Війна стала позиційною, це вигідно Кремлю: інтерв'ю з генералом Романенком

На сьогодні війна в Україні перейшла у позиційну. І цьому є низка причин. Насамперед це недостатній рівень та швидкість постачання західної військової допомоги нашій країні. Внаслідок цього Сили оборони України досягли певних тактичних успіхів на окремих ділянках фронту, але, на жаль, не стратегічного, глобального рівня.

Позиційна війна вигідна країні-агресору Росії, яка об'єктивно має у своєму розпорядженні великий ресурс. Атакуючи українські позиції, ворог застосовує тактику валу – і вогневого, і "м'ясного". Він накопичує боєприпаси, озброєння та особовий склад і одночасно кидає весь цей ресурс у бій. Так, російська військова техніка здебільшого застаріла, а солдати погано підготовлені, але й першого, і другого в агресора забагато.

У цій ситуації партнери України, насамперед США, мають визначитися: як саме вони бачать бажаний розвиток подій. Потрібно не лише допомагати Україні не програти у війні, а й допомогти їй виграти. А для цього потрібні рішучі дії. Такі заяви в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA зробив ексзаступник начальника Генерального штабу Збройних сил України, генерал-лейтенант Ігор Романенко.

– Секретар РНБО Олексій Данілов закликав українців готуватися до того, що ця зима буде досить складною через те, що ворог готується завдавати ударів по енергетичній інфраструктурі нашої країни. Чи вважаєте ви, що ця зима може бути принаймні легшою, ніж попередня завдяки тому, що Україна просто краще підготувалася до атак ворога?

– Готувалися не лише ми, ворог також готувався. Подивіться, останнім часом у повітряних ударах по Україні супротивник здебільшого використовує безпілотні літальні апарати та баражуючі боєприпаси, "вироби 54", так звані газонокосарки.

Крім того, противник задіює і ракети, які запускаються за допомогою тактичної авіації, – Су-30, Су-35. На жаль, зростає кількість ударів авіаційними керованими бомбами. При цьому пуски ракет повітряного базування, що запускаються зі стратегічних бомбардувальників Ту-60, Ту-95МС, такі як Х-101, Х-555, не здійснюються. Тобто триває їхнє накопичення.

При цьому в Росії розширюється виробництво більш точних ракет, таких як Х-101. Запаси цих ракет доведено до рівня початку війни.

Водночас Путін продовжує позиціонувати себе у глобальному протистоянні із Заходом. Він проводить навчання стратегічних ядерних сил, щоб нагадати усьому світу, що є така Росія. Але оскільки раніше РФ дуже активно використовувала ресурс стратегічних бомбардувальників, зараз вона почала цей ресурс економити завдяки засобам, про які я сказав.

Тому йдеться не лише про збільшення можливостей нашої протиповітряної та протиракетної оборони, а й про підготовку супротивника до розширення агресії та завдання ударів. Тому сказати, що ця зима буде легшою, я не можу.

– А щодо таких об'єктів енергетичної інфраструктури, як атомні електростанції. Чи вважаєте ви, що вони захищені краще, ніж інші об'єкти?

– Вони захищені краще. Але в умовах поточної конвенційної війни, гадаю, Путін не піде на удари по АЕС. Він гратиметься навколо вже захопленої Запорізької АЕС, але завдавати ударів по таких об'єктах не буде. Хоча є ймовірність якихось випадкових обставин чи організації провокацій.

Зверніть увагу, наші завдавали ударів по об'єктах у РФ, але в Росії заявляли, що це було недалеко, за десяток кілометрів, від атомної станції. Мовляв, українські дрони просто не долетіли до АЕС. Вони намагаються фальсифікувати та переконувати світ у тому, що Україна загрожує атомним об'єктам у Росії. Росіяни можуть організовувати такі операції під чужим прапором.

