Шість місяців війни: Україна має навчитися жити так, немов війна триватиме ще рівно сто років

2 хвилини
29,1 т.
ЗСУ продовжують знищувати російських окупантів

Є речі, які ми мусимо зрозуміти. Не "можемо", а саме "мусимо", без жодної альтернативи.

Відео дня

24 лютого на світанку наше попереднє життя згоріло вщент. Воно залишилось у наших спогадах. У фотографіях. У збережених сторіз. У підручниках історії.

Але воно згоріло. Воно ніколи не повернеться.

Навіть, якщо, поки ви читаєте ці слова, з території України зникне вся російська армія, путін зістрибне з кремлівської стіни на Мєдвєдєва, а всі ворожі танки та літаки перетворяться на гарбузи і бавовну — ми не повернемось у 23 лютого. Ані фізично, ані психологічно, ані будь-як інакше.

Змінилися ми і змінилася країна. 24 серпня, на День Незалежності, виповнюється рівно шість місяців від початку тотальної війни. За цей час країна змінилася більше, ніж деякі держави — за півстоліття.

Ми стали прикладом героїзму для всього світу, але тимчасово втратили морські порти. Ми розтрощили штурмові загони найбільшої країни світу, але наша економіка колапсувала. Ми стоїмо вже півроку там, де прогнозували падіння за три дні, але мільйони працездатних громадян покинули країну і значна частина з них уже не повернеться.

Після першої фази, коли ми зупинили танкові колони, і другої — у якій російські війська витіснили з північних областей. Настала третя фаза, яку можна назвати стабілізацією лінії фронту. Але наступальний потенціал ЗС РФ усе ще не вичерпаний. А коли ворог не зможе атакувати, він перейде до оборони по всій лінії, як ми обороняємось зараз. Ця четверта стадія, як і нинішня, може тривати місяцями. Проривати укріплену лінію — це довго, важко і потребує ресурсів.

Це означає, що війна триватиме і, що ми не знаємо, скільки вона триватиме ще. А ще це означає, що треба виходити з найгірших прогнозів, аби більш позитивні сценарії стали реальнішими. Держава має навчитися жити так, немов війна триватиме ще рівно сто років.

Вдумайтеся у цю фразу. Покрутіть її на язику.

Скільки б не тривала війна — тиждень чи десятиріччя, працювати і готуватися до неї треба так, ніби вона триватиме сто років. Ми маємо не просто очікувати поставок снарядів із Європи, а будувати у Європі заводи з виробництва цих снарядів. Не тільки очікувати на фінансову допомогу, а мати відповідь на питання "як наша економіка виглядатиме за три, п‘ять, десять і більше років". Змінювати вже зараз те, що матиме ефект за покоління: освіту, у тому числі і військову, медичну систему, підхід до демографії, систему оподаткування, саму логіку державного управління. Держава зобов’язана мати відповіді не тільки на питання "хто, як і чим захищатиме країну завтра", а й на питання "хто, як і чим захищатиме країну за роки".

Кожна криза — це можливість. А тотальна війна, з якою ми маємо справу з 24 лютого — це можливість змінити все. Це — історичний шанс. Шанс змінити все, що потрібно, і змінити не хаотично, а свідомо, маючи стратегічне бачення, вибудовуючи будинок державності фактично з нуля. Тому що старий будинок зруйновано "Калібрами", а замість пост-радянського фундаменту — провалля від вибуху.

Світ уже змінився. Він став м‘яким, немов глина. Тож варто зліпити з неї той світ, у якому ми хочемо жити, і загартувати цей світ у вогні, що палає навколо.

І не буде нічого міцнішого за цей світ.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...