Руйнування вщент, до піску та щебеню: Селезньов назвав нову-стару тактику ворога на сході України

Глава країни-агресорки Росії Володимир Путін вкотре переніс терміни повної окупації Донецької області ще на рік – на осінь 2027 року. "Пояс фортець" на сході нашої країни – надзвичайно складна ціль для ворога. По-перше, тут є оборонні споруди, по-друге, бої в міській забудові традиційно надзвичайно складні для сторони, яка наступає. Тому ворог почав застосовувати тактику, яку вже використовував під час чеченських кампаній, а саме: знищення населених пунктів "до нуля, до піску й щебеню", і лише потім інфільтрація.

Для досягнення своєї мінімальної мети Путіну потрібна додаткова мобілізація. Таке рішення виглядає логічним, і все ж невідомо, чи буде воно ухвалене. Проте цілком очевидно, що агресор не зупиниться, навіть якщо отримає всю Донецьку область. Лише тотальне руйнування військової та економічної могутності Росії може гарантувати Україні стабільний мир і процвітання.

Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив військовий експерт Владислав Селезньов.

– Аналітики видання The New York Times дійшли висновку, що Путін міг встановити новий термін окупації Донецької області – осінь 2027 року. Чи допускаєте ви таке? Як ми розуміємо, він хотів би досягти цієї мети якомога швидше, але чекати ще рік…

– Складно говорити про ті думки, які кружляють у голові кремлівського диктатора, адже терміни повної окупації всієї Донецької області вже неодноразово переносилися.

Як цього разу пройде наступальна операція російської армії – складно прогнозувати з однієї очевидної причини. На всю цю ситуацію впливає дуже багато чинників. Безумовно, "пояс фортець", який наразі захищає міську агломерацію в Донецькій області, – Слов’янськ, Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка – досить потужний, а бої в міській забудові завжди є дуже непростим випробуванням для штурмових підрозділів.

Зверніть увагу: противник постійно намагається зруйнувати артилерією та керованими авіабомбами інфраструктуру, будь-які будівлі на території населених пунктів, перш ніж мати можливість інфільтруватися або зайти на їхню територію. Цю стратегію російська армія реалізує починаючи з Першої чеченської кампанії.

Бої в міській забудові є надзвичайно складними для штурмових підрозділів, адже фактично кожна окрема капітальна споруда – це довготривала вогнева точка, яка здатна досить тривалий час протистояти атакам противника, зокрема з використанням бронетехніки. Єдиний варіант – повне руйнування до фундаменту, буквально до піску й щебеню, усіх споруд, а потім уже просування вперед. Ця тактика зараз використовується в російській армії практично на всіх напрямках, де противник просувається.

Щодо перспектив, то слід звертати увагу не на заяви західних аналітиків, а на оцінку представників Офісу президента та генерала Паліси, який зазначає, що російська армія може окупувати всю територію Донецької області, але ціна цього просування – близько 300 тисяч загиблих й кілька сотень тисяч поранених російських військовослужбовців.

Процес може затягнутися на півтора-два роки. У такому разі на кінець 2027 року ми вийдемо на ту цифру, яку озвучують західні експерти.

– Чи згодні ви з висновками експертів про те, що восени та взимку можна очікувати активізації ворога? Якщо вона дійсно відбудеться, то за рахунок чого? За рахунок тієї самої масштабної мобілізації, про яку так багато говорять і яку поки що не проводить Кремль, чи за рахунок якихось інших резервів, за рахунок тих самих північнокорейців чи чогось ще?

– Тут ситуація також не є однозначною, адже на ці процеси може впливати величезна кількість чинників. Буквально сьогодні (17 серпня. – Ред.) у ЗМІ з’явилася інформація про те, що провідний експерт банку ВТБ РФ був звільнений з посади за свій песимістичний прогноз, який він озвучив ще в травні, але став публічним лише зараз; у ньому йдеться про вкрай негативні тенденції розвитку російської економіки та про вплив на ці процеси тієї самої російсько-української війни.

Тому я розумію, що для Путіна та Кремля цілком логічно провести черговий цикл мобілізації, повторити ті процеси, які вже відбувалися у вересні 2022 року. Тоді також відбувся єдиний день голосування, після якого вийшов указ президента Путіна про проведення часткової мобілізації, в рамках якої 350 тисяч російських "чмобіків" були мобілізовані, причому, більшу частину з них буквально відразу, з коліс, відправили у пекло війни.

Багато з них, звісно, загинули, оскільки не мали достатнього рівня забезпечення, оснащення та підготовки. Проте це дозволило росіянам створити паритетні умови щодо чисельності особового складу та буквально затикати "дірки" на полі бою, що зрештою призвело до низки невдалих військових операцій, які проводила українська армія. Я маю на увазі наступ на півдні Запорізької області, а потім форсування Дніпра в районі населеного пункту Кринки.