– Стаття головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного у журналі The Economist викликала реакцію у США. У ній генерал заявляв про те, що війна в Україні перейшла у позиційну, та озвучив перелік того, що необхідно українській армії для успішних дій. Координатор Ради національної безпеки зі стратегічних комунікацій США Джон Кірбі заявив, що ця стаття доводить необхідність підтримки нашої країни у протистоянні з російською агресією. Чи вважаєте ви, що ця стаття Залужного почасти відкрила очі нашим західним партнерам на питання, які вони не до кінця усвідомлювали, і що тепер ми можемо розраховувати на більшу допомогу від тих самих США?

– Щодо допомоги, то тут треба буде дивитися та розбиратися. Але професійно, з військового погляду було доведено, що якщо не зміниться рівень і швидкість поставок західної допомоги, супротивник отримає перевагу.

Я звертаю увагу саме на швидкість. Постачання озброєнь, про які генерали Залужний та Забродський писали в The Economist восени минулого року, були розраховані на те, щоб звільнити окуповані українські території, захоплені ворогом із лютого 2022 року. Але постачання здійснювалося дуже повільно і фактично досі не завершено.

За таких умов, звичайно, все це звелося до переходу до позиційної війни. Нам не вдалося настільки протистояти армії РФ, щоб проводити наступальні дії. Поточна позиційна фаза здебільшого вигідна Росії як більш ресурсній державі.

По-перше, нам потрібне сучасне нове озброєння, по-друге, професійне освоєння цього озброєння. Тільки в цьому випадку, з урахуванням нашої мотивації, можна досягти успіхів стратегічного рівня.

Так, цього року наші Сили оборони на півдні просунулися на якісь тактичні дальності, але не більше. Не було прорвано систему оборони супротивника. Оскільки сил не вистачає, виникає перспектива позиційної війни.

– Агентство Bloomberg повідомило про те, що Північна Корея передала Росії вже понад мільйон артилерійських снарядів, зокрема, із серпня поточного року до РФ надійшло десять партій зброї. Постачання тривають. Наскільки це є серйозною проблемою для України? Наскільки ці північнокорейські боєприпаси підходять для сучасної війни?

– За різними оцінками, Північна Корея вже передала Росії від 350 тисяч снарядів та більше. Як бачите, вже говорять і про мільйон.

Росія фактично реалізує стратегію валу – збирає боєприпаси, озброєння, а потім інтенсивно, з великою кількістю особового складу, пускає їх у хід. Нехай ці північнокорейські та російські озброєння старі, фактично радянські, та їх багато. І Силам оборони України необхідно їх знищувати, а це досить складно.

Це ще одна причина, чому ми перейшли до позиційної війни, яку нам невигідно вести. Треба переходити до якісних показників, і тут можна погодитись з Кірбі – треба вирішувати питання. Але, на жаль, нижня палата Конгресу США надала бюджет допомоги лише Ізраїлю, відклавши питання України та Тайваню. Боротьба тут триває.

Це має бути не просто гасло: "Ми будемо з вами до кінця". Необхідно, щоб ці заяви реалізовувалися на конкретну допомогу. І, як вимагає новий речник Палати представників, визначитися з баченням підсумків цієї війни.

Якщо буде сформульована мета, завдання, під це можна буде планувати фінансування та постачання озброєнь. Зараз багато говорять про корупцію в Україні, але, як на мене, здебільшого актуалізація цієї теми зараз вигідна комусь у США. Звичайно, корупція має місце, але, зважаючи на те, як це подається, можна припустити, що це робиться з метою призупинити фінансування та допомогу нашій країні.

Принципове питання – американці повинні розуміти, для досягнення якої саме мети ми витрачатимемо ці гроші. Деякі діячі в керівництві США, особливо група Саллівана-Бернса, на відміну від Остіна та Блінкена, формулюють позицію про те, що важливо допомогти Україні не програти, але й не програти Росії, замість того, щоб перейти до рішучих дій щодо підтримки нашої держави. У такому разі ми могли б досягти добрих результатів – і в кампанії поточного року, і загалом у війні.