Виснаження російської ППО: українські удари вглиб РФ стають ефективнішими і болючішими

Минулий і початок цього тижня відзначився успішними ударами українських дронів по низці об'єктів на території РФ, зокрема – по нафтобазі в Енгельсі Саратовської області. Висока результативність ударів по тилах країни-агресора знову порушує питання: а що ж російське ППО? Де воно?

Відео дня

На перший погляд, удар по Енгельсу можна було б віднести до системної роботи Сил оборони України по тилах супротивника, і загалом це, звичайно ж, так – якби не одне суттєве "але".

Справа в тому, що навіть за часів СРСР повітряний простір цього утворення ніколи не був надійним і повністю закритим ешелонованою ППО. Так, у Совєтів не вистачало ресурсів для того, щоб по всій країні забезпечити єдину за насиченням протиповітряну оборону – пріоритет віддавався більше західним регіонам.

Після розвалу СРСР ситуація якось кардинально, у позитивному ключі, не змінилася, окрім того – можливостей з перекриття повітряного простору у Російської Федерації поменшало.

На рубежі 2021-2022 років найзахищенішим ешелонованою ППО регіоном Росії вважалася Московська область та Москва, на другому місці був тимчасово окупований Крим, а на третьому – низка областей, що межують з країнами ЄС та мають на своїй території об'єкти стратегічного значення. І однією з таких областей третього порядку була Саратовська. А що ж нині?

Станом на сьогодні на нафтобазі в Енгельсі продовжується "контрольоване вигоряння палива", яке стало наслідком "падіння уламків". Це "падіння" знищило щонайменше три резервуари по 120 тисяч кубометрів, пошкодило шість резервуарів і залишило стратегічний авіапарк без 800 тисяч тонн палива.

Але як так вийшло, що одна із найзахищеніших областей Росії зараз пропускає українські ударні дрони в режимі нон-стоп?

Втрати ППО

Станом на третій рік повномасштабної війни Росії з Україною ППО країни-агресора зазнало втрат, які стали для неї настільки критичними, що позначилися на боєздатності цього роду військ не лише в зоні бойових дій, а й у тиловій РФ.

За даними Генерального штабу ЗСУ, за період повномасштабного вторгнення в Україну російські окупаційні війська втратили знищеними, пошкодженими та затрофованими понад 1 040 одиниць засобів ППО.

За даними різних моніторингових та OSINТ-груп, втрати систем ППО РОВ у середньому склали:

ЗРК 9К33 "Оса" – від 30 до 40 (верифіковані), або близько 60-70 (неверифіковані);

ЗРК 9К35 "Стріла-10" – від 50 до 60 або близько 100;

ЗРК "Бук-М1/2/3" – понад 90 або близько 150;

ЗРК "Тор-М1/2" – близько 60 або близько 100;

ЗРПК "Панцир-С1" – близько 30 або більше 50;

ЗРК С-300/400 – близько 30 чи більше 50.

Крім того, підтверджено втрату близько 100 радарів різного типу та функціоналу, а згідно з неверифікованими даними, РОВ втратили близько 150-ти.

На перший погляд, втрати в категорії протиповітряної оборони у російських окупаційних військ не найкатастрофічніші за кількісним показником. Якщо, наприклад, порівнювати із втратами танків – понад 9 750 чи ББМ – понад 20 270. Але відмінність категорії ППО від решти в тому, що її вкрай складно компенсувати. З іншого боку, більшість втрачених засобів – це комплекси, які в Росії не виробляються.

У той час як РОВ щомісяця втрачає десятки засобів протиповітряної оборони, вони можуть виробляти одиниці. На третій рік війни категорія ППО стала однією з найдефіцитніших у російських окупантів, яку вони компенсують не стільки за рахунок власного виробництва або відновлення, як за рахунок передислокації систем з далеких тилових регіонів Росії в зону бойових дій в Україні або в ближню тилову зону РФ.

Найбільша проблема в російського ВПК із виробництвом радіолокаційних станцій, особливо тих, які входять до складу комплексів С-300 і С-400. Санкції та відсутність комплектуючих (здебільшого іноземного виробництва) призвели до того, що виробництво нових РЛС стало найбільш трудомістким порівняно з іншими категоріями.

Ситуація із заповненням ешелонованої ППО комплексами настільки складна, що для захисту Московської області командування РОВ перекинуло унікальний ЗРК "Панцир-СА", створений для арктичної зони. Його відмінність від звичного ЗРПК "Панцир-С1" у тому, що він розміщується на шасі дволанкового гусеничного транспортера ДТ-30ПМ і має лише ракетну компоненту ПУ ЗУР 9М335 у кількості 18 одиниць, за відсутності гарматної – двох 2А38М.

У серпні 2024 року на Керченському мосту був помічений унікальний для РОВ ЗРПК "Панцир-С1М", що є єдиним виставковим зразком, який пропонувався переважно на експорт до "спекотних" країн.

А в листопаді в Курській області РФ було помічено ЗРК "Тор-М2КМ" на колісному шасі КамАЗ, який призначався за контрактом Вірменії.

Це лише деякі приклади, які демонструють те, як Росія намагається посилити свою протиповітряну оборону хоч чимось із того, що можна використати.

Дуже показовою є і історія з проханням прем'єр-міністра Індії Нарендри Моді до Володимира Путіна про прискорення поставок ЗРС С-400, терміни за якими Росія вже давно зірвала!

У 2018 році Індія замовила у Росії 11 дивізіонів ЗРС С-400 (що відповідає п'яти полковим комплектам) із закриттям контракту у 2024 році. Росія надала три полкові комплекти вчасно, але після початку повномасштабної війни терміни почали зриватися. І тепер Москва обіцяє передати Індії четвертий та п'ятий полкові комплекти ЗРС С-400 не раніше 2026 року!

Думаю, що і ця обіцянка не варта виїденого яйця, оскільки виробництво засобів ППО в Росії стало повною невідповідністю як потребам внутрішніх замовників, так і зовнішнім зобов'язанням.

А 12 січня було опубліковано відео удару російського fpv-дрона по північнокорейському ЗРК малого радіуса дії – Pongae M-2020, аналогу ЗРК Тор-М2. Раніше інформації про постачання цієї техніки не надходило, і це було перше документальне підтвердження її наявності у РОВ. Але окрім верифікації, це ще підтвердження і того, що Росія, відчуваючи дефіцит ППО, зробила відповідні запити КНДР і отримала перші зразки однієї з "найсучасніших" за північнокорейськими мірками систем.

Висновки

Російська протиповітряна оборона на третій рік повномасштабного вторгнення перебуває не у фазі регулярного поповнення, а перетасовування того, чого стає з кожним днем дедалі менше. Це і призвело до того, що єдиної ешелонованої ППО в РФ вже немає в принципі, а нальоти на територію Росії українськими ударними дронами стають дедалі результативнішими та болючішими.

Але це ми говоримо про результати, що досягаються ударними дронами в умовах виснаження російської ППО, адже 2025-й може стати роком активного застосування й інших засобів ураження. Куди більш руйнівних.

Україна насправді ще до ладу нічого і не починала, а Росія вже у стані неготовності відбивати навіть "квіточки".