Ворог зробив "аеродроми підскоку" у Криму: навіщо вони і наскільки вразливі для ракет ЗСУ. Інтерв'ю з полковником Світаном

На Арабатській стрілці в Криму, за сто кілометрів від лінії бойового зіткнення, російські окупанти організували військову базу. Там розмістили гелікоптери. Таких "аеродромів підскоку" у ворога на окупованому півострові багато. Бази на Арабатській стрілці не було б, якби Україна мала хоча б 100-мильні (дальністю 165 кілометрів) ракети ATACMS. Ті два десятки, які були надані нашій країні союзниками, вже витрачено. Але це не велика проблема, оскільки ЗСУ зможуть знайти інші засоби ураження.

Проте навіть без урахування цих поки що захищених "аеродромів підскоку" країна-терорист Росія зазнала колосальних втрат у своїй військовій авіації, на повне відновлення яких знадобиться щонайменше п'ять років. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив льотчик-інструктор, полковник ЗСУ у запасі, військовий експерт Роман Світан.

– Стало відомо, що окупанти розмістили військову авіабазу на Арабатській стрілці в Криму. Крім того, ворог створив гелікоптерні бази, у тому числі посеред пляжних курортів, і пункти озброєння та заправки авіатехніки. Зокрема, йдеться про гелікоптери Мі-8, Мі-24, Ка-52. Чому саме Арабатська стрілка? Як ви оцінюєте небезпеку з того боку?

– Вертолітні бази – це сильно сказано. Гелікоптер може сісти на будь-який п'ятачок розміром 10 на 10 метрів, на будь-яке поле, будь-яку стоянку. Якщо туди підвезти паливозаправник, це буде вертолітна база. Фактично це місце дислокації, майданчик підскоку, не більше. Тут немає нічого нового, це стандартний підхід до використання гелікоптера.

Чим гарна Арабатська стрілка? Там можна перекрити рух цивільних, він уже перекритий, щоб гелікоптери та техніка не відстежувалися. Фактично Арабатську стрілку, всі ці кілька десятків кілометрів, перетворили на одну військову базу – з одного та з іншого боку її перекрили, туди пускають чи не за спецперепустками.

Крім того, від Арабатської стрілки порівняно невеликий підлітковий час до лінії бойового зіткнення, близько 100 кілометрів. Швидкість вертольота близько 250 кілометрів на годину, отже, за півгодини він сягає місця, відстрілюється і йде назад. Таким чином, Арабатська стрілка зараз використовується як один з аеродромів підскоку. Там розташовується паливо та озброєння.

Ці гелікоптери треба відстежувати за допомогою безпілотників, супутників та накривати. Для цього потрібна лише достатня кількість ракет з такими дальностями. Чому вони відвели їх саме на відстань 100 км? Тому що ми не можемо дістати туди стандартними 80-кілометровими HIMARS. Туди можна дістати лише 100-мильними касетними ATACMS. Поки що їх у нас немає.

– Ви маєте на увазі ракети ATACMS на 300 кілометрів?

– Ні. Насамперед існує з десяток модифікацій ракет ATACMS. Одна з них – М39 – це ракета на 100 миль, тобто 165 кілометрів. Ще одна – М39-А1, яка має дальність 300 км. Останнім часом нам передавали перші. До речі, ними можна дістати і до Арабатської стрілки. Просто вже їх немає. Їх дали пару десятків і більше поки що не дають.

Але нічого страшного, визначимося. Туди літатимуть інші ракети, які ми маємо. Просто такі касетні ATACMS дуже добре працюють саме з цього аеродрому, оскільки касетники, вибухаючи над авіаційною технікою, точно її ушкоджують, і літати вона вже не може.

Тож проблеми я не бачу.

– Відомо, що чим повільніше Україна отримує військову допомогу від союзників, тим активніше озброюється та накопичує резерви ворог. Чи вважаєте ви, що в авіації діє той самий принцип? Чи бачите ви ознаки того, що з початку повномасштабного вторгнення країна-окупант накопичила нові авіаційні засоби? Чи все ж таки виробництво літаків і вертольотів – не така швидка справа?

– Росія не відновила жодної позиції з тих, що мала перед широкомасштабним вторгненням, і не відновить у найближчі 2-3 роки. Просто не встигне.

Процес відновлення за різними позиціями йде по-різному, залежно від витрат. А авіація у них не дуже витрачається, вони її сховали після того, як зрозуміли, що ми почнемо її знищувати. Ми пошматували їх досить серйозно, тому відновлювати загальну кількість бортів їм треба буде п'ять років. Отже, для нас і в цьому великих проблем немає.

– Для штурмів Авдіївки застосовувалася авіація. Чи продовжують застосовувати і зараз?

– Так, продовжують застосовувати, але тепер за допомогою КАБів, тобто авіабомб, що коригуються. Та сама авіація, але з більшою дальністю. Вони відмовилися від застосування тієї авіації, яку ми зможемо збити на цій ділянці. Щойно у нас з'являється ЗРК певної дальності, росіяни його відстежують, малюють певні рубежі та за них не виходять.

Але повністю від застосування авіації вони ніколи не відмовлялися. Наприклад, Су-24 хотів зайти до Одеси, його збили над Зміїним. Більше вони туди не ходитимуть.

– Останнє запитання – щодо безпілотників. Ми бачимо, як активно ворог застосовує їх, зокрема для атак на об'єкти енергетичної інфраструктури України. Чи припускаєте ви, що ця зима може стати де-факто війною безпілотників?

– Справа в тому, що безпілотники переважно використовуються по лінії фронту, якщо говорити про кількісне співвідношення. Але на лінії фронту наші Сили оборони мають механізми, як уберегтися від них. Тому перевага у кількості в тих місцях, де ми можемо прикритися, абсолютно нічого – ми все це перекриваємо.

Тому тут питання не так у кількості російських безпілотників, як у нашому виробництві. Ми досі – на десятий рік війни, на другий рік широкомасштабного вторгнення – не можемо зробити промислові партії безпілотників. І це проблема.

Це не війна безпілотників, коли безпілотник на безпілотник. Ні. Це безпілотник по цілі. Отже, має бути просто їхня достатня кількість. Ми повинні застосовувати їх по Росії та захищатися від російських безпілотників. Це система радіоелектронної боротьби, це ППО, переважно стрілецьке, зенітне.

У росіян можуть бути мільйони безпілотників, але якщо ми закриємо всі ППО по кордону, нам вони будуть не страшні, тому питання не в кількості. Але можливість безпілотника вразити противника – тут можна порівнювати. Вражати росіян ми можемо легко і довго, тому що вони мають надто велику територію. А в нас територія невелика, і ми можемо повністю її закрити. І тоді нам буде вже байдуже, скільки безпілотників у росіян. Вони просто до нас не дістануться.

Тож важливим є не співвідношення одних та інших безпілотників, а достатня кількість безпілотників у нас. А у нас їх замало. Якщо чесно, до пуття ніхто нічого в цьому напрямку не робить. Серійного, масштабного, промислового виробництва у нас досі не запущено. Ми без санкцій не можемо цього зробити. Отже, треба щось міняти у Міноборони та "Укроборонпромі".