Блог | У сараях на передовій не буває КТ: стабік під час наступу росіян на Авдіївському напрямку
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Стабік.
– Чому ви не зробили КТ? – Запитує лікар госпіталю у анастезіолога, який привіз важко пораненого бійця.
– КТ? – здивовано перепитує той, не дуже розуміючи, до чого це питання.
********
Три години ночі. Ще тиждень тому зазвичай порожній двір лікарні зараз сповнений військовими автомобілями та людьми у формі. Вже тиждень йде наступ рускіх майже по всій лінії фронту Авдіївського напрямку. Різноманітні військові машини з білими хрестами залітають у двір лікарні, освітлюючи фарами втомлених санітарів.
Поранений боєць заінтубований, підключений до апарату ШВЛ, із встановленими катетерами для периферичного та центрального судинного доступу, сечовим катетером, шлунковим зондом, двостороннім дренажем по Бюлау. У ногах у нього лежить інфузомат, який всю дорогу автоматично вводив норадреналін в його вени.
Руки, ноги і голова, сильно посічені осколками, акуратно перемотані бинтами. Трубки, що виходять з тіла, підшиті і заклеєні пластиром.
Лише втомлений вид лікарів і військова форма дає можливість запідозрити, що цей поранений приїхав не зі шпиталю, а з фронту.
Хоча ще півгодини тому дві зміни лікарів і санітарів медроти в поспіху переробленому з сараю стабіку билися за те, щоб змусити закривавлене тіло на польовому хірургічному столі дихати.
Звуки близьких розривів переривалися чіткими командами хірургів:
– Венфлон зелений. Ще один. Став у вену на стопі. Права нога найменше посічена.
– Скальпель. Відкрий. І шовний дай, що більший.
– Не проходить катетер у центральну вену праворуч. Легеня пробита і стиснула все. Пробуй зліва.
– Пахвинна артерія зачеплена. Затискач. Зубатий.
– Сатурація 56. Не піднімається. Тиск падає. Давай норік.
– Ще став Стерофундіна. І Гелофузін.
Занедбана хата із забитими дошками вікнами. Гора мотлоху, витягнута з сараю, і звалена за будинком. Залізні двері, що покосилися, ведуть у яскраво освітлену затягнуту з усіх боків чорною плівкою кімнату. Під ногами скриплять щойно кинуті дошки з покладеним поверх рекламним банером. Над головою активно шкребуть миші і воркують голуби. А ніс заповнює запах крові та дров, що горять, в поставленій в кутку буржуйці.
По центру стоять два розкладні хірургічні польові столи на желізних ніжках. По периметру приміщення розвішені органайзери з набраними в шприці розчинами.
Біля кожного столу стоять по портативному ШВЛ та кисневому концентратору.
Санітари, швидко переміщаючись крихітним простором, нагинають голову, щоб не зачепити розвішені світлодіодні лампи. І раз у раз натикаються на розставлені біля ніг і узголів'я коробки повні закривавленого одягу, бинтів і медичних рукавичок.
На подвір'я задом заїжджає реанімобіль. Екіпаж дістає носилки і по команді закочує їх в "операційну". Як у фільмах, на раз, два, три, пораненого перекладають на них і швидко везуть до машини. Поруч йде лікар з амбушкою, дозволяючи переключити дихання з кисневого концентратора на кисневі балони, що стоять у машині.
– Поранення не сумісні з життям, – каже лікар, закурюючи цигарку, і спостерігаючи, як машина вирулює з двору.
– Я не розумію, як ви з цим справляєтеся, – відповідаю я. А всередині все тремтить , а до горла підкочує ком. Ще годину тому, живий, сповнений сил і надій чоловік…
– Ми просто робимо те, що вміємо. І даємо шанс відбутися диву.
– І як? Ти вже бачив такі дива?
– Ще жодного разу. Але це не означає, що диво не може статися у майбутньому.
*****
– То чого ви не зробили КТ? Тут же все за протоколом. Окрім КТ.
– Навіть не знаю. Може тому, що у сараях на передовій не буває КТ.
Медрота. 53 окрема механізована бригада імені князя Володимира Мономаха
