УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

"Зараз почнеться інший етап війни, коли ми будемо бити ворога, а він відступатиме". Інтерв'ю з комроти ТрО Ігорем Мазуром на псевдо "Тополя"

8 хвилин
103,6 т.
'Зараз почнеться інший етап війни, коли ми будемо бити ворога, а він відступатиме'. Інтерв'ю з комроти ТрО Ігорем Мазуром на псевдо 'Тополя'

Ігор Мазур на псевдо "Тополя" – легендарна людина без перебільшення. Військовий, громадський діяч, ексголова київської організації партії "УНА-УНСО". Учасник війни проти РФ в Абхазії на стороні Грузії, в січні-березні 1995 року з групою УНСОвців забезпечував охорону іноземних журналістів під час Першої чеченської війни, за що Слідком РФ відкрив на нього кримінальну справу.

Учасник війни на Донбасі – спочатку в добровольчих батальйонах, а потім як офіцер ЗСУ, командир розвідувальної роти 131-го розвідувального батальйону. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну – командир стрілецької роти батальйону територіальної оборони ЗСУ.

В інтерв’ю OBOZ.UA Ігор Мазур розповів, як змінилася українська армія за час повномасштабної війни і російські військові – з часів Першої чеченської кампанії, а також дав свій прогноз щодо бойових дій на літо.

– Як ви опинилися в ТрО після 131 батальйону?

– 24 лютого відправив сім'ю подалі від Києва, вони поїхали на Поділля до рідних. А я рушив на Троєщину, тому що там був мій начальник штабу, він був командиром батальйону і він мені зателефонував, каже, мовляв, приходь сюди, поможеш мені формувати батальйон, будеш командиром роти, збирай нормальних хлопців.

Відео дня

Так от і попідтягувалися, стара гвардія: націоналісти Києва і Київської області. Вони мені так само дзвонили і питали, куди їхати. Вранці 24 лютого була ситуація дуже непроста і люди чекали ворога в будь-який момент на вулицях Києва.

Які у вас тоді були відчуття? Ви брали участь у міських боях в Чечні та Абхазії, але то були не українські міста. Чи було відчуття, що ворог зможе пройти?

– Тоді інформації було ще дуже мало, ми щось знали про Гостомель, була вже інформація про десант, про диверсійні групи, розуміли, що уже десь колони рушили через Сумщину, через Чернігівщину, десант через Київське море.

Було зрозуміло, що якщо Київ, то бої триватимуть довго. Я пам'ятаю бої в Грозному, вони тривали півтора-два місяці. І якби навіть почалися бої за Київ, вони би тривали рік. Я думаю, ми бачимо зараз приклад Бахмута, де бойові дії тривали дуже довго.

– Що найбільше вам запам'яталось під час першого періоду, от буквально перших днів?

– У перші дні мені запам'яталися величезні черги біля військкоматів, і хлопці не перебирали підрозділами в які їх могли призвати. Тобто не було бажання в когось не попасти, скажімо, в гущу війни. Люди йшли, хапали за руки, мовляв, давай я до тебе або кудись проведи мене, бо тут величезна черга, а я хочу бути одним із перших, отримати зброю і йти у бій.

Вони були готові, будь-хто з тих, хто там стояв тоді під військкоматами, їхати на Гостомель, назустріч ворожим колонам.

– Ви були комроти батальйону і отримали особовий склад з абсолютно цивільних людей, які у переважній більшості нічого не вміли, але хотіли захищати свою країну…

– Було відчуття, що при бойових діях будуть втрати через нерозуміння, що робити. Тому перше, що треба було зробити – це розбити людей на двійки, щоби кожен мав свого товарища і вони разом працювали. І це не обов'язково кулеметники, навіть двоє хлопців з автоматами – щоби вони слідкували один за одним і головне, щоби не дай Бог не було якогось дружнього вогню, перебігання перед автоматом, наведення зброї у бік свого. Оці всі моменти з патроном у патронніку, тому що ж ночами всі хапали автомати і вибігали, і що завгодно у цей момент могло статися.