Фактично з середини жовтня 2023 року Росія, користуючись чисельною перевагою, безперервно проводить наступальну операцію стратегічного рівня. Вона різниться за масштабами, напрямками та гарячими точками, але те, що в цей процес постійно залучена російська армія, а українська армія, де-факто, перебуває у стратегічній обороні, це данність.

Не думаю, що зараз хтось може з абсолютною точністю сказати, чи проводитиме Путін мобілізацію чи ні, бо на цей процес впливає величезна кількість чинників, зокрема ті самі дипломатичні страйки, які здійснює українська армія, руйнуючи російську економіку, а також ключові джерела, що живлять російську економіку – підприємства російського оборонно-промислового комплексу, а також нафто- та газопереробної промисловості.

До чого ми дійдемо? Складно сказати, але надія у вищого військово-політичного керівництва України є. Зараз Путін не хоче закінчувати війну, виходити на переговорний трек, але ми робимо все необхідне, щоб змусити його це зробити.

Чи вистачить Україні ресурсів для реалізації цього завдання, щоб змусити Путіна поступитися у своїх вимогах? Від ресурсів залежить багато чого. Пан Мадяр, командувач Силами безпілотних систем, каже, що ресурсів для проведення операції в рамках дип-страйків і міддл-страйків, як мінімум, у сім разів менше, ніж це необхідно тут і зараз. Є складнощі з постачанням цих ресурсів як від української оборонної промисловості, так і від наших європейських партнерів. Тому, як то кажуть, маємо те, що маємо. Крім того, дуже багато факторів впливає на те, як далі розвиватиметься ситуація на полі бою.

Путіну буде вкрай складно пояснити російському народонаселенню, як то кажуть, "нахіба", навіщо були потрібні такі величезні втрати? Чому за понад 4,5 роки активних бойових дій Росія досягла такого мізерного результату, особливо з огляду на втрати, яких зазнала російська армія. Навіть перше завдання, яке ставилося перед "спеціальною військовою операцією" – повна окупація Донецької та Луганської областей, – не реалізовано. Я думаю, що саме тому всі російські топ-чиновники наполягають на тому, щоб підставою для виходу на переговорний трек з Україною був повний вихід української армії з території Донецької області, адже цю історію можна продати російському народонаселенню.

Але, на жаль, це не стане підставою для закінчення війни. Російська армія буде зализувати рани й готуватися до наступної кампанії. Це копія процесу, який уже відбувався між Першою та Другою чеченськими кампаніями.

Гадаю, що будь-який розсудливий український політик і військовий розуміє: без тотального руйнування військової та економічної могутності Російської Федерації говорити про стабільне й процвітаюче майбутнє України не доводиться. Лише нанесення критично болючої поразки російській армії може змусити її поступитися й заспокоїтися. І то за умови створення серйозних гарантій безпеки з боку ключових країн світу, і аж ніяк не у форматі Будапештського меморандуму, який виявився банальною фількиною грамотою.

– Останнє запитання – щодо ролі окремих особистостей у цій війні, в успіху чи невдачі наших Сил оборони. Головнокомандувачем ЗСУ став генерал Драпатий. На вашу думку, якою має бути його роль на поточному етапі війни? Сьогодні українська армія тримає стратегічну оборону, але поки що не має серйозних просувань і контрнаступальних дій. Чи вважаєте ви, що головнокомандувач міг би змінити ситуацію на краще?

– Головне – щоб уся команда працювала як єдиний організм. Я знаю, що є певні кадрові пропозиції з боку головнокомандувача. Як тільки вони будуть реалізовані, як тільки відбудеться синхронізація, координація дій, тоді ми побачимо результат.

На жаль, одна людина не змінить ситуацію на полі бою, адже є накопичені проблеми, є поточна ситуація, пов’язана з тим, що 720-тисячне угруповання російської армії продовжує свій наступ на різних ділянках із різним ступенем активності та результативності. Зміни потрібні, бо те, що відбувалося раніше, не повністю відповідало очікуванням українського народу.

Драпатий точно не чарівник. Лише комплексне поєднання складових, які визначають нашу стійкість – мужність навчених і повністю забезпечених українських воїнів, фортифікації, які дозволяють нам максимально уповільнити російське просування, дронові системи, технологічні рішення, які дають перевагу на полі бою – синергія цих складових дає надію на успіх на полі бою в рамках реалізації ключового завдання стратегічної оборони. Мова, насамперед, про виснаження російського військового та економічного потенціалу.

– Яке саме рішення має ухвалити генерал Драпатий саме зараз?

– По-перше – це аудит та оцінка можливостей. Перш ніж ухвалювати будь-які рішення, необхідно повністю зануритися в матеріал, розуміти, що відбувається. Потім – розстановка кадрів. Один у полі не воїн, а це означає, що треба організувати свою діяльність таким чином, щоб було чітке взаєморозуміння з ключовими керівниками за напрямками, щоб команда працювала як єдиний організм.

Кадри вирішують усе. Це відома теза класика, але вона чітко відображає ті процеси, які визначають успіх чи невдачу на полі бою.