"Томагавки" можуть стати останньою соломинкою, що переламає спину російського "верблюда": інтерв'ю з Мельником

Глава країни-агресорки Росії Володимир Путін щоразу заявляє про ескалацію та "червоні лінії" – останнім часом такими виступають американські ракети "Томагавк", – проте об’єктивно ворог має лише один важіль – людський ресурс. Єдиний фактор, який справді може суттєво змінити ситуацію на фронті, – це масштабна мобілізація в Росії, на яку кремлівський диктатор наразі не наважився через величезні внутрішньополітичні ризики.

Чи стануть "Томагавки" зброєю, що змінить хід війни? На жаль, ці ракети не "срібна куля". До того ж не варто очікувати, що рішення про передачу буде ухвалено швидко та легко. Втім, якщо Україна матиме "Томагавки", це може спричинити кумулятивний ефект, як це свого часу сталося з HIMARS і ATACMS, і стати соломинкою, яка переломить спину російського "верблюда".

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– Яка ваша думка щодо ракет "Томагавк", передача яких Україні наразі активно обговорюється. Чи є це зброєю, що здатна змінити хід війни, таким собі game changer, якщо буде надана в достатній кількості?

– По-перше, ймовірність такої передачі найближчим часом надзвичайно низька. Тут маса факторів. Це і зв'язок між деклараціями і конкретними діями сьогоднішньої адміністрації США, і внутрішні проблеми в самій адміністрації, в уряді Сполучених Штатів. Наприклад, зараз ми спостерігаємо бюджетні проблеми, які поставили на паузу практично всі процеси. Це цілий комплекс перешкод, які стоять на шляху реалізації, на перший погляд, дуже гарної ідеї.

По-другe, ми вже маємо досвід з F-16, з танками тощо. Тому, найімовірніше, це буде нагадувати таку саму сагу анонсів і спростувань. Врешті-решт передбачити, яке буде кінцеве рішення, на сьогодні я не беруся.

Чи можуть "Томагавки" бути геймченджером? Насправді немає "срібної кулі", навіть якщо говорити про російські наміри та погрози застосувати тактичну ядерну зброю. Адже вже є певний консенсус щодо того, що навіть така неконвенційна зброя також не здатна переломити хід війни.

Тому якийсь один зразок озброєння цього не може зробити, проте це кумулятивний ефект. Наприклад, ми бачили доволі серйозні зміни після передачі Україні HIMARS чи ATACMS. Тобто якщо все це буде робитися послідовно, то врешті-решт, звичайно, можна розраховувати на те, що в певний момент це стане тією соломинкою, яка переломить спину російського верблюда чи ведмедя.

Не може бути диво-зброї, але будь-яке посилення спроможностей України завдавати далекобійні удари наближає той момент, коли врешті російська військова машина може зламатися.

– Путін полюбляє позначати свої "червоні лінії", лякає новою ескалацією. На жаль, такі його заяви дуже чутливо сприймаються президентом Сполучених Штатів. Проте чи вважаєте ви, що суто теоретично в сьогоднішній Росії є реальні можливості для того, щоб суттєво ескалувати ситуацію на лінії бойового зіткнення?

– Можу з вами до певної міри погодитися і не погодитися, тому що під час його останньої промови на Валдайському форумі, власне кажучи, я нічого нового не почув. Його погрози, що передача "Томагавків" може зруйнувати позитивний процес налагодження американсько-російських відносин, запізнилися щонайменше на кілька тижнів. Тому що Трамп сам публічно перейшов до ескалаційної риторики. Про яке погіршення відносин можна говорити, якщо Трамп вже за два тижні до цього заявив, що всі його зусилля виявилися марними, що він розчарований Путіним. Отже, це вже був такий собі холостий постріл.

Чи є в Росії зараз реальні ресурси для суттєвої ескалації? Так, вони є, але питання в тому, чи здатна Росія їх застосувати. Якщо ми говоримо про ту ситуацію, що існує на театрі бойових дій вже не перший місяць, то перевага Росії, наприклад, у бронетанковій техніці чи засобах вогневого ураження доволі серйозно нівельована застосуванням безпілотників. "Kill-zone" наразі розширюється від 10 до 15-20 кілометрів. Тобто переваги Росії у вогневій потузі практично нівельовані технологічними інноваціями, тим характером безпілотної війни, яка зараз домінує на лінії фронту.

Ресурс, який Росія дійсно має для ескалації – це людський ресурс. Але зараз в Кремлі, за інсайдерськими витоками, вирішується ключова проблема: чи готовий Путін піти на мобілізацію? Чи готовий він піти на певні внутрішні ризики для свого власного режиму, на ризики внутрішньої дестабілізації шляхом оголошення чергової хвилі мобілізації?

Це та реальна і найбільша загроза, яка зараз є – якщо Путін в якийсь короткий термін кине, наприклад, 350 тисяч свіжого "м'яса", як це було минулого разу, тоді це підсилить тактику, яку зараз Росія ефективно застосовує, тобто закидання живою силою, просочування. Це, на мій погляд, сьогодні найбільша загроза.

Але повторюсь ще раз: дилема, яка стоїть перед Путіним, – чи піти на цей непопулярний крок, якого він, схоже, до останнього намагається уникнути, чи кинути все на ту шальку терезів, якщо він побачить, що іншого виходу в нього немає.

– США можуть передавати Україні дані про точне місце розташування об'єктів енергоінфраструктури в Росії. Чи означає це, що блекауту в Україні цієї зими не буде?

– Я б не був настільки оптимістичним, адже сьогодні ми маємо лише початок жовтня, а вже є свідчення того, наскільки болючими є удари Росії по об'єктах енергетики України.

Також лунають тривожні повідомлення про технологічні удосконалення російських ракет, дронів, які суттєво знижують ефективність української ППО, в тому числі через дефіцит ракет до них та засобів протидії. Це не дуже обнадійливі речі.

Якщо ж говорити про той характер розвідданих, які США передають Україні і вже відкрито про це оголосили, то радше йдеться не про розташування цих об'єктів, а про уточнення інформації стосовно ефективності українських ударів, адже фізично ці об'єкти на картах Google або на картах Яндекс росіяни для зручності заблюрили.

Саме місце розташування цих об'єктів не є таємницею і не потребує супутникового спостереження. Набагато важливіше знати розташування певних критичних елементів цих об'єктів, по яких завдаються удари, та оцінку ефекту від таких ударів. Це якраз те, що без американців нашій розвідці зробити важко.

Плюс, якщо ми теоретично припускаємо, що США передаватимуть, умовно, "Томагавки" чи інші засоби, то до них, звичайно, має бути певний супровід, участь американських спеціалістів. Не те, що українці не зможуть цього самі, але на це знадобиться більше часу і не буде тієї ефективності, як у разі повного використання американських даних.