Спочатку поховала сина, потім пішла воювати: на "Азовсталі" загинула військова психологиня та її зять
На "Азовсталі" загинула психологиня полку "Азов" Наталія Луговська. Жінка пішла допомагати українським захисникам кілька років тому після того, як поліг у бою її син. Він також був "азовцем". А за кілька днів до смерті психологині у підвалах узятого в облогу заводу загинув і її зять.
Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.
Отримала контузію та загинула
Про загибель Наталії Луговської стало відомо 5 травня. Психологиня провела останні дні життя в підвалах заводу "Азовсталь" у Маріуполі, який перебуває в облозі російських терористів. За два дні до цього жінка отримала серйозну контузію, а згодом повідомили про її смерть.
22 квітня там само загинув її зять. Дочка Наталії, Тетяна, залишилася сама з двома маленькими доньками й чекає на третю дитину. Вона також військова, кінологиня, служила у прикордонних військах.
Луговська не просто так опинилася в "Азові". 9 березня 2018 року загинув її син Юрій, снайпер полку "Азов" із позивним "Баррет". Наталія на своїй сторінці у Facebook часто публікувала фото сина. Одне вона підписала: "Сліз уже немає, залишилася тільки злість і розбите серце. Не пробачу і ніколи не забуду…"
Найкраща мама та бабуся
Раніше Наталія працювала у Львівській обласній лікарні №3 відновного лікування у місті Соснівка Червоноградського району. А також як волонтер надавала психологічну допомогу бійцям АТО.
Вона зустрічалася з бійцями, вислуховувала їх. Наталя писала, що в Україні бракує військових психологів для роботи з тими, хто пройшов крізь пекло реальної війни. Вона шукала інформацію в книгах, інтернеті, спілкувалася з колегами у Польщі.
"Це була героїчна жінка, найкраща мама та щаслива бабуся. Ще патріот своєї країни. Незважаючи на сімейні втрати, вона не припиняла нас захищати", – сказала про неї її знайома Ольга Тимошенко.
Медсестра обласної лікарні Ольга Іванчина розповідає, що Наталію любили всі бійці АТО: "Молодші називали її "мама Наташа", а старші – "Ромашкою". Вона знаходила спільну мову з усіма бійцями, вислуховувала їх і завжди їм допомагала. Якщо потрібно домогтися медикаментів, гуманітарної допомоги – вона з ними і до обласної ради, і до районної ради їздила.
Коли її син вирішив іти воювати, вона його не відмовляла, бо він також мав твердий характер. Вона у всьому його підтримувала. Вона сама була дуже відважною жінкою. Вже за кілька днів після загибелі сина вона вийшла на роботу. Усіх хлопців, які приїхали на похорон сина, сама селила, годувала. А за деякий час сама підписала контракт і пішла до "Азову". Ми збирали їм допомогу, вона просила медикаменти, але передати так і не встигли".
На "Азовсталі" зараз точаться жорстокі бої, російські окупанти прорвалися на територію заводу.