Блог | Велика артилерійська війна: як довго триватиме та що прискорить перемогу України
Проміжні підсумки наступу ЗСУ
Отже, минуло понад три місяці від початку українського наступу. Які ж підсумки та висновки? На двох ділянках ймовірного прориву на південному фронті (на схід від Роботина і на південь від Старомайорського) просування в глибину склало 5-10 кілометрів.
І хоча це кілометри суцільних мінних полів небаченої в історії щільності та вузлів оборони, що прикриваються артилерією та авіацією, хоча їх довелося буквально прогризати, втрачаючи техніку і поливаючи кров'ю бійців ЗСУ, хоча перша лінія оборони росіян на цих ділянках подолана, повільне просування викликає розчарування Заходу. Там активізувалися розмови про переговори з агресором, хоча навіть дитині зрозуміло, що переговори з Путіним безглузді.
Набагато більшого чекали й українці, які плекали надію на прорив до Азовського моря і далі в Крим, але вони добре розуміють, наскільки важке завдання доводиться вирішувати ЗСУ, і в розчарування вдаватися не збираються. Впертість (краще використовувати терміни завзятість і стійкість) не дарма вважається однією з характерних рис їхнього національного характеру. Арестович часто використовує вислів "люди довгої волі", взятий Львом Гумільовим з монгольських оповідей, і він більше, ніж до росіян, підходить українцям. Росіяни відомі скоріше безвольністю, покірністю з якою з волі начальства йдуть вмирати заради будь-якої, навіть найчужої їм мети. Ця покірливість і дозволяла Москві виявляти довгу волю і досягати цілей, не зважаючи на жертви й втрати, але зараз знайшла коса на камінь, цього разу Україна не самотня, а волі в неї досить.
Путін, чия армія втратила стратегічну ініціативу та здатність наступати, хоче затягнути війну, перетворити її на війну на виснаження? Він розраховує на нескінченне терпіння свого народу та більший, ніж в Україні, запас міцності економіки? Що ж, побачимо, чия армія виснажиться раніше, боюся, що його. Тому що не глибина прориву і не квадратні кілометри звільненої території, але цілеспрямоване і успішне виснаження армії противника, планомірне знищення її особового складу та артилерії стало головним підсумком трьох місяців настання ЗСУ.
З чого випливають два висновки. По-перше, успіх у великій артилерійській війні (йдеться не про контрбатарейну боротьбу, а про характер війни як такої) приходить не швидко і лише після досягнення на полі бою значної переваги саме в артилерії, після придушення ворожої, а тим самим і придушення можливостей опору. По-друге, всім стало зрозуміло, що війна буде довгою.
Велика артилерійська війна
Автор цієї статті часто пише про артилерію – у науково-популярних журналах, у військово-морській збірці "Гангут", в американському журналі The Artilleryman, на його статті посилаються турецькі історики, їх читають відомі вчені та журналісти, тож почнемо з першого висновку.
Про те, що артилерія, а не танки та авіація, стали головним інструментом цієї війни, що прийняла з осені минулого року позиційний характер і вельми нагадує цим Першу світову війну, про те, що артилерія (включаючи РСЗВ та "Хаймарси") завдає противнику до 85 % всіх втрат, я писав у січні цього року в "Дзеркалі тижня". Але на полі бою це виявилося набагато раніше, ще минулого літа, коли головним чином на східному фронті – згадайте штурми Попасної, Сєвєродонецька, Лисичанська, росіяни почали застосовувати тактику вогневого валу, випускаючи за добу до 60000 снарядів(!) і зносячи всі з лиця землі перед собою. Тоді гармати ЗСУ могли відповідати лише одним снарядом на 10-15 російських.
Але відтоді завдяки постачанню західних гармат, чудовій бойовій роботі українських канонірів, завдяки їхній перевазі в точності та організації вогню співвідношення сил неухильно змінюється, і якщо зараз на східному фронті перевага в кількості артилерії, як і раніше, на боці росіян, то на південному вже панує українська арта.
Вона впевнено виграє контрбатарейну боротьбу, знищує артилерію інтервентів, позбавляючи їх оборону головного захисту. Вона руйнує опорні пункти, не дає підняти голову ворожій піхоті під час атак ЗСУ та косить її під час фірмових самогубчих контратак супротивника. Вона навіть призвичаїлася розмінувати мінні поля! Касетні снаряди, накриваючи велику площу, призводять до детонації щільно поставлених мін.
Звичайно, цьому сприяла не тільки майстерність артилеристів, якість і кількість гармат, а й наявність достатнього боєкомплекту для них, тобто снарядів. Їхнє постачання стало чималою проблемою, оскільки ВПК США та країн Європи не розраховував на таку війну – вона не була передбачена їхніми військовими доктринами – і на таку приголомшливу витрату снарядів. А в Україні, як відомо, головні склади боєприпасів злетіли в повітря з неясних причин за попередника Зеленського, чим і пояснюється снарядний голод нашої артилерії...
