Блог | Деокупація свідомості, або Пушкін їхнє всьо, а не наше

В серпні 2005 року я надрукував у "Голосі України" статтю "Мова Пушкіна чи Путіна?". Метою публікації в газеті Верховної Ради, яку, звичайно, читають у владних кабінетах, було застерегти тодішнього Президента України Віктора Ющенка від підписання на саміті глав держав СНД в означеному форматі угоди про гуманітарне співробітництво.

Мушу визнати, тоді я ще помилявся. Не щодо змісту статті, а стосовно її назви. Але вже невдовзі зрозумів, що не треба протиставляти мову пушкіна та путіна, бо це одна мова - мова експансії. Вже невдовзі я писав, що росія зазвичай наступає двома ешелонами - в першому пушкін і балет, а в другому танки.

Культ пушкіна в совєтському союзі був піднесений в 1937 році з нагоди сторіччя його смерті. Тобто в розпал репресій, відволікаючи від них увагу. В совєтському союзі задовго до россотруднічєства заснували інститутут пушкіна, філії якого діяли в багатьох країнах світу, вербуючи симпатиків, чимало з яких починали з вивчення російської мови, а згодом перетворювалися на агентуру кремля.

Під час Революції Гідності я натрапив на вірш Євгенія Євтушенка, який, висловлюючи підтримку Україні, посилався на пушкіна: "нєвідімкамі на Майданє вмєстє Пушкін, Брюллов, ми стоїм". Я написав тоді відповідь російському поету, яку хочу навести тут повністю на обгрунтування своєї позиції:

Шевченко тут у вицвілій шинелі,

Франко з Карпат прибув сюди притьма...

Тут Петефі, Міцкевич, Руставелі,

Та поміж ними пушкіна нема.

Героїв з Львова та Дніпропетровська,

З Полтави й Криму скликала сурма...

Тут Сахаров стоїть і Новодворська,

Та поміж ними пушкіна нема...

Пліч-о-пліч, щоби скинути кайдани,

Позбутися московського ярма,

Стоять тут українці, росіяни,

Татари, але пушкіна нема!

По той бік барикад підносить слово

За тих, хто волю гвалтувати звик.

Сичить: "Іль нам с Європой споріть ново?",

Грозить: "Іль русскій от побєд отвик?".

Російський бард, нащадок українця

Зі станції сибірської Зима,

Ви проти можновладного злочинця

Тут стоїте, а пушкіна нема.

Пушкін був співцем російського імперіалізму. І коли його ідеологи втовкмачують у голови населенню імперії, мовляв, Пушкін - нашє всьо, вони мають рацію. З одним уточненням: їхнє всьо, а не наше.

Культ пушкіна дістався нам у спадок від колоніального минулого. І щоби бути справді вільними, мусимо його позбутися. В росії, а згодом у совєтському союзі пушкіна гіперболізували. Насправді його велич оманна. Коли писав пушкін? У першій половині 19 сторіччя. Шекспір, Сервантес - у другій половині 16 сторіччя - першій половині 17, Мольєр - у другій. І ще одне міркування. Я знайомий з освітньою програмою Іспанії. В тамтешніх школах не вивчають "Капітанської дочки" і живуть. Навіть непогано живуть.

Агресію росії її ідеологи мотувували начебто необхідністю захисту російськомовного населення. Після цього вони руйнували Харків, Маріуполь, Одесу, Миколаїв та інші міста Півдня й Сходу України, вбивали їхніх значною мірою російськомовних мешканців. Можливо, серед них були й любителі чи навіть викладачі російської літератури.

Я не знаю, як після цього можна викладати російську літературу та мову дітям, які бачили жахіття російської агресії, які, можливо, втратили в цій війні когось із близьких. Гадаю, ніяк. Гадаю російська література, російські письменники повинні бути вилучені з навчальних програм. А самі програми та підручники вимагають суттєвого оновлення. Це оновлення я і називаю деокупацією свідомості