Ворог просочується в наш тил, аби зробити "флаговтик" і сумлінно вмерти. Інтерв'ю з артиллеристом "Вулканом"

Російська окупаційна армія кардинально змінила штурмову тактику на полі бою. Якщо раніше ворог робив ставку на великі механізовані колони, які налічували до сотні військових, то тепер, коли мототехніка закінчилася, бо була знищена, розпочався етап інфільтрації. Ворожі міні-ДРГ на 2-3 бійця намагаються просочуватися углиб української оборони і якимось чином позначати свою присутність, наприклад, за допомогою "флаговтику". Але потім їм доводиться "сумлінно помирати", бо цього разу українські захисники знищують не техніку, а безпосередньо цих "інфільтрантів".

Наразі на Новопавлівському напрямку ворог також намагається просочитися скрізь нашу оборону та розширити "сіру зону". Втім, на цій ділянці фронту це зробити непросто - ворожі ДРГ знищуються у лісосмугах. Водночас все більшу роль на полі бою відіграють наземні роботизовані комплекси, які дозволяють убезпечити особовий склад. Втім, навіть за умов тотальної роботизації, людина залишатиметься найголовнішою ланкою оборони.

Про це в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA розповів командир самохідного артилерійського дивізіону 55-ї окремої артилерійської бригади "Запорізька Січ" на позивний "Вулкан".

– Ви брали участь у звільненні острова Зміїний у червні 2022 року. Що тоді вам запам'яталося найбільше? Наскільки важко це давалося? Яку роль тоді відіграла артилерія? 

– Насамперед, найцікавішим і водночас найважчим була доставка засобів ураження, а саме CAESAR, на місце для безпосередньої роботи. Все це було грамотно сплановано та виконано у річці Дунай. Ми завозили CAESAR на платформі катером вночі, щоб ворогу не було нас видно, а потім безпосередньо працювали по самому острову. 

З приводу роботи – справа в тому, що острів був насичений ворожими засобами ППО, тому наші засоби авіації і реактивної артилерії, які на той час були на озброєні, не могли вразити його, бо ворог збивав всі ракети, які туди летіли. Тому можна сказати, що артилерія відіграла максимально важливу роль у звільненні острова, адже артилерійський снаряд, коли він виходить з каналу ствола, вже неможливо зупинити жодним ППО.

Тому два тижні плідної роботи артилерії далися взнаки. Було знищено п'ять засобів ППО противника на острові, тим самим ми знекровили його, не давши шансу закріпитися і залишитися на острові. Саме робота артилерії поставила фінальну крапку в історії захоплення острова Зміїного. Після цього ворог здійснив славнозвісний "жест доброї волі".

– За вашими оцінками, яку роль такий унікальний острів, як Зміїний, відіграє сьогодні у нашій обороні, зокрема, в обороні нашого півдня? 

– Я б сказав, що це більшою мірою політичне питання. Але я вважаю, що звільнення цього острова дає нам той ковток повітря в морі, який у нас має бути. Якщо острів залишався від контролем ворога, він мав би можливість тиснути на нас, перешкоджав би нормальній роботі наших засобів авіації. Всі пересування нашого морського транспорту були б для нього як на долоні. Тобто росіяни б все бачили, все розуміли, і ми б не могли нормально працювати. 

– Тобто вони б мали вогневий контроль над нашими логістичними маршрутами? 

– Я б сказав, більше розвідувальний контроль, а вогневий – меншою мірою. Але нашій авіації вони б там надокучали і не давали нам приховано пересуватися ані на морі, ані в повітрі в районі цього острова.

– Ви сказали, яку велику роль відіграла артилерія під час звільнення острова Зміїний. На вашу думку, чи є певні відмінності у саме такій роботі артилерії і роботі, яка відбувається на суходолі? Зокрема, на сході нашої країни, на Донеччині? 

– На той період часу значною відмінністю була контрбатарейна боротьба, адже на суходолі на сході нашої країни, після того, як ти відпрацював, відразу працює ворожа артилерія на контрбатарейну. Тоді ще не було FPV-дронів, не було масового застосування ударних крил, тому ми працювали артилерією – і ми по них, і вони по нам. Коли ми працювали по острову Зміїний, ми були не захищені тільки від авіації. На контрбатарейну боротьбу в тому районі працювала саме авіація, яка вилітала з Криму, намагалася знайти нас по засічках і відпрацювати, щоб не дати нам вражати цілі на острові.

В цьому полягає кардинальна відмінність. Але загалом, що знищувати ворога на землі, що на морі, що в повітрі, робота однакова.

– З 2022 року минуло вже багато часу. Звісно, вдосконалюються не лише наші Сили оборони, але також і ворог. Чи бачите ви суттєві відмінності в тактиці ворога, які відбулися саме з початку широкомасштабного вторгнення станом на сьогодні? 

– Головною відмінністю від початку повномасштабного вторгнення і на сьогодні є методи ведення саме штурмових дій противника. 2022-го, 2023-го, 2024-го року вони штурмували великими механізованими колонами, на яких нараховувалося до ста осіб. Могло бути так, що в одному механізованому штурмі брало участь сто осіб противника. Після того, як в них почала закінчуватися техніка, вони почали працювати на мототехніці, на баггі, на якихось гольфкарах тощо.

Потім закінчилися і вони, і почався етап інфільтрації – просочування малих груп по 2-3 військовослужбовця противника, які проходять в міжпозиційному просторі, знаходять шпарини, і намагаються зайти максимально далеко в наш тил – чи то для "флаговтику", чи то просто для того, щоб показати, що вони там є, і сумлінно вмерти через деякий час.

