Це буде дошкульно і боляче: полковник Черник про оточення Бахмута, Токмак і Керченський міст

Від позицій Сил оборони України до тимчасово окупованого Токмака залишилося всього 16 кілометрів. У російській окупаційній армії усвідомлюють, що цей плацдарм вони будуть втрачати. Втім, брати місто "в лоб" не варто – загарбників треба оточувати і виснажувати. Так само треба вчиняти і з Бахмутом – населеним пунктом, який є набагато більш цікавим і серйозним, аніж Токмак. Оточення угруповання ворога тут та взяття в полон кількох тисяч путінських солдатів призведе до потужного надлому окупанта. Йому буде дошкульно і боляче.

Питання руйнування Керченського мосту, так само як і знищення Чорноморського флоту окупанта – це питання наявності в Сил оборони ракет необхідної дальності. Його також можна вирішити. Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL висловив військовий експерт, полковник запасу Петро Черник.

– У військовій адміністрації Токмака розповіли, що з цього міста почали виїжджати співробітники ФСБ Росії. Людям заборонили виходити на роботу протягом кількох наступних днів. Трохи раніше мер окупованого Мелітополя Іван Федоров повідомив про те, що в Токмаку в окупантів почалася паніка. Вони заливають окопи бетоном, будують нові лінії оборони, а кілька тижнів тому почали вивозити з міста "органи влади" та навчальні заклади. На вашу думку, там дійсно паніка? Якщо так, чи може вона свідчити про те, що звільнення Токмака може відбутися незабаром?

– Я не можу дати відповіді на запитання, чи є там паніка. Для цього треба точну розвідувальну інформацію. У відкритому просторі такої інформації немає. Це може бути також і вкид, це теж треба усвідомлювати. Я не хочу брати під сумнів чиїсь слова, але інтерпретація інформації – дуже складна річ.

Якщо йти по прямій лінії, то від найближчої точки наших позицій до Токмака якихось 16 кілометрів. Артилерія вже може працювати по ньому. Насправді це стратегічне місто, тому що там сходяться серйозні вузлові транспортні потоки – і автомобільні, і залізничні. Звідси йде живлення до самого південного плацдарму.

Чи будуть росіяни укріплювати Токмак? Будуть. Чи будуть за нього битися? Радше так, ніж ні. Хоча і "жест доброї волі" я також припускаю.

Але найголовніше, що є в цій інформації для нас, – у противника є усвідомлення, що південний плацдарм вони будуть втрачати. Це головна відповідь. А коли, за яких обставин і чи буде битва за Токмак… Персонально я прихильник концепції, що не треба брати його в лоб. Треба оточувати і виснажувати той контингент, якщо він там залишиться. Ось що насправді буде правильно для нас.

– На вашу думку, що наразі більш важливо з погляду суто військової стратегії і тактики – звільнити Токмак, принаймні дійти до нього, чи Бахмут?

– Бахмут набагато цікавіший і серйозніший. Чому? Тому що це політичне питання. Причому політичне питання високого рівня. Путін оголосив, що він їхніх нагородив своїх недогероїв, вони звідти вийти не можуть. Вони будуть битися за Бахмут до останнього патрона.

Отже, оточення Бахмута потягне за собою або знищення окупаційного контингенту, а там щонайменше 10 тисяч людей, або – найкраще – якби кілька тисяч росіян у Бахмуті здалися в полон. Це дійсно був би серйозний мотиваційний надлом для ворога і дуже серйозний удар по їхній пропаганді. Для них буде дуже важко пояснювати в медіапросторі, чому це сталося. Це буде дошкульно і боляче.

Токмак – це цікаво і важливо. Але важливіше вийти на північне узбережжя Азовського моря, умовно – Молочний Лиман – і перерубати сухопутний коридор. Тобто умовно, з погляду здорового глузду і воєнної стратегії.

Якщо обирати великий удар і великий рух у бік Азовського моря і в бік Токмака, то перший більш доцільний.

