Україна не розгромить армію РФ, але й сама не капітулює: ізраїльський експерт Шарп спрогнозував, як закінчиться війна

Місяць тому, напередодні Нового року, мабуть, усі українці загадували одне й те саме бажання: щоб війна завершилася у 2026 році. Перший місяць року показав істотне уповільнення просування російської окупаційної армії. Це сталося внаслідок того, що українська оборона була міцнішою. Проте глобально нічого не змінилося: Кремль не змінив своїх планів щодо України, і перевага армії РФ у чисельності та вогневій потужності також нікуди не зникла.

У якому випадку війна може завершитися поточного року? Якщо російська армія упреться в глухий кут, тобто не зможе просуватися вперед. Щоб це сталося, необхідні по-справжньому докорінні зміни. Водночас очевидно, що ЗСУ не зможуть розбити ворожу армію на полі бою. Так само очевидно, що обвалу українського фронту не станеться. Який варіант залишається? Тільки політичний сценарій закінчення війни за сприятливого збігу обставин.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ізраїльський військовий оглядач Давид Шарп.

– Останнім часом спостерігається тенденція до зниження темпів наступу російської окупаційної армії. Зокрема, за січень вони знизилися вдвічі. Чи можна сказати, що війна фактично застопорилася? Чи може це бути пов'язано з морозами? Або війна поступово відходить у минуле? За вашими оцінками, у якому напрямку розвивається процес?

– Я не бачу причин вважати, що щось узагалі змінилося. Навіть якщо січень був – а він був, вочевидь, дещо менш результативним із погляду захоплення української території Росією, якщо порівняти з листопадом і груднем, на кілька сотень кілометрів, а рахувати ці кілометри не так просто насправді, навіть карти, про які ми говоримо, не завжди точно відповідають реаліям, – то робити висновки про те, що щось кардинально змінилося на фронті, зарано.

Те, що українська оборона цього місяця була міцнішою, – це дуже серйозний позитив, але, на жаль, тенденції рівно такі самі, якими й були. Не скоротилася перевага російської армії в чисельності, не скоротилася перевага у вогневій потужності, і стратегія також зберігається.

Оцінювати ситуацію і робити висновки про те, змінилася вона чи ні з погляду наступального потенціалу, можна буде за підсумками щонайменше кількох місяців, ба більше, навіть пів року. Місяць – це занадто малий термін. Поки що жодних підстав для того, щоб робити такі далекосяжні висновки, я не бачу.

Війна може себе вичерпати в плані можливості російської армії наступати, коли росіяни упруться в глухий кут, у буквальному сенсі слова, тобто не зможуть просуватися, не зможуть охоплювати українські укріпрайони. А для цього має змінитися щось докорінно – або більше допомоги Україні з боку Заходу та суттєве посилення шляхом цього українських Збройних сил, або суттєве посилення за рахунок мобілізаційних заходів комплектування, ухвалення рішень на місцях, або обидва фактори разом узяті, або різке падіння потенціалу російської армії, чого ми поки що не спостерігаємо, попри великі втрати Росії.

Тому я лише можу констатувати, що все, що було протягом останнього року, поки що залишається чинним: російська армія продовжить тиснути, може, десь успішнішим, десь менш успішним, у надії на постійне повільне просування і пошук слабких місць. У разі їхнього виявлення, вони спробують здійснювати вже більші захоплення території. Власне, ця стратегія була актуальна весь 2025 рік і раніше, і найближчими місяцями вона нікуди не дінеться.

– Останнім часом ми здебільшого говоримо про наступ російської окупаційної армії, але при цьому дуже мало говоримо про контрнаступальні дії наших Сил оборони. Зрозуміло, що є досить багато об'єктивних причин, чому зараз ЗСУ не можуть собі дозволити потужного контрнаступу. Але чи допускаєте ви, що можуть бути контрнаступальні дії на тактичному або навіть оперативному рівні?

