Сергій Рахманін: Росія готується до затяжної війни, головні бої ще попереду

Сергій Рахманін – народний депутат і член Комітету з питань національної безпеки оборони і розвідки. Для проєкту "Орестократія" політик виклав свою точку зору на очікуваний наступ росіян, і вона помітно відрізняється від офіційної. Шеф-редактор OBOZREVATEL Орест Сохар говорив з Рахманіним про напрямки наступу, готовність до них росіян та загалом – про тривалість війни.

– Сергію, розкажи, будь ласка, що відомо про широкомасштабний наступ росіян на Україну?

– Якщо подивитися на карту, не складно зрозуміти, де теоретично може наступати або українська армія, або армія агресора. Питання великого наступу – це насправді мистецтво, тому що ти маєш вдарити, з одного боку, там, де тебе не чекають, з іншого боку, там, де у противника найслабша оборона або просто слабка оборона… і там, де в тебе є можливість підтягнути необхідну кількість резервів. Це шахова партія, але противник теж не дурень і він теж намагається прораховувати певні ходи, тому починається гра нервів і гра мізків.

Тому зараз гадати, де саме буде широкомасштабний наступ… Це спроба вгадувати, тому що замисли, які виношуються в Генштабі ЗСУ, в Генштабі агресора, відомі тільки вузькому колу людей, тим більше, ці плани можуть коригуватися. Просто треба налаштовуватися на те, що, на превеликий жаль, найближчий місяць, можливо, навіть тижні будуть важкими, складними і достатньо серйозні бої будуть у проміжку між лютим і квітнем.

– Чому в проміжку між лютим і квітнем?

– Росіяни провели відносно успішну і достатньо велику мобілізацію, вона продовжується в них і зараз. Вони мобілізували щонайменше 300 тисяч, з яких 150 відразу не перекинули на лінії фронту, вони мали час для того, щоб належним чином повчитися і злагодитися. Це теж важлива обставина. Росіяни за рахунок збільшення кількості особового складу підвищили тиск на певних ділянках фронту, і це проявилося насамперед у районі Бахмута і Соледара, де зараз за рахунок чисельної переваги і абсолютного нехтування жертвами вдається пробивати нашу оборону. Вони теж мають певні проблеми, пов’язані з відновленням втрат у найбільш боєздатних частинах, з певною боєприпасною дієтою.

Вони розуміють, що за певний час ми отримаємо частину важких озброєнь, насамперед йдеться про бронетанкову техніку, танки, бойові машини піхоти і також певну частину артилерії, зокрема самохідну. Їм важливо спробувати вдарити до того, як ми встигнемо отримати це озброєння, до того як в стрій будуть поставлені навчені військові, до того як ми створимо кулак, на який можемо розраховувати, плануючи наступ.

Тому для росіян важливо вдарити саме в цей період, коли ЗСУ ще не укомплектовані. Друга причина, як не дивно, як не смішно, в тому, що росіяни, особливо Путін, прив’язуються до певного символізму, до певних дат, до певних маркерів, і я думаю, що ближче до річниці початку повномасштабної агресії йому потрібні будуть якісь достатньо відчутні перемоги.

Можливо, наступ буде і раніше, але є нюанси. Зокрема, це погодні умови, сухість ґрунту. Зрозуміло, можна йти і по багну, але як показали бої на півночі на початку широкомасштабного вторгнення, є ризик втратити велику кількість танків у болоті.

– Міністр оборони Олексій Резніков сказав, що очікуються найбільші удари на Донбасі і на запорізькому напрямку, а нібито з півночі можуть бути лише декоративні напади. Прокоментуй, будь ласка, це твердження.

– Є таке поняття "напрямок головного удару". Розглядати його на Донбасі дещо дивно. Наступ росіян на Донбасі не припинявся з першого дня повномасштабної агресії, тобто цей наступ триває, там ворог просунувся найбільше і продовжує там тиснути. ЗСУ змушені були залишити Соледар, фактично в оточенні знаходиться Бахмут, ймовірність того, що він буде залишений, на жаль, є достатньо високою, але говорити про напрямок головного удару, я думаю, що не варто. Саме там знаходиться найбільша кількість підрозділів з обох сторін, там бої точаться постійно, і дуже укріплені позиції з обох сторін. Там є велика кількість населених пунктів, є різні річки, які створюють природну перешкоду, що в принципі загальмовує наступальний порив. Тому говорити про величезний системний масштабний наступ – навряд чи.

Що таке головний удар? Це удар, за допомогою якого ти завдаєш ворогу поразки, перехоплюєш стратегічну ініціативу і, по суті, вносиш або пробуєш внести перелом у хід цієї кампанії. Тому я б про Донбас не говорив би як про наступ масштабний і системний, вони там будуть накопичувати сили для того, щоб розв’язати тактичне питання, в першу чергу, це захоплення Бахмуту і Мар'їнки.

