Блог | "Якби не ти, я б не вірив у кохання"
"Якби не ти, я б не вірив у кохання", – сказав він їй телефоном. При зустрічі на тих коротких та рідких побаченнях він кожен раз ставав на коліно, цілував руку та пропонував їй стати дружиною. І кожного раза вона з посмішкою казала – "Подумаю".
"Не личить вовкулакам повзати на кортах" ,– постійно підколювали його за цей гиперромантизм. Іноді він посміхався. Іноді сварився. Але ми продовжували. Мабуть з-за заздрості.
Він отримав важке поранення. Евак його вивозив вже без свідомості. Без свідомості він залишився і після першої операції. На другу лікарі вже не наважились. "Робіть! Інакше ви всі тут сдохнете", – вимагала вона. Але вони не були у "офіційних". І лікарі чекали на приїзд мами. А вона поки постійно чекала біля ліжка його відкриті очі.
Ми приїхали провідати їх. Вона, сидячі біля ліжка, спала на його ногах. Ми тихо стали позаду неї на коліно та притулили свої голови до її спини. Бо "мудрість вона не лише у слові але й в мовчанні". Вона прокинулась. Океан надій сльозами затопив очи але вона стрималась. Та ми тримали її. Все одно тримали. "Я відчуваю, він рветься до мене", – сказала вона.
Ми поїхали. Вона біля ліжка дочекалась матері. Разом вони настояли на другій операції. Він був дуже слабкий, за межею повернення. Вона продовжувала і після операції чекати біля його ліжка. Вона продовжувала спати на його ногах в надій побачити його очі. "Якби не ти, я б не вірив у кохання", – раптом почула вона. Вона підвелась. Його очі дивились на неї. Вона стала на коліна, поцілувала його руку та запропонувала стати її чоловіком. Він заплакав. Скоро весілля. Він прорвався до неї.