– Як я розумію, саме таку тактику ворог наразі застосовує на Новопавлівському напрямку. Чи відбуваються тут спроби інфільтрації? Як боротися із цією найбільш поширеною тактикою ворога? 

– Ворог використовує цю тактику по всій лінії фронту, оскільки зрозумів, що механізовані штурми є неефективними, дуже вартісними і пов’язані із великими втратами. Ворог намагається просочуватися в нашому міжпозиційному просторі. Як з цим боротися? Розвідка і негайне ураження противника. Щойно він виявлений, його відразу потрібно уражати.

– Якщо говорити про Новопавлівський напрямок, ми бачимо, що до цього населеного пункту наближається так звана сіра зона, де відбувається інфільтрація, про яку ви сказали. Але на відстані між лінією фронту і Новопавлівкою більше немає жодного іншого населеного пункту. Наскільки я розумію, такі ділянки фронту найважче долаються окремими ворожими ДРГ?

– Саме так. Вони намагаються проходити лісосмугами, їх виявляють і максимально знищують. Ті, кому вдається все-таки пройти і зробити сіру зону, в подальшому все рівно виявляються і знищуються. 

– Чи можна припустити, що на цьому напрямку ворог зосередив дещо менші сили, аніж ті, які зібрав на східному напрямку в районі "поясу фортець"?

– Я не думаю, що можна робити такий висновок. Просто там ворог більш активно проявляє себе, адже перед ним поставлене політичне завдання саме на тій ділянці фронту. Натомість тут ворог намагається накопичуватися і зосередити свої сили. Ми знаходимо ці осередки і знищуємо їх. Якщо порівнювати ці два напрямки, то відрізняється саме темп і активність бойових дій.

– Наступне запитання – щодо автошляхів. Ми розуміємо, наскільки велику роль вони відіграють в логістиці, в забезпеченні наших підрозділів. Якщо брати цей напрямок, про який ми зараз говоримо, то поряд є два важливих автошляхи – на Запоріжжя та Павлоград. Чи бачите ви тут певну небезпеку того, що принаймні протягом найближчих місяців ворог може взяти їх під вогневий контроль? Як цьому протидіяти?

– Прогнозувати такі періоди я не візьмусь. А з приводу того, як можна протидіяти, то наша бригада не тільки знищує ворога на землі, а й в небі. Ми маємо підрозділ перехоплювачів, які не дають ворогу навіть задуматися про те, що можливо перекрити якийсь логістичний шлях.

– Отже, на цю хвилину всі ці логістичні шляхи повністю під нашим контролем, правильно? 

– Так, саме так. 

– Тепер давайте поговоримо про помилки ворога. Яких грубих чи не надто грубих помилок він наразі припускається? Які помилки коштують для нього найдорожче? 

– На мою думку, найголовніша помилка ворога – це 2014 року напасти на нашу країну, за що вони платять своїми життями досі. Це їхня найголовніша помилка. Ще одна помилка – 2022 року, розгортаючи повномасштабне вторгнення, недооцінити нас як націю, недооцінити наші Збройні сили і наше бажання зберегти свою країну. І за цю помилку вони розплачуються по сьогоднішній день. 

– Чи бачили ви випадки залишення позиції ворогом або здачі у полон?

– Наша задача як артилеристів – вражати ворога. У нас є ціль, і ми її знищуємо А з приводу прикладів здачі в полон після роботи артилерії чи залишення позиції, відмови від своїх дій під час якогось механізованого штурму після роботи артилерії – так, такі випадки спостерігалися. Наприклад, ворог намагався штурмувати, але після роботи артилерії зрозумів, що не доїде до свого вихідного рубежу, вертався і утікав, піджавши хвіст.

– Ви знаєте, наскільки популярними зараз є підрозділи дроноводів, на відміну від артилерійських підрозділів. Чи бачите ви конкуренцію між артилеристами і дроноводами? 

– Ні, на мою думку немає жодної конкуренції. Це, в першу чергу, два різних роди військ, які доповнюють один одного. Коли дрон спостерігає за противником, артилерія його вражає. Коли FPV-дрон через погодні чи інші умови не може долетіти, артилерійський снаряд не зупинить ніяка погода, ніякий вітер, ніякі погодні умови. Отже, це два роди військ, які доповнюють один одного і працюють на одну мету. 

– Напевно, ви бачили кадри з параду на День незалежності, коли Хрещатиком проїхали десятки наземних роботизованих комплексів, НРК. Які переваги сьогодні дають артилеристам НРК у порівнянні зі звичайною доставкою боєприпасів або евакуацією? В чому їхня головна перевага і цінність? 

– Головна перевага полягає в тому, що НРК – це безпілотний апарат, він рухається без безпосередньої участі в ньому особового складу, на відміну від машини підвозу, якоїсь вантажівки. Оператор, який керує НРК, перебуває на безпечній відстані, в безпечному місці і пілотує його до потрібної позиції. Найголовніший плюс – це збереження життя та здоров'я особового складу, який залучений до цих дій. 

– На щастя військові технології в Україні невпинно розвиваються. На вашу точку зору, наскільки далеко може зайти технологічне удосконалення, модернізація НРК? Чи можна припустити, що одного дня вони повністю зможуть замінити людей на найнебезпечніших логістичних маршрутах? 

– Я думаю, все можливо, і тоді взагалі не потрібно буде нікому заїжджати на небезпечну відстань на автівках, вантажівках тощо. Все можливо. Але людина-оператор має бути завжди, бо рішення людини не замінить жодний штучний інтелект, особливо в тих випадках, де потрібно ухвалювати критично важливі, нестандартні, неординарні рішення. Тому я думаю, людину замінити неможливо, вона все рівно має бути. Але забезпечити їй безпеку – це головне.