Фактор командира. Тобто на той момент вже було важливим, щоби знали свого командира відділення. Якщо ніч, знайти свого сержанта чи командира роти, чи комвзводу – це складно. Значить треба обрати серед тієї групки людей, що приходили, самого відповідального, з хистом організатора, людину, яка має хоч якісь невеличкі уявлення про армію. Ви праві, близько 60% тих, хто приходили, взагалі не служили в армії. Тобто це навіть і старше покоління. Ну а молодь – то взагалі, до нас в першу чергу прийшли хлопці з вищою освітою, які мали якусь, можливо, нормальну роботу, але от всі вони не служили в армії, тому вчилися, як то кажуть, по ходу справи

"Зараз почнеться інший етап війни, коли ми будемо бити ворога, а він відступатиме". Інтерв'ю з комроти ТрО Ігорем Мазуром на псевдо "Тополя"

– Ви вже більше року – офіцер у 127-му батальйоні 112-ї бригади. З вашого погляду, чи сильно змінилась підготовка, чи сильно змінився особовий склад, чи взагалі щось змінилося у кращий бік чи навпаки?

– Ясно, що потроху і навчання відбуваються і навіть інструктори є – іноземці, які працюють. Але ясно, що з підрозділами сухопутки чи ДШВ в них більше є можливості працювати на полігонах. Можливо, у них менше є того, що, на жаль, трохи обтяжує тероборону: ці всі стояння на блокпостах, якісь там позиції, друга лінія оборони.

Ми знаємо таке поняття як "Українська паперова армія" (йдеться про армійську бюрократію. – Ред), зараз трошечки знову побільшало цих от інструкцій, всяких перевірок. Так, перевірки потрібні, але для початку треба людям дати можливість набути якісь вміння, а потім вже перевіряти, чи вони щось вміють. Бо часто оцими змінами обстановки, переведеннями з однієї точки на іншу немає часу людей обкатати навіть щоби було злагодження на рівні роти. Слава Богу, якщо є злагодження на рівні взводу. Це поки що на цей час трошечки дефіцитна річ.

– Зараз переформатовують бригади сил ТрО в механізовані – як ви вважаєте, це правильно? Чи не варто було їх залишити просто легкою піхотою?

– В нас колись було по 10 рот у батальйонах, потім по сім, по шість і зараз по чотири роти, це якісне зменшення ймовірно дасть можливість наповнити технікою і зброєю підрозділи. Віримо в те, що нас не будуть вважати легкою піхотою, яка має десь допомагати основним підрозділам, що територіальна оборона не буде народним ополченням і стане повноцінною частиною ЗСУ.

– Ви щойно згадали, що Сили тероборони допомагають основним силам. Як взагалі це відбувається зараз, координація між, скажімо, тою ж сухопуткою та ТрО?

– Ну, по-різному, наскільки знаю, буває підсилення деяких підрозділів за рахунок батальйонів ТрО. Бригади і батальйони зі славетним минулим також зазнають втрат і подекуди підготовка нового особового складу авральними темпами відбувається. І, по суті, мобілізовані не сильно відрізняються якісно від бійців ТрО. Взагалі не скажу, що бійці ДШВ чи підрозділів сухопутки знають краще свою справу, ніж бійці ТрО.

Деякі ТрОшники були в розвідбатах, в "Айдарі", в "Азові" і вже потім стали частиною ТрО, але головне, що все менше вже цієї зверхності, яка була колись щодо ТрОшників як до тих, хто десь на другій лінії стабілізаційними діями займаються. Хлопці воюють, тримають лінію оборони, втрачають позиції і відвойовують, штурмують. На жаль, це завдає і втрат, інколи це проблема – забрати тіла наших хлопців, але ми не мос…лі, ми всіх наших поховаємо як героїв і вони, їхні рідні не будуть відчувати, що держава забула про те, що їхній син чи донька в тяжку хвилину прийшли на захист України.

– А до речі, щодо моск…в – ви зовсім нещодавно повернулися з такого вельми непростого відрізку фронту. Як ви охарактеризуєте ворога?

– Зараз там навпроти нас якраз були десантно-штурмові полки Росії. Чесно кажучи, вогню в очах і бажання воювати не відчувалося. Тобто ясно, що мінометами крили, ясно, що вони після цього пробували вибивати з позиції. Ну але коли починав працювати ПК або щось трошки більшого калібру, то атака швидко припинялась.

Можливо, якби це була якась вагнерівська публіка, за якою стояв би хтось, хто підштовхував їх ззаду, або це були би якісь буряти – кажуть, вони не настільки бояться смерті, як деякі вихідці з Пітера, Москви чи Новгорода, то було би важче. Але це елітні якби підрозділи, і вони, мабуть, все ж таки занадто дорожать собою, і їхні командири, мабуть, також трошки дорожать особовим складом.