– Ви сказали, що втрата Бахмута буде "дошкульною і болючою" для окупанта. Ще однією "дошкульною і болючою" втратою ворога міг би бути Керченський міст. У пресслужбі ВМС повідомили, що російські загарбники знову посилили оборону цього об’єкта. Ми всі давно сподіваємося на те, що ця споруда буде знищена. Чи може це статися, скажімо, до кінця поточного року?

– Це знає тільки вище військово-політичне командування країни. Ніхто в здоровому глузді не буде розкривати плани й розповідати, які рішення будуть ухвалені.

Дійсно, треба упідводнювати міст. Але є нюанс – його треба упідводнювати на кілька сотень метрів. Він має дуже велику протяжність – 18 кілометрів. Знищення однієї з секцій нічого не вирішує, тому що через певний час його відремонтують, і він знов робочий.

Треба, щоб кілька сотень опор впали під воду і щоб вони не могли його відремонтувати, тобто треба брати міст під вогневий контроль. Це питання вирішується тільки далекобійними ракетами. ATACMS може з цим завданням упоратися. Умовно від Керчі до Гуляйполя 250 кілометрів. ATACMS має дальність 300 кілометрів. А також далекобійні ракети, котрі можуть бути у комплектації до F-16, зокрема AGM-158 JASSM. Є ще ракети Storm Shadow і Scalp, але їх самих по собі не багато виготовлено.

Не йдеться про десяток ракетних ударів. Має бути кілька десятків ракетних ударів, і це має бути постійним явищем. Підходить баржа для ремонту мосту – знищено, підходить наступна – знищено. І так протриматися кілька місяців. Тільки тоді в Криму почнуться справжні проблеми.

– Думаю, те, що ви сказали про Керченський міст, можна також віднести і до Чорноморського флоту країни-окупанта?

– Саме так. Тут немає навіть що коментувати. Далекобійні ракети, той самий AGM-158 JASSM, який я згадував. Це 980 кілометрів. Весь Крим з півночі на південь – 250 кілометрів. Цими ракетами можна засипати аж на 500 кілометрів углиб акваторії Чорного моря. Це можливо.

Питання лише в тому, коли з’являться F-16, й питання, чи ця ракета буде йти до них у комплектації. Поки що немає ані крихти інформації про ту зброю, яка буде надаватися Україні з F-16. І взагалі притихла ця тема. Всі знають, що ми їх отримаємо, коли – невідомо.

– Колишній командувач Сухопутних військ США в Європі Бен Годжес заявив про те, що український Генштаб сьогодні повністю переграє генштаб армії Росії. Завдяки цьому наша країна має перевагу в контрнаступі, оскільки ворог не знає, звідки чекати на нову атаку ЗСУ. Водночас ми бачимо, що останніми днями ворог розпочав контратаки практично вздовж усієї лінії фронту. Чи вважаєте ви, що вони не будуть успішними?

– Те, що 15-та армія світу, а такою ми є за бойовим потенціалом, наступає на другу армію світу – це вже феномен в історичному контексті. Не унікальний, історія знає такі випадки, але їх небагато. Це перше.

Друге. Війна – це шлях обману, була ним і буде. Приховане управління військами описав ще Карл фон Клаузевіц. Треба його читати. Де наполеонівські війни, а де ми – два століття, але все одно усе актуально.

Третє – щодо успішності чи неуспішності контратак ворога. Направду в нас дуже небезпечне викривлення реальності. Я не знаю, чому ми вважаємо, що противник не має права на успіх. Але так буває. Ніколи в історії не було такого, щоб одна сторона нескінченно наступала, а друга сторона нескінченно відступала.

Нам необхідно навчитися дивитися на речі збалансовано. У противника можуть бути часткові успіхи, і цього не треба боятися. Нам важливо виграти війну, а битви і бої можуть бути програні. Саме такою виглядає реальність.

Допоки не буде зламана їхня армія, не буде зламана стійкість їхнього солдата – а вона висока, – доти буде дуже по-різному. Треба вчитися шукати те, про що казали римляни – аurea mediocritas – золоту середину. Тільки так ми будемо в реальності, і реальність допоможе нам отримати справжню перемогу.