На півдні ситуація складніша, бо там зосереджена велика кількість російських резервів, і вони зараз ще підсилили свої угруповання, зокрема біля Вугледара. Вони можуть там наступати, і головна мета – відсунути позицію українських збройних сил подалі від так званого сухопутного коридору, який поєднує окупований Донбас з окупованим Кримом через територію Маріуполя, Запорізьку область. Наша позиція знаходиться в небезпечній для росіян близькості від цього коридору і тому їм вигідно посунути його щонайменше кілометрів на 20. Атакувати там масштабно вони можуть, але знову ж таки, ми до цього готові, наші генерали, коли дивляться на карти, вони розуміють, що може бути наступ там, вони вже пробували наступати в район Оріхова. Там дуже велика ширина фронту і щоб там наступати, треба величезна кількість особового складу, а для росіян якраз атака по широкому фронту є величезною проблемою.

Тепер про інші варіанти. Є для них варіант наступати з півночі, бо близько, відстань до Києва трохи більше 100 кілометрів, це величезна спокуса. По-друге, є можливість спробувати відрізати захід України, порізати шляхи постачання західної зброї і в такий спосіб поставити Україну на коліна. Чи зможуть вони організувати такий наступ, я не знаю, для цього потрібно створити певне ударне угруповання, його там поки що немає, але це питання часу. Думаю, що їм буде складно реалізувати такий виклик – знову ж таки, достатньо велика ділянка фронту, яка потребує величезної кількості людей і дуже точних маневрів. По-друге, складний рельєф, ліси, лісосмуги, болота, маленькі річки – наступати було складно.

Наступний варіант – це знову спроба наступати в бік Харківської області. Тут причина та сама, як з Києвом – близькість. Є величезні населені пункти, де можна створити певну логістику і є невелика відстань від кордону. Можна відсунути нас від своїх кордонів і фактично зірвати наступ на Кремінну і Сватове. Тут теж є свої нюанси, потрібно буде перекидати великі маси військ і техніки, це не може залишитися непоміченим.

– Чи правильним буде твердження, що росіяни не готові до цього наступу, вони вимушені наступати, бо це єдиний шанс перед квітнем, коли ми отримаємо анонсовану зброю?

– Для того, щоб робити такий висновок, треба мати інформацію, якої в мене немає. Я думаю, що достеменну інформацію про стан речей в збройних силах Російської Федерації мало хто має. Навіть розвідники помиляються, навіть розвідники оперують певною мірою припущенням. Росіяни готуються, і цілком очевидно, що готуються до затяжної війни, намагаються перевести на військові рейки свій військово-промисловий комплекс, десь їм це вдається, подекуди ні. В них величезний мобілізаційний ресурс, незважаючи на численні втрати, у них все ще величезні запаси зброї і озброєння. У них все ще достатньо міцна економіка, і хоча вона поступово починає потерпати від економічних санкцій, але в Росії запас міцності все ще є і вона хоче цей запас міцності використати.

Після того, як вони відмобілізували певну кількість людей, після того, як зализали рани і відновили боєздатність найбільш вбитих військових частин, у них є шанс, як вони вважають, завдали нам поразки. Путін все ще хоче перемогти. Поки що у нас не залишається нічого іншого, окрім як налаштуватися на криваву війну, яка, можливо, буде тривалою.

– Тривалою наскільки?

– Ніхто не може сказати.

– Частина наших воєначальників говорить про цей рік, що ми вийдемо на кордони цього року.

– Я вважаю, що війна може бути тривалою, наскільки тривалою, не візьметься сказати будь-яка притомна людина. Тому що зараз назвати конкретні дати – це гратися у ворожку. Ми не знаємо, наскільки безперебійним, наскільки вчасним, наскільки швидким буде постачання зброї. Ми не знаємо, яка кількість цієї зброї буде втрачена і як швидко вдасться відновити втрати. Ми не знаємо, наскільки швидко будуть навчені наші бійці працювати на тих чи інших видах озброєння. Ми не знаємо насправді, наскільки відчутними будуть удари по нашій інфраструктурі, а від цього теж залежатиме життєдіяльність держави. Тому говорити про конкретні дати важко.

У нас є шанс завдати поразки ворогу, поламати йому плани і успішно завершити цю війну до кінця цього року, але не факт, що цей шанс буде реалізований. І говорити про те, що він є стовідсотковим чи навіть дуже високим, я би не ризикнув. Дуже складно, дуже багато обставин і дуже серйозний ворог проти нас.

Не треба сприймати російську армію слабкою і не треба робити з російських генералів дебілів, вони припускаються помилок, у них є проблема, у них є втрати, але вони все ще достатньо серйозний ворог. У нас головні бої все ще попереду.

– Але ми переможемо…

– Але ми переможемо, без варіантів, у нас немає іншого виходу.