"Зараз почнеться інший етап війни, коли ми будемо бити ворога, а він відступатиме". Інтерв'ю з комроти ТрО Ігорем Мазуром на псевдо "Тополя"

– У вас багатий досвід "спілкування" з професійними російськими військовими, ви були і в Абхазії, і в Чечні. З вашого погляду, чи сильно змінився мос…ль за ці 30 років?

– Я думаю, що психологія не змінилась.

– А якщо брати все ж таки військову їхню складову?

– Ну, давайте будемо чесними – українську армію довгий час розкрадали і потім, при владі Януковича, її ще й знищували. А ВПК російській працював, підрозділи російські у Сирії, Лівії, інших регіонах виконували різні функції. Порівняно з тою армією, яка була в першій Чеченській чи Абхазькій війні, вони краще озброєні, з ними десь відбуваються якісь навчання.

Тому, мабуть, російська армія стала сильнішою з часів 90-х. Але з іншого боку, вони уже трошечки пожили, побачили Європу, якісь певні її можливості. Ці вже не будуть помирати за квартиру. Передусім я маю на увазі регулярні війська, не чмобіків і вагнерівців – це щось із тих же 90-х, і так само ними не дорожать, як не дорожили тоді призовниками 19-річними.

Ну, в 90-х принаймні були комітети солдатських матерів, вони влаштовували якісь протести, писали якісь листи, що мовляв, чіпайте наших хлопчиків, заради чого вони вмирають і воюють не в нашій країні, не на нашій території. А зараз такого взагалі немає, путінський період вплинув і люди бояться, тільки на кухнях щось там між собою говорять, як за радянських часів.

– Ви воюєте з 19 років. У вас нема такого відчуття, що ми зараз перебуваємо на порозі такої події, що ми нарешті зможемо поставити хоч тимчасову крапку, будемо тими, хто знищить імперію?

– Так, я думаю, що це буде і воно станеться: якщо не в другій половині цього року, то в першій половині наступного.

Літо буде важким, ми розуміємо, що земля підсохне, буде можливість для дій як однієї сторони, так і другої. Але вже десь, я думаю, на осінь буде зрозуміло, в кого тактична і стратегічна ініціатива і хто буде наступати.

От був якийсь певний період, коли нам треба було тримати удар. Ми його тримали, зупинили ворога. Зараз інший почнеться етап, коли ми почнемо вже бити ворога, а він почне відступати

Наша армія показала себе як одна з найкращих армій світу. І наша війна – це справді народна війна. Бо моск..лі зробили велику помилку, коли одразу озвучили, що вони планують нас знищувати. Вони не озвучили, що це питання політичного характеру, це було питання виживання: або вони прийдуть і знищать нас, і в наших дітей не буде майбутнього, або нам треба знищувати ворога. І ми пам'ятаємо, як прості люди, які навіть не входили ні до яких тероборон, десь знаходили зброю і робили напади на російські військові колони, різали ліс, перекривали дороги. Тобто росіяни, прийшовши на нашу землю, відчули насправді, що земля у них під ногами загорілась.

У нас є зараз прекрасний шанс у цій війні перемогти, щоби рухнула російська імперія, яка стільки крові принесла, знищила мільйони наших найкращих синів і дочок. Я думаю, за нашого життя це все станеться і буквально у найближчі рік-два ми побачимо, як Росія перестане бути імперією, а стане просто Московією. Я думаю, що її роззброять, заберуть ядерну зброю і буде такий період, як у 90-х, коли Росію підгодовували "ніжками Буша", бо вони самі вже майже нічого не могли. Оцей період в історії Росії наближається. Знову вони не включили розум. Вони могли би діяти дипломатично, завдяки французам, німцям, італійцям гратись у певну гру і відійти на, скажімо, кордон, який був 23 лютого 2022 року. Але ні, вони хочуть війну на знищення. Ну, значить, буде знищена Москва, пиво по 8 гривень в магазині на Красній площі і старий УНСОвський тост за мир і спокій на українсько-китайському кордоні.

Чесно кажучи, не сильно радує мене китайський кордон, тому що ми розуміємо, що це також імперія і червоні прапори там майорять. У нас є спогади про червоних, бачимо, як Китай веде свою гру. Але в нас є союзники, і це найважливіше, нам треба з цими союзниками створювати балто-чорноморський союз, який буде тісно сівпрацювати з Великою Британією, зі Штатами. Наші друзі чехи останнім часом все більше показують себе як держава, в якій росіяни вже менше впливу мають. У нас попереду світле майбутнє, за яке треба боротися