Ворожа армія в агонії, фронт більше не рухається, що буде далі? Майор запасу ЗСУ озвучив прогноз

Коли лінія фронту змінюється не більше, ніж на 1%, а кількість бойових зіткнень з обох сторін стає однаковою, це означає, що фронт повністю зупинився і стабілізувався. Саме це спостерігається зараз. Незважаючи на суттєве підвищення градусу протистояння, мапа бойових дій майже не змінюється. Що відбуватиметься далі? А далі розпочнеться – і власне вже розпочалася – війна на виснаження. Причому, кількість ресурсів у цій війні не відіграє ключової ролі.

Чи почався процес агонії ворога? На жаль, ні. Проте, країна-агресорка має чимало проблем. Як примусити ворога закінчити війну? Зробити її критично невигідною для нього. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ветеран російсько-української війни, майор запасу ЗСУ Олексій Гетьман.

– Наразі можна почути абсолютно різні оцінки щодо перспектив закінчення війни в Україні. Йдеться як про те, що через проблеми з ресурсами ворог невдовзі буде змушений припинити війну, так і про те, що він може вести бойові дії ще досить довго. Є й припущення, що, зважаючи на останню активізацію ворога, він може наближатися до стану агонії. Чи припускаєте ви, що агонія якщо ще й не розпочалася, то невдовзі може розпочатися?

– Дійсно, є різні оцінки різних людей, кожен має право на оціночні судження, на трактування певний фактів. Щодо фактів, то в росіян на сьогоднішній день залишилося, не рахуючи виробництва, близько 130 одиниць "Іскандер-М". Приблизно стільки ж ракет вони можуть виробляти за місяць. Тому я не бачу, щоб тут було якесь виснаження.

Ми бачимо, що збільшилася кількість бойових зіткнень. Щоденно в нас більше 200 бойових зіткнень, натомість ми пам'ятаємо часи, коли щодня було менше ста. Також збільшилась кількість балістичних ракет, які вони запускають по Україні, адже вони розуміють, що в нас поки що немає чим їх збивати. 

Водночас на лінії фронту вже три місяці поспіль в Росії немає просування. Більше того, останні декілька тижнів у Дніпропетровській області відбувалися наші контрудари. Це не контрнаступ у класичному розумінні слова, але ми звільнили 26 населених пунктів.

Але в цьому контексті хотів би зауважити, що Київ - це також населений пункт. Чи Дніпро, чи Харків. Але населеним пунктом може бути селище, в якому вже багато років ніхто не мешкає. Це теж адміністративний населений пункт. Тому багато хто з глядачів, з експертів, з аналітиків просять, якщо ми даємо інформацію про населений пункт, хоча б приблизно для розуміння пояснювати, що це за населений пункт, великий чи малий.

Я пригадую часи АТО, коли ми їздили по Донеччині та Луганщині, де зараз є повномасштабне вторгнення. Там адміністративно було багато населених пунктів, де давно ніхто не мешкав, де все розвалилося, звідки навіть собаки пішли, але на мапи вони були.

Чесно кажучи, агонії я не бачу, але проблеми у росіян великі. Перша проблема, яку ми всі бачимо, це те, що лінія фронту практично не рухається. Вона три місяці стоїть на місяць. Так, можна сказати, що ворог захопив 30 квадратних кілометрів, пустити сльозу, але є військове визначення, що таке стабільна і що таке нестабільна лінія фронту. Протяжність лінії фронту сьогодні становить 1250 кілометрів. Якщо порахувати, як туди вписуються 30 квадратних кілометрів, то це одна десята відсотка. Тобто це як 100 гривень і 10 копійок. Тому це означає, що лінія фронту майже не рухається, вона стабілізована.

Попередній главком ЗСУ Сирський говорив, що співвідношення боєзіткнень приблизно 40 на 60, тобто з 200 бойових зіткнень приблизно 120 – це росіяни, і десь 80 – це наші контрудари. Новий главком Драпатий каже, що ситуація дещо змінилася на щонайменше 50 на 50. Отже, коли лінія фронту фактично не рухається, а кількість боєзіткнень з обох боків приблизно однакова, це означає стабільну лінію фронту. 

Ніхто не говорить, що втрата п’яти квадратних кілометрів – це добре, але є ще 1250 кілометрів лінії фронту. Лінія фронту рухається менше, ніж на один відсоток, кількість ударів однакова. 

– Отже, фронт стоїть. Це означає перспективу заморожування? Чи про за нинішнього рівня активності про заморожування говорити некоректно? В якому напрямку може рухатися процес?

– Пішла війна на виснаження. Брати досвід минулих війн і застосовувати до сучасної можна лише умовно, адже кожна війна має свої нюанси, які не можна не враховувати. Але зазвичай, коли війна переходить у позиційну, можна сказати, що фронт стабілізований, або що це війна на виснаження.

Хто в цій війні переможе? Не обов'язково ті, у кого більше ресурсу, але ті, хто швидше буде застосовувати сучасні технології. Це дрони, безекіпажні, безпілотні, роботизовані системи. При цьому кількість не є обов'язковою запорукою перемоги. В історії є класичний приклад – Гай Юлій Цезар, його єгипетська кампанія. В нього було два легіони, яким протистояло військо Клеопатри, що перевищувало за чисельністю сили Цезаря у десятки разів. І все одно Цезар досяг перемоги.