– На дії, що ставлять оперативні, далекосяжні цілі, останнім часом з об'єктивних причин українська армія не була здатна. Для того, щоб такі дії були здійснені, потрібно створити локальну, чисельну або принаймні дуже серйозну якісну перевагу, бажано ще й тактичну раптовість. Наприклад, перший етап Курської операції 2024 року був успішним завдяки тій самій якісній і кількісній перевазі на місці, а також тактичній раптовості.

Але ширше питання полягає у доцільності цієї операції. Теоретично створити щось подібне можливо, але це дуже складне завдання. Водночас сьогодні головна проблема Збройних сил України в нестачі сил навіть для оборони. Відповідно, щоб здійснити наступ, мають бути зібрані в кулак і введені в бій якісь сили, причому дуже боєздатні. Для цього мають бути резерви, але за нинішніх умов ефективних і доволі численних резервів в України, найімовірніше, немає. Водночас локальні контратаки можливі. Яскравий приклад тому – операція під Куп'янськом. Але наголошую, що це не оперативний рівень, а тактичний.

Одночасно дуже важливо – і про це говорять українські командири – не здійснювати тих чи інших контратак, коли це недоцільно і з'їдає значні ресурси. Тобто контратаки – це дуже важливий інструмент, але вони мають бути вивіреними й реалізовуватися тими, хто вміє це робити, з тим, щоб не просто з втратами знову зайняти втрачений раніше невеличкий населений пункт чи посадку, а з тим, щоб це покращувало умови оборони, з тим, щоб це завдавало супротивникові дуже суттєвих втрат. Необхідно, щоб зберігалася прийнятна для України пропорція втрат. Тобто контратаки потрібні, інколи їх варто здійснювати, але інколи від них варто утримуватися, бо це не самоціль, навіть якщо вони можуть принести звільнення якихось невеличких територій чи населених пунктів.

– Перед Новим роком ми всі бажали, щоб цього року війна завершилася. Чи допускаєте ви, що це дійсно можливо? Якщо так, то завдяки чому?

– Я можу припустити таке. Ми все ж таки бачимо дуже активні переговори. Як не крути, навіть сторони, зокрема ті, які безпосередньо ухвалюють рішення, іноді демонструють певний оптимізм. Хто я такий, щоб сперечатися з цим? Але з усім тим необхідно розуміти, що якась угода є наслідком згоди двох сторін. Тобто сторони зрештою мають йти на компроміс, або одна зі сторін іде на дуже суттєвий компроміс, приймаючи позицію іншої.

Досі ми цього не бачили з основних питань. Зокрема, є далекосяжні вимоги Росії щодо захоплення української території. Українці з цим зі зрозумілих причин не погодилися. Є й інші аспекти, які теж на порядку денному і можуть бути дуже важливими.

Тобто, з одного боку, я даю певні шанси (на те, що війна в Україні завершиться у 2026 році. – Ред.). Історія знає ситуації, коли, здавалося б, нічого не віщувало, але відбулося укладення мирної угоди. Яскравий приклад – Ірано-іракська війна (після восьми років війни, 1988 року Іран несподівано погодився на припинення вогню, хоча до цього не йшов на жодні компроміси та не зазнав нищівної поразки на полі бою. – Ред.).

Але йдеться саме про політичну угоду. Я не бачу варіантів, коли Україна розгромить Росію на полі бою і та капітулює. Я дуже сподіваюся, що жодних обвалів українського фронту теж не відбудеться, відповідно, не буде потреби йти на угоду ось такого вже роду. Справді, попри проблеми в обороні, немає прямих передумов, щоб український фронт обвалився.

Відповідно, питання впирається в те, чи підуть сторони на ті самі компроміси або суттєві поступки, як порівняти з нинішньою позицією. Я кажу, що деякі шанси на це є, ба більше, теоретично це може статися і найближчими тижнями. Але може і взагалі не відбутися цього року.