвищити ефективність своїх нальотів на тилову Україну, почала поступово, але неминуче переходити на реактивні дрони-камікадзе, перехоплення яких класичними мобільними вогневими групами надзвичайно ускладнюється через високу швидкість цілі. Крім того, не всі типи дронів-перехоплювачів можуть застосовуватися проти реактивних БПЛА.

У той час як Shahed-238 та його модернізована версія "Герань-4" ще можуть бути перехоплені зенітним дроном (наприклад, у момент зниження швидкості для маневру або за інших обставин), Karrar змушує застосовувати засоби, ідентичні тим, що використовуються для перехоплення повноцінної ракети.

Унаслідок цього реактивні дрони становлять набагато більшу небезпеку, ніж класичний Shahed-136, але при цьому не є якимись абсолютно невразливими засобами ураження.

Росія поки що не розширила виробництво цих дронів настільки, щоб їхнє застосування мало масовий характер, але прагне до кінця 2026 року збільшити їхню частку у виробничому процесі на понад 50%. Значною мірою реалізація таких цілей обмежена високою вартістю кожної одиниці готової продукції, більш тривалим виробничим процесом та набагато більшою залежністю від поставок із Китаю, аніж під час виробництва класичного Shahed-136.

Своєю чергою, реалізація Україною проєктів, пов’язаних зі створенням ефективного, дешевого та масового перехоплювача для реактивних дронів, може стати важливим завданням на 2026 рік, від виконання якого залежатиме ефективність роботи ППО в найближчому майбутньому.

Матеріал опубліковано в межах спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".