Станом на 23 лютого 2022 року Росію вважали країною з одним із найбільших як діючих, так і тих, що перебувають на зберіганні, танкових парків у світі. Але на початок 2026 року країна-агресорка не тільки втратила ці позиції, але ще й пройшла точку неповернення, перетворившись на танкового аутсайдера за темпами виробництва готової продукції з нуля. Ба більше, деякі танкобудівні та обслуговуючі ОБТ підприємства можуть й зовсім зникнути.

Відео дня

Докладніше про це читайте у матеріалі спільного проєкту OBOZ.UA і групи "Інформаційний спротив".

На момент початку повномасштабного вторгнення в Україну російська танкобудівна галузь переживала дуже дивну фазу свого існування, яку можна було схарактеризувати як імітація.

Річ у тім, що з кінця 1980-х і протягом усього періоду 1990-х років танкобудування в Росії масштабно деградувало. Причому настільки, що єдиним підприємством, здатним випускати нову продукцію з нуля, залишався лише "Уралвагонзавод" – виробник танків Т-72 і Т-90.

Своєю чергою, "Омсктрансмаш", основний виробник танків Т-80, уже до кінця 90-х критично втратив можливість завантажувати виробничі лінії новою, готовою продукцією.

Напевно, варто уточнити той факт, що "Уралвагонзавод" ще з часів СРСР намагався займати виключно монопольну позицію у питаннях виробництва основних бойових танків й всіляко топив своїх конкурентів, при цьому не забуваючи красти прогресивні ідеї. Як, наприклад, в Олександра Морозова і його Т-64.

У 1990-х ця боротьба за бюджет у злиденній Росії тільки посилилася. І маючи серйозне лобі у вищих ешелонах влади саме "Уралвагонзавод" сприяв усуненню своїх конкурентів (зокрема "Омсктрансмаша") – щоб ті були не більше ніж ремонтними заводами, не здатними брати участь або виробляти абсолютно нову, готову продукцію.

Тобто, саме лобізм і жага монополії "Уралвагонзавода" призвела до технічної та технологічної деградації танкобудування в Росії.

Але, як би це дивно не звучало, буквально щокварталу, пів року або рік російська пропаганда розповідала про те, що для потреб ЗС РФ відвантажуються все нові й нові партії танків Т-72, Т-80 та інших – у найрізноманітніших модифікаціях.

Якщо на момент початку повномасштабного вторгнення в Україну в Росії і справді настільки деградувало танкобудування, як я стверджував вище, то як же так вийшло, що постачання танків тривало?

Великий обман

На момент початку повномасштабної війни в Україні у ЗС РФ боєздатними значилося близько 3 200 танків різних модифікацій. При цьому, понад 7 200 основних бойових танків перебували на зберіганні, переважна більшість з яких вироблені за часів СРСР і залишені у спадок Росії.

Єдиний же танк, який після 1990-х років російські заводи могли виробляти з нуля (тобто, абсолютно нову продукцію), був тільки Т-90. Це вкрай невдала модернізація Т-72Б, але якій "зелене світло" дав особисто Борис Єльцин, щоб показати всьому світові, що в сучасної Росії є свій, новий танк, який "не має аналогів".

Можна довго говорити про те, наскільки Т-90 від самого початку був дефективним і набагато вразливішим (особливо в області башти) на відміну від навіть уже архаїчного прародича Т-72Б. Але в Росії помилки не визнають, а намагаються їх прикрити блискучими обгортками, ну або пафосними рекламними кампаніями й продажними танковими біатлонами.

Але ось у тому-то й річ, що основною часткою танків, які постачалися до ЗС РФ, були якраз Т-72, Т-80 та іноді навіть Т-62, які йшли під характеристикою "новий". Але, повторюся, починаючи з 2000-х років російські танкобудівні підприємства не могли виробляти нової продукції, за винятком Т-90 на "Уралвагонзаводі". Звідки ж тоді інші нові модифікації?

Насправді все просто. На російських підприємствах проводили розконсервацію радянських запасів ОБТ, ремонтували їх, модернізували й постачали у війська як нову продукцію.

Наприклад, розконсервація, ремонт і модернізація Т-72 до рівня Т-72Б3 у середньому оцінювалася до 2022 року в $400 тис., середній же цінник танка такого типу – це $3-4 млн.

Танк постачався як новий, хоча насправді він був розконсервованим і модернізованим. А часом один і той самий танк міг проходити кілька етапів модернізації: наприклад Т-72Б3 зразка 2011 року, потім 2014-го, 2016-го тощо. І завжди у звітності вони фіксувалися як "нові".

