Успенський собор Києво-Печерської лаври поставав із попелу тричі, постане ще раз. Інтерв’ю з протоієреєм Коваленком

Історія Успенського собору Києво-Печерської лаври, що зазнав російського удару 15 червня, дійсно трагічна. З XIII століття і до останнього удару ворога ця святиня руйнувалася тричі: 1240, 1718 та 1941 року. Сам факт дронової атаки на Лавру є свідчення геноциду і доводить, що московити – і минулі, і теперішні – століттями намагалися і досі прануть стерти наші святині і самих українців з лиця землі.

Проте, принципова відмінність українців від них у тому, що ми – нація, що творить, а не руйнує. Немає сумнівів, що собор, який переживає і страждає разом з українцями через цю війну, повстане і після останньої атаки країни-агресорки – його відновлюватимуть "усім світом".

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив протоієрей Православної церкви України, ректор Відкритого православного університету Георгій Коваленко.

– Як ви думаєте, у чому полягала мотивація країни-агресорки Росії, яка позиціонує себе як православну країну, навіть на рівні держави усіляко наголошує на авторитеті церкви, що високо цінує історичну й духовну спадщину, коли вона вчинила терористичний акт – удар по Києво-Печерській лаврі, по Успенському собору?

– Знаєте, тут я одразу згадую фільм "Жорстокий романс", в якому лунала така фраза: "Так не доставайся же ты никому". З одного боку, можливо, це розпач, лють і усвідомлення того, що і Україна, і українська церква йде своїм шляхом. З іншого боку, це може просто вкладатися у логіку терористів – залякування. Тобто це могла бути спроба залякати, умовно донести такий посил: ми і святині ваші можемо зруйнувати.

Але хіба в цьому є щось нового? Хіба Андрій Боголюбський не спалив Київ і не забрав Вишгородську ікону? Насправді, ми, за великим рахунком, століттями бачимо одну й ту саму політику і нинішніх московитів, і їхніх попередників.

Я думаю, що вони, виходячи з своєї логіки, цю свою логіку накидають також і на нас. Але в нас логіка інша, у нас інший світогляд. Ми ті, хто творять святині, а вони ті, хто святині нищать. Ми ті, хто святині бережуть й захищають, а у випадку, якщо вони руйнуються, їх відновлюють й відбудовують.

Так було впродовж історії з тим самим Успенським собором Києво-Печерської лаври. Монголо-татари знищили його 1240 року, а 1470 року його було відновлено князем Семеном Олельковичем. Це відбувалося за часів, коли Київщина входила до складу Великого князівства Литовського, за правління короля Казиміра, який брав у цьому участь, допомагав. Торік відзначалося 555-річчя цього першого відновлення.

Потім, після поразки Мазепи, 1718 року дивним чином згоріли Верхня Лавра, бібліотека, архіви і Успенський собор. Є версії, що це трапилося не без допомоги Росії, адже треба було умовно знищити спадок мазепинців (історики розглядають версію про навмисний підпал за наказом царя Петра І. – Ред.).

А потім відбулося перерозписування собору й намагання помітити Лавру своїми "марками" (московити використали реконструкцію 1722-1729 років, аби переписати історію святині. Герби Мазепи на стінах та в оздобленні ретельно знищували або замальовували, до сюжетів іконостасів та стінописів додавали образи російських святих, царів та символіку династії Романових. – Ред.). Але Успенський собор відбудували.

1941 рік. Усі прекрасно знають, хто замінував Київ, але чомусь й досі деякі історики продовжують стверджувати, що Хрещатик підірвали німці. Були заміновані всі пам'ятки. Саме в той день, коли Лавру мав відвідати президент пронацистської Словаччини Йозеф Тісо разом із вищою німецькою окупаційною адміністрацією міста, в Успенському соборі стався вибух, але за часом він не співпав (3 листопада 1941 року радянська агентура отримала завдання знищити цю делегацію, проте через проблеми зі зв'язком або помилку в розрахунках вибух відбувся із запізненням, о 14:30. Делегація на чолі з Тісо встигла залишити територію Лаври за 20-30 хвилин до катастрофи, окупанти не постраждали, але Успенський собор був підірваний. – Ред.). Очевидно, що це робили за наказом з Москви, їм було все одно, що саме вони руйнують.

Так само і зараз. Якщо вважати цей удар по Успенському собору свідомим й цілеспрямованим, то це терор і чергове підтвердження, що ми маємо справу з геноцидною війною, з бажанням стерти українців і їхні святині з лиця землі.

Але я думаю, що для українців тут нічого нового немає. Так, нам боляче, це удар по нашій святині, але ми все відбудуємо. Я навіть у цьому не сумніваюся.

– Якраз щодо відбудови Успенського собору. Ви бачили інформацію про те, що вогонь охопив площу близько 800 квадратних метрів, отже, пожежа була дійсно потужною. Чи можна буде відновити Успенський повністю, на сто відсотків?

– Його вже відновили на сто відсотків у 2000 році (Успенський собор був повністю відбудований з руїн у рекордно короткі терміни та урочисто освячений 24 серпня 2000 року. – Ред.). На 80% згоріла покрівля, фактично дах і верхня частина собору. Є часткові руйнації самої кладки. Отже, потрібно провести роботи, аби захистити всі ті розписи, які є всередині, які, як я розумію, також частково пошкоджені. Але і професійна діяльність рятувальників, і згуртованість людей, і навіть дощ, який фактично можна вважати Божою допомогою у гасінні цієї пожежі, допомогли уникнути більш важчих наслідків.

Отже, так, собор постраждав, так, він потребує значних зусиль, аби він знову постав у тому вигляді, в якому він був. Це для нас виклик, але ми так само відбудовуємо будинки, дороги. Просто святиня проживає разом із нами цю війну. І так само, як ми відновлюємо свої будинки і міста після бомбардувань чи звільнення, ми будемо відбудовувати Успенський собор всім світом. Я вже знаю, що є ініціативи від певних структур, банків, долучитися до цього процесу.

Я думаю, що це також відповідальність держави, бо це державне майно – дбати про наш спільний спадок і пам'ятку нашої історії. Водночас держава – це ми, тому як завжди у цьому буде і людська волонтерська складова, до якої будуть долучатися і звичайні люди, і бізнеси, і держава. Це наша спільна справа. До речі, слово "літургія" перекладається як "спільна справа". Для того, щоб в цьому божому храмі звершувати божу літургію, спочатку треба зробити спільну людську справу, собор треба відремонтувати, відновити.

– Ще один аспект цього удару – суто юридичний. Києво-Печерська лавра, зокрема, Успенський собор є об'єктом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Як цей факт може позначитися на рівні відповідальності країни-агресорки Росії або на фінансуванні того ж процесу відновлення собору?

– Не знаю, я цю історію не досліджував. Ми дуже часто бачимо трохи дивну позицію і політику деяких міжнародних організацій. Я зараз не готовий говорити про ЮНЕСКО, я не бачив їхньої заяви. Але я думаю, що це наша справа, це наша святиня.

Те, що ЮНЕСКО визнає такі місця надбанням людства чи пам'яткою світового значення, є свідченням про саму пам'ятку. Буде допомога – добре. Не буде? Це наша святиня, і ми її будемо відбудовувати в будь-якому разі. Хотілося б, щоб позиція ЮНЕСКО була не "за все хороше проти всього поганого", а щоб чітко було названо країну-агресорку.