Те, що сталося під Очеретиним, не мало статися, наступними днями будуть важкі бої. Інтерв'ю з ізраїльським оглядачем Шарпом

Російським окупаційним військам вдалося вклинитися в українську оборону в районі села Очеретине на Донеччині. Це призвело до того, що кілька сусідніх ділянок фронту опинилися під загрозою залишення.

Але першочергова локальна мета російської армії – це, звичайно, взяття Часового Яру. Подальша мета на цій же ділянці фронту – захоплення території, що позначена трасою Костянтинівка – Покровське. І якщо Силам оборони вдасться зупинити просування ворога та стабілізувати фронт, це можна буде назвати переломом у війні. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ізраїльський військовий оглядач Давид Шарп.

– Головком ЗСУ генерал Сирський повідомив, що ситуація на кількох напрямках загострилася. Найбільш складна вона на Покровському та Курахівському напрямах. За вашими оцінками, чи можливий прорив фронту?

– Можливо щось чи ні – я не прихильник того, щоб говорити про це, бо ніколи не можна передбачити. Навіть коли ситуація здається відносно стабільною, трапляються несподівані речі. Наприклад, те, що сталося в Очеретиному – різке просування російської армії. Це була несподіванка, незважаючи на те, що сама по собі ділянка дуже напружена.

Але можна констатувати те, що є. Наприклад, що в цьому районі, який окреслив Сирський, ситуація наразі не стабілізована. Останнім часом через різні причини, які висвітлюються в українських ЗМІ, відбулося різке просування російської армії.

Але через те, що цей поступ у районі Очеретиного вже стався, є загроза сусіднім ділянкам, які, наприклад, опинилися на фланзі, у глибині, які російська армія частково обійшла. Деякі з них залишені, а деякі – під загрозою залишення.

Крім того, залишається відкритим питання: чи вдалося стабілізувати ситуацію далі, там, де супротивник просунувся, і на найнебезпечніших ділянках фронту. Я не маю відповіді на це запитання. На нього можуть бути відповіді лише в українського командування та в тих, хто перебуває на місцях.

Але війна – справа динамічна, і розвивається не завжди за передбачуваними сценаріями.

– Як ви вважаєте, на якому напрямку російська армія може зосередити основні зусилля? Наприклад, чи може це бути Часів Яр або Покровськ?

– Часів Яр сам по собі є однією з найважливіших точок докладання зусиль противника. Покровськ – це більш далекосяжна мета. Саме в цьому контексті варто говорити. Є цілі локальні, прямо тут – якесь село чи якась посадка. Часів Яр – найважливіша локальна мета.

Але треба бачити і більш амбітну мету, яку вони ставлять собі на цьому напрямі. По суті, це захоплення Часового Яру, вихід до Костянтинівки, а трохи збоку, скажімо так, – спроба вийти до Покровська. Якщо подивитися на мапу і побачити дорогу, що з'єднує Костянтинівку і Покровськ, то я би сказав, що це їхня відносно далекосяжна ціль на цій ділянці фронту.

– За вашими оцінками, чого може досягти російська окупаційна армія в Україні до 9 травня, цієї їхньої "сакральної" дати? Чи вважаєте ви, що нинішня активізація пов'язана саме з цією датою?

– Я не прихильник рахувати щось за датами. Йде війна, під час якої Кремль ставить своїм збройним силам завдання щодо захоплення території. Я не знаю, як ці завдання пов'язуються з термінами, але я впевнений, що вони стоять і без зв'язку з термінами. Чи то 2 травня, чи то 29 травня, по суті, це не має значення. Вони намагаються просунутися, захопити, завдати поразки українцям, що обороняються.

Тому навіть якщо якийсь командир прагне добитися чогось до якоїсь дати, не варто це сприймати надто серйозно, бо нічого не зміниться щодо глобальних намірів – і відразу після дати, і за місяць. Далі можна буде вигадувати нові дати – 7 листопада, новий рік... Я вважаю, що це неправильно. Є загальні тенденції та спільні завдання, і це те, чого вони прагнуть.

Зважаючи на все, найближчими днями – без зв'язку з 9 травня, але думаю, і після нього – будуть важкі бої. Російська армія спробує скористатися можливостями там, де, як вони можуть бачити та припускати, українська оборона не стабілізована. Тобто просунутися десь ще більше. Особливо там, де умови дозволяють.

Ну а Часів Яр, про який часто говорять у контексті 9 травня, продовжить залишатися одним із головних пунктів, куди докладаються зусилля. Що можна тут додати? Прогнозувати неправильно, особливо коли спираєшся на відкриті джерела. Не можна точно знати, які резерви мають сторони, яка готовність до відбиття атак на тій чи іншій ділянці фронту і які деталізовані плани.

Наприклад, якщо знати, що українці мають достатньо резервів на тих чи інших напрямках, то можна бути спокійними за них. І навпаки. Але тут потрібна інсайдерська інформація. А просто користуватися чутками чи видавати бажане за дійсне було б неправильно, якщо підходити до справи серйозно.

– Питання щодо резервів, про які ви згадали. З відкритих джерел відомо, що США надали допомогу Україні на суму понад 60 мільярдів доларів. Ми всі чекаємо, коли це вже буде відчутно на фронті. Чи вважаєте ви, що вже найближчими тижнями може настати перелом ситуації на користь української армії?

– Я не маю сумніву, що з перших секунд, з того моменту, як у Конгресі проголосували, це вже мало певний вплив. У чому він міг проявлятися? Насамперед це моральний вплив, і це дуже важливо, у тому числі щодо ухвалення рішень. Безліч українців відчули серйозне полегшення після того, що сталося. Це перше.

Друге – я впевнений, що ліміти на використання боєприпасів певною мірою мали бути зняті. Коли знаєш, що снаряди надійдуть за тиждень чи десять днів – це одне, а коли не знаєш, чи надійдуть вони за місяць і чи надійдуть взагалі – це інше.

Тому я гадаю, що певний ефект уже був. А далі треба дочекатись прибуття широкого спектру боєприпасів, техніки. Ми бачили, що було в першому транші. Усе це значні найменування.

Тут необхідно розуміти: якщо ми виходимо з того, що більша частина їх прийде за тиждень з моменту оголошення – а вже минуло чимало днів (інтерв'ю записувалося 29 квітня. – Ред.), значить, вже з 1 травня, плюс-мінус і далі, це почне відчуватися на фронті. Там, де на фронті можна більше стріляти, де більше бронетехніки, де сили маневреніші і захищені, де більше високоточної зброї, буде ефект. І поступово цей ефект стане помітним, я анітрохи в цьому не сумніваюся.

Перелом? Питання, що вважати переломом. Для української армії для початку дуже важливо спробувати зупинити цю негативну тенденцію, яка стала останніми днями особливо гострою. Якщо вдасться зупинити та стабілізувати фронт, якщо ситуація вже не буде зав'язана на ліміти боєприпасів, це буде переломом. І я думаю, що цей ефект цілком досяжний у доступній для огляду перспективі.

Але важливо пам'ятати, що тут не йдеться про щось, що має статися за помахом чарівної палички. Це по-перше. По-друге, необхідне оптимальне використання допомоги, техніки та боєприпасів, бо в результаті воюють люди. Якщо припускатися помилок та прорахунків або неоптимального використання засобів, відповідно, результат буде не найкращим.

Те, що сталося під Очеретиним – чому і як, це вже розбиратися українцям, але це приклад того, що начебто не мало статися. Як ми бачимо, це лежить у дещо іншій площині, аніж просто дефіцит боєприпасів або ще чогось такого роду. Хоча і це, звісно, відіграло роль.