– А скільки може тривати ця війна на виснаження? Вочевидь, Путін не збирається зупинятися. Отже, зупинити його може лише якесь критичне виснаження. На вашу думку, коли це може статися? 

– Я думаю, щонайменше за рік, а може й більше. Справа в тому, що війна має стати для Росії такою, щоб укладання будь-якого миру було для них вигідніше, ніж продовжувати війну. Війна має стати критично невигідною. Мають виникнути проблеми вже всередині Росії. Якщо ми кажемо саме про таку складову, про виснаження, адже це не єдиний сценарій закінчення війни.

Це атака по російському "тіньовому флоту", по їхній нафтопереробній промисловості, по транспортуванню та продажу нафти. Майже половину бюджету Росія заробляє саме завдяки вуглеводням. Тому удари по логістичних центрах, в тому числі по бізнесу, який підтримує російський військово-промисловий комплекс, атаки на військово-промисловий комплекс Росії дуже важливі.

Лунають пропозиції заморозити війну по лінії бойового зіткнення. Це неприпустимо. Але хай ті, хто це пропонують, пояснять, як за таких умов вийти на кордони 1991 року? В цьому контексті хочу розповісти старий анекдот про кошенят та сову. Якось прийшли кошенята до сови і кажуть: що нам робити? Нас цуценята ображають. Сова відповідає: станьте такими, як їжаки, з голками, і цуценята будуть вас боятися. Кошенята питають: але ж як нам стати їжаками? На сова каже: я не знаю, бо я стратег, а не тактик.

Зрозуміло, що жодні бойові дії на лінії бойового зіткнення не припиняться. Обов’язково хтось буде порушувати. Пригадайте всі ці перемир’я: різдвяне, великоднє, шкільне… Хоч раз росіяни його виконували? Жодного разу. Жодного. Певного зменшення інтенсивності досягти можна, але навіть якщо буде досягнуто перемир’я по лінії бойового зіткнення, це не означає, що росіяни припинять атакувати нашу країну ракетами. Тому ми маємо завдавати ударів у відповідь. 

Ми поки що не можемо збивати балістичні ракети росіян. Може, нам таки дадуть ліцензію на PAC-3, але для того, щоб виробляти ці ракети, потрібне дуже серйозне обладнання, і щоб вироблені в Україні ракети стали на потік, потрібно щонайменше рік.

Також лунають фантазії про те, що ми будемо нищити пускові установки ракет "Іскандер". Але вони мобільні. Коли така установка виїжджає на позицію,  вона рухається в режимі радіомовчання, її неможливо засікти. Вона схожа на фуру. По дорозі їздять тисяча машин, яка саме з них пускова установка? Це не велика ракета, яку ми одразу бачимо, щойно вона виходить на позицію. Вона виїхала, увімкнулася, за 12 хвилин робить перший пуск, а за 13 хвилин другий. За 5-6 хвилин вона знімається. Отже, у нас є кілька хвилин, щоб вразити ціль.

Скажіть, що в нас може долетіти за кілька хвилин? Пускові установки знаходяться за сотні кілометрів. Дрон не встигне долетіти. Наша балістична ракета має бути запрограмована на координати цілі, їй треба хоча б кілька хвилин. Отже, всі розмови про те, що ми будемо полювати на пускові установки – це для того, щоб заспокоїти людей.

– В такому разі як реально можна зменшувати потенціал ворога?

– Для цього ми маємо забути про пускові установки "Іскандерів", склади, кораблі. "Калібри" можемо нищити, "Орєшнік" теж, але "Іскандери", що рухаються – ні. Забудьте про це. 

Є дані розвідки, де знаходиться виробництво ракет, де знаходяться склади з ракетами, які виробляються. Туди ми можемо бити. Але крилата ракета туди не долетить. Ми збиваємо майже всі російські крилаті ракети. Чому ми вирішили, що наші крилаті ракети FP-5 росіяни не будуть збивати? Вони більше за розміром, ніж російська Х-101, і майже всі такі ракети ми збиваємо. Тому 9 з 10 наших ракет вони будуть збивати. Тут проблема не в нас. Це проблема крилатих ракет.

Вони втрачають популярність на полі бою, як свого часу танки. Зараз танки майже не використовуються, а артилерія дуже мало. Так і само і крилаті ракети. Це не те, що треба. А от балістика цілком може долітати, і це один із варіантів атакувати виробництво і складування цих ракет.

І другий варіант – завдавати таких самих потужних ударів по Москві, які вони завдають на нашій території. Це примусить росіян емоційно, політично замислитися над тим, що у нас є, чим відповісти. Це називається зброя стримування.

Якщо кожен наш удар по Москві буде потужним, тоді можуть зменшитися удари по Києву. Бо безкарність призводить до того, що вони продовжують обстрілювати. А ми починаємо розмірковувати, а чи варто, чи не варто, а чи, може, це не зовсім правильно… А як прилетить у житловий будинок, а може, це погано. Тобто по нас хірячать по повної програми, а ми починаємо знову піднімати гуманістичні питання. Але я думаю, що люди, які опікуються гуманністю, насправді просувають цей трек, бо хочуть, щоб ми не стріляли по Росії. Чи то за рублі, чи то бо вони корисні ідіоти. Іншого відповіді немає. Це моя суб'єктивна точка зору.