Блог | В нас зараз не 45-й. В нас після 44-го знов 43-й і спасибі, що не 42-й

Останнім часом все частіше можна почути критику з певних столичних студій — мовляв, влада готується віддати окуповані ворогом території в обмін на якийсь варіант [часткового] членства в НАТО.

У зв’язку з цим нагадаю: навіть найближчі союзники з країни фермерів вже настільки побоюються нашої нездатності себе захистити (про що свідчить військова динаміка останніх місяців), що готуються вкласти величезні кошти в будівництво оборонних укріплень на кордоні з Україною, який може незабаром стати кордоном із зовсім іншою державою.

Тобто послідовна зрада з боку банди Байдена (за участі Саллівана й за зовнішньої підтримки Шольца) об’єктивно призвела до того, що не Україні зараз диктувати умови життєво необхідного їй перемир’я, й навряд чи ця ситуація покращиться до 20 січня.

Тож можливість залишитись і без повернення в осяжному майбутньому окупованих територій, і при цьому без будь-яких перспектив хоча б якогось членства в НАТО протягом найближчих десятирічь — цілком реальна, й питання насправді полягає лише в тому, наскільки американські/британські/німецькі/французькі(/китайські?) гарантії нашої безпеки виявляться більш вагомими за сумнозвісний Будапештський меморандум.

Якщо ж вдасться ще й щось виторгувати щодо НАТО, це буде безумовною перемогою української дипломатії.

Вибачте за відвертість щоденного блогера з харківського дивану.