Тому один і той самий танк, випущений у 1982 році, міг відправитися на зберігання, прочекати два десятиліття під шаром пилу, а потім бути тричі названим "новим" унаслідок почергових модернізацій. А це при сумарних витратах бюджетних коштів менше ніж $1 млн давало змогу "розпиляти" до $10 млн і більше!

Таким чином при імітації виробництва нових танків його фактично в Росії не було понад два десятиліття. Єдиний танк, який у РФ виробляли з нуля (тобто, абсолютно нову готову продукцію), це Т-90 на "Уралвагонзаводі" – у кількості менше ротного комплекту (11) на місяць, у середньому ж 6-7 ОБТ.

Росія вступила у війну з Україною в стані відсутності танкового виробництва, але з колосальними запасами ОБТ радянської епохи. Запасами, які хоч і були колосальними, але не нескінченними. І за чотири роки вони гранично виснажилися.

Втрати й наслідки

За період від початку повномасштабного вторгнення російські окупаційні війська, згідно з даними Генерального штабу ЗСУ, втратили понад 11 700 танків. Своєю чергою, згідно з верифікованими даними моніторингових груп, втрати ОБТ у РОВ становлять від 4 300 до 4 500.

Зазначу, що верифіковані дані часто у 2-2,5 раза відрізняються від реальних через неможливість зафіксувати документально всі втрати. Крім того, що в статистиці Генштабу ЗСУ, що моніторингових груп враховуються як знищені бойові одиниці, так і пошкоджені, а також затрофеєні. Іншими словами, пошкоджений у 2022 році танк міг бути відправлений на ремонт і повернутися на поле бою у 2023-му і бути там знищеним. Але таких випадків не багато.

Для розуміння кількості безповоротних втрат знову візьмемо дані моніторингових груп, а це в діапазоні від 3 200 до 3 500 знищених ОБТ, і множимо на коефіцієнт 2-2,5. І отримуємо щонайменше 6 400 або щонайбільше 8 750 знищених танків.

Нагадаю, що напередодні повномасштабного вторгнення у РОВ було в строю 3 200 боєздатних танків і понад 7 200 на зберіганні – або сумарно 10 400. Але ці цифри слід читати ще й з урахуванням можливостей відновлення після тривалого зберігання – часто у вкрай несприятливих умовах.

На сьогодні більша частина техніки, яка зберігається просто неба на Центральних базах резерву танків (ЦБРТ) вже у непридатному для відновлення стані. Іншими словами, за чотири роки повномасштабної війни російські танкові підприємства вигребли все, що тільки можна було відновити. Причому деякі типи танків зникли зовсім або опинилися на межі зникнення.

Наприклад, на базах зберігання практично зникли танки Т-90А і Т-90С. Відсутні Т-80У, а основна бойова машина, що давала можливість існувати "Омсктрансмашу" – Т-80БВ – залишилася на складах у кількості менше ніж 100 одиниць. Причому, це екземпляри не в найкращому ремонтопридатному стані.

Упевнений, що 2026-й стане роком остаточного умертвіння "Омсктрансмаша".

Не краща ситуація і на російській монополії – "Уралвагонзаводі", який роками душив своїх конкурентів. Його виробнича лінія може з великими труднощами видавати на місяць (станом на кінець 2025 року) до ротного комплекту Т-90М "Прорив". Своєю чергою, відновлення і модернізація зіткнулися з виснаженням запасів танків Т-72Б і переходять на значно більш застарілі Т-72А.

На сьогодні, основні російські підприємства, які зайняті в умовному виробництві та відновленні танків, це:

"Уралвагонзавод" – відновлення і модернізація Т-72. Відновлення та модернізація, а також у невеликій кількості виробництво Т-90;

"Омсктрансмаш" – відновлення і модернізація Т-80 (не виробництво!);

103-й бронетанковий ремонтний завод – відновлення і модернізація Т-62 (не виробництво!);

61-й БТРЗ – відновлення і модернізація Т-72, Т-80 (не виробництво!);

163-й БТРЗ – відновлення і модернізація Т-72 (не виробництво!).

Найближчим часом частина з них зупиниться через відсутність можливості виконувати замовлення, бо не має матеріалу для роботи. Одним із перших, хто цілком відчує на собі кризу, стане саме "Омсктрансмаш". Потім протягом 2026-2027 років буде повністю вичерпано потенціал інших підприємств.

Війна в Україні вбила російське танкобудування, яке до того успішно добивали російські корисливі монополії і яке вже ніколи не відродиться і не зможе повернутися на рівень 23 лютого 2022 року. Сукупність чинників, що накопичилися після розвалу СРСР, призвела не тільки до деградації, а й неминучої загибелі цієї галузі у РФ.