Змінимося або загинемо: як врятувати від окупації схід країни? Інтерв’ю з Симорозом

Весняно-літній наступ російської окупаційної армії, на щастя, не приніс ворогу проривів на полі бою, проте, окупант, як і раніше, має можливість просуватися. Російське військове керівництво застосовує застарілу тактику часів Другої світової війни, зокрема, обхід населених пунктів з флангів з подальшим утворенням напівоточення. Саме у такий спосіб ворог наразі діє в районі Слов’янсько-Краматорської агломерації. Він і надалі намагатиметься окупувати українські території за будь-яку ціну, не рахуючись з втратами.

Як переламати цю ситуацію? Як перехопити в ворога ініціативу? Перш за все, вирішити головну проблему українського війська – проблему нестачі людського ресурсу, бо насамперед люди потрібні для відновлення контролю над окупованими територіями. Вкрай необхідна докорінна зміна ставлення до захисту країни.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ветеран війни, громадський активіст, юрист Олег Симороз.

– Як ви оцінюєте ситуацію, що наразі склалася на сході нашої країни, в районі Слов'янська, Краматорська, Дружківки, Костянтинівки? Чи бачите ви серйозні приводи для занепокоєння? 

– Абсолютно, так. Звісно, вбачаю серйозні приводи для занепокоєння, тому що ворог наступає і з півночі, і зі сходу, і з півдня у напрямку Краматорсько-Слов'янської агломерації, особливо в районі Часового Яру і Костянтинівки.

Цю ситуацію некоректно порівнювати з ситуацією 2022 року, коли ми могли би говорити про кілометри територій, водночас ворог обирає тактику просуватися за будь-яку ціну – йдеться про захоплення двох-трьох населених пунктів за місяць або ще менше, або навіть про сотні метрів просування. Але ворог просувається, це факт, і це загроза для Краматорська і Слов'янська. Ворог діє з трьох напрямків абсолютно цілеспрямовано. 

В нас значно погіршилася ситуація в районі річки Оскіл, в районі Серебрянського лісництва, над яким ми втратили контроль, в районі Лиману. Ситуація складна, загрозлива.

– Ви сказали, що ворог намагається просуватися за будь-яку ціну, але завдяки чому? Чисельній перевазі? 

– Чисельна перевага дає можливість проводити активні наступальні дії, а також активні резерви. Попри ті проблеми, