Відео дня
Ворог готує новий удар, нам потрібні фортифікації та нові люди. Інтерв’ю із Симорозом
Головне завдання української армії на поточному етапі війни – ефективна оборона. На жаль, проблеми з військовою допомогою Україні від західних партнерів показали й проблеми, які є всередині країни.
Головні проблеми три. Перша – це фортифікаційні споруди. Незважаючи на очевидну загрозу наступу російської окупаційної армії, їх не було вчасно підготовлено. Друга проблема – снарядний голод. Навіть на третій рік повномасштабної війни в Україні не налагоджено достатнє виробництво боєприпасів. І, нарешті, третя проблема – це ротація, бо армії, яка має бути ефективною, потрібна "свіжа кров".
Контрнаступ Сил оборони має розпочатися лише тоді, коли критична залежність України від західних боєприпасів зникне, коли вітчизняний ВПК зможе забезпечити необхідний обсяг снарядів. За реального бажання це питання можна вирішити досить оперативно. Що ж до планів ворога, то він показав, що вміє вчитися на власних помилках. Наразі він планує новий наступ, до якого українські захисники мають бути готові. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ветеран війни з Росією, громадський активіст, юрист Олег Симороз.
– Якщо аналізувати не лише останні події на фронті, не лише серію масштабних атак на нашу країну з боку країни-окупанта Росії, а розглянути ситуацію загалом, чи можете ви оцінити поточну розстановку сил? Чи далеко нам до паритету?
– На жаль, паритету не існує, і це основна проблема. На мою думку, причина полягає в недопрацюванні нашої влади. Адже вітчизняний оборонно-промисловий комплекс на третьому році війни мав бути вже іншим. У нас є дуже серйозний снарядний голод, передусім калібрів 152 та 155. За таких умов не може йтися про контрнаступальні дії – лише про оборону, у найкращому випадку про активну оборону.
І ворог це використовує, він нарощує сили, збільшує кількість технічних засобів, нарощує виробництво, зокрема, снарядів та важких бомб, КАБів. Наразі вони перейшли на виробництво 3-тонних бомб, це дуже серйозна небезпека. РФ нарощує живу силу, проводить ротації і намагається здійснювати наступ на всіх ділянках фронту.
На жаль, я не бачу цієї роботи з нашої сторони. Це вже не просто відставання – це критична історія. Для мене очевидно, що нам треба затягувати паски. Хоч як би важко це було – мені б теж цього не хотілося, але під час війни ти маєш робити певні речі для обороноздатності країни, національної безпеки.
Треба переглянути основні бюджетні видатки і спрямувати їх виключно на Сили оборони та на соціальну підтримку населення. Все решта – за залишковим принципом.
На жаль, досі є безглузді видатки і з місцевих бюджетів, і з держбюджету. Забезпечення мажорних автопарків, котрі возять дупи чиновників, величезні видатки на десятки помічників, перекладання бруківки тощо. Іноді складається враження, що вони забули про 1500 кілометрів активного фронту. Це можна назвати бенкетом у чуму. На це гидко і не смішно дивитися.
Наші Збройні сили мають бути забезпечені снарядами, і це можна налагодити всередині держави. Такі підприємства цілком реально побудувати або на території іноземної держави, або на території України, дотримуючись певних заходів безпеки.
Я хотів би говорити про щось більш глобальне, про ракетне озброєння тощо, але ми вимушені пасти задніх і говорити про снарядний голод.
– Але ще з початку широкомасштабної війни Україна покладалася передусім на допомогу західних союзників. Власне, і зараз ми покладаємо надії насамперед на них, адже налагодження виробництва боєприпасів в Україні – апріорі довготривалий процес. Як відомо, за сприяння президента Чехії вдалося знайти для України 800 тисяч снарядів. За вашими оцінками, чи може ситуація на фронті кардинально змінитися, щойно українські Сили оборони отримають цю партію боєприпасів?
– На жаль, кардинально вона не зміниться. Це може поліпшити наші позиції в обороні. Але я глибоко переконаний, що для проведення контрнаступальних дій потрібне власне виробництво. І не лише через збільшення кількості боєприпасів. Бути залежним – це бути залежним. Коли ти проводиш контрнаступ, ти не можеш ризикувати через залежність від чиїхось політичних інтересів. Це послаблює наші позиції на міжнародній арені, бо ми стаємо залежними.
Ніхто за Україну воювати не збирається. Це стосується як живої сили, так і технічних засобів. Для того, щоб проводити контрнаступ, як говорить військова наука, у сторони, що наступає, має бути перевага в 3-5 разів і в технічному забезпеченні, і в людському ресурсі. Відповідно, для наших західних партнерів це суттєва цифра. Певною мірою це означатиме й ослаблення їхньої обороноздатності, на що вони не підуть.
Так, ми можемо працювати в тандемі, але значну цифру – наголошую, значну – має закрити власне виробництво. Тоді в разі, коли ми розпочнемо контрнаступ, якщо будуть якісь проблеми з постачанням від західних партнерів, це не змінить картину кардинально. Тому що, як щось піде не так, можна обвалити фронт. Контрнаступ пов’язаний із певною небезпекою.
Тому я вважаю контрнаступальні дії доречними, коли в нас буде готовий вітчизняний оборонно-промисловий комплекс.
– Отже, якщо контрнаступ напряму залежить від налагодження виробництва снарядів всередині країни, він апріорі можливий лише у довгостроковій перспективі?
– Справді, з вітчизняним ВПК ситуація видається не райдужною. Але я не говорю про перспективу, тому що насправді нинішня історія про виробництво снарядів не є технологічним дивом. Наприклад, наші партнери готові надати нам відповідні ліцензії і на 155-й калібр, і на інші калібри.
Це треба лише поставити на потік на рівні держави, і це можна зробити за наявності бажання. Якщо поставити перед собою стратегічне завдання, якщо працювати в три зміни, це можна зробити в найближчій перспективі. Навіть якщо створювати виробництво з нуля, це не так довго, як здається.
– Судячи з того, як ворог поводиться на полі бою, чи можна сказати, які саме плани від має? У чому полягає його головна мета на цьому етапі війни? І якою має бути мета наших Сил оборони?
– Сили оборони перебувають в обороні. Це треба визнати. Наразі необхідно посилити фортифікаційні споруди, зробити все, щоб ця оборона була успішною. Адже ми побачили, що з фортифікаціями в нас дуже серйозні проблеми, зокрема на Авдіївському напрямку.
Задовго до виходу з Авдіївки, коли стало зрозуміло, що буде зміна позицій на більш вигідні, наші сили логістики, і не тільки логістики, провалили цю роботу. Наші Сили оборони дуже важко закріплялися на нових позиціях, бо вони були погано підготовлені.
Отже, там, де ми перебуваємо нині, ми маємо бути добре закріплені. Так, нікому не хочеться відступати, всі говорять про рух вперед, і я це підтримую. Але якщо ми в обороні, ця оборона має бути з мінімальними людськими втратами. Життя наших солдатів – це пріоритет.
Щодо ворога, то його завдання незмінні. Основне завдання – повна окупація Донецької та Луганської областей, захоплення якомога більших територій в інших регіонах. Нині вони проводять наступ по всій ділянці фронту, на Куп’янському, Бахмутському, Авдіївському напрямках, в районі Мар’їнки, не вщухає активність в районі Роботиного та на лівому березі Дніпра, де вдалося закріпитися нашим захисникам.
Отже, зараз найбільш актуальним для нас є утримання позицій, тому що ворог проводить активні наступальні дії. Ворог вчиться на помилках, зокрема почав розуміти необхідність ротації підрозділів й оновлення живої сили, тому що свіжа кров – це свіжа кров. Якщо людина перебуває два роки на одному напрямку без відпочинку, хоч яким би потужним підрозділ був й наскільки б гарно був забезпечений, вона не може виконувати поставлені завдання на сто відсотків.
Ворог також проводить ротацію техніки й постійно збільшує її кількість, зокрема, має БПЛА, ударні безпілотники та інше озброєння, активізував роботу свого ВПК. Тому, на жаль, мушу констатувати, що найближчим часом ворог може вдатися до більш серйозних і більш підготовлених атак, до яких нам треба бути готовими. Зокрема, і в плані фортифікаційних споруд, і в плані ротації наших сил. Потрібні відновлені підрозділи, які будуть готові прийняти цей удар.