Ось і довелося мести і шкрябати по всіх засіках світу, через другі і треті фірми організовуючи поставки снарядів з Болгарії, яка вагалася з вибором і має старі сентименти до Росії, з Південної Кореї, яка уникала прямих поставок воюючій країні, і навіть, подейкують, обманом з Ірану! Не знаю, чи в це вірити, але сірий імпорт є сірий імпорт, і не тільки Росія вміє грати на цьому полі. Загалом, постачання снарядів в Україну важко, але налагодили. Слава богу, в американських засіках знайшлися кілька мільйонів касетних.
Тоді як у Росії з цим ще восени почалися проблеми, і Z-воєнкори скаржилися на снарядний голод. На південному фронті зараз ці скарги поновилися. Тому й має намір Путін зустрітися з Кім Чен Ином, бо своє виробництво не здатне забезпечити потреби фронту і не скоро зможе це зробити. Днями агентство Reuters, посилаючись на інформацію західного джерела, повідомило, що Росія нарощує виробництво артилерійських боєприпасів і через два роки зможе робити до двох мільйонів пострілів на рік. Проте співрозмовник агентства вважає, що і такий темп виробництва не зможе компенсувати витрати боєприпасів на фронті – 2022 року російська армія витратила від 10 до 11 мільйонів снарядів!
Аналогічна ситуація склалася і в США: приблизно на такий самий рівень виробництва (2 млн) і в ті ж таки терміни (2 роки) планує вийти їхня військова промисловість. Німеччина також розвиває виробництво снарядів і, наприклад, швидко розгорнула випуск боєприпасів до своїх самохідних зенітних комплексів "Гепард", оскільки Швейцарію, яка зберігає свій дорогоцінний нейтралітет, умовити на постачання в Україну не вдалося. Загалом запеклі битви на полях України змусили Захід переглянути не лише військові доктрини, а й вимоги до ВПК. І дали потужний імпульс до його розвитку та приведення у відповідність до потреб реальної великої та тривалої війни.
Війна буде довгою
На жаль, такий другий висновок із аналізу ситуації на фронті та загальної обстановки у світі. Про це можна судити з багатьох ознак, починаючи з інтенсивного мусування в Росії питання мобілізації. Тиск ЗСУ на південному напрямку приносить свої плоди, піхота противника зазнає великих втрат, і росіянам доводиться перекидати сюди останні резерви і навіть найбільш боєздатні частини, такі як полки 76-ї дивізії ПДВ, зі східного фронту, де вони самі вже два місяці безуспішно намагаються наступати. Але ж і під сакральний для них Бахмут доводиться підкріплення перекидати!
У цифрах поповнення армії добровольцями-контрактниками панує різнобій, але судячи з усього, картина далека від оптимістичної, що малює влада, народ не так вже рветься за шаленими за російськими мірками грошима, тому нова хвиля масової мобілізації неминуча, причому найближчим часом. Інакше нічим буде затикати дірки на фронті і він може звалитися. А мобілізація, хоч би якої якості контингент не поставила вона під ружжо, затягне війну.
Це ми вже спостерігали восени минулого року, коли маси свіжомобілізованого гарматного м'яса плюс завербовані Пригожиним таборники дозволили ЗС РФ спочатку стабілізувати фронт, а потім розпочати зимово-весняний наступ. Кількість сама по собі вже є якістю. Так, він не приніс скільки-небудь значних успіхів, але дав час звести кілька ліній добре укріпленої оборони на півдні, що доставляють ЗСУ чималі проблеми.
Прогнози справа невдячна, але боюся, що війна затягнеться щонайменше до наступного літа, і це усвідомлює керівництво України. Інакше не пішло б на заміну обласних воєнкомів та на зміну міністра оборони. І на посилення боротьби з корупцією – союзники наполегливо цього домагалися і навіть натякали на ув'язування розмірів допомоги із рішучими кроками у цьому напрямку. 4-денний візит голів усіх антикорупційних відомств до США та гучний арешт Коломойського недвозначно говорять про це.
Але затягування війни не входить до планів США і особливо Байдена, хоч би якою була поширена ця конспірологічна гіпотеза. Його чекають важкі вибори, і перемога України дуже покращила б його шанси. Зрештою, Америка в особі його адміністрації вклала чималі гроші на допомогу Україні та хотіла б, щоб ці мільярди окупили себе. Тож не здивуюся, якщо найближчим часом почнуться постачання далекобійних ракет ATACMS. Не думаю, що вони принесуть швидкий перелом у війні, але дуже посилять артилерію ЗСУ та наблизять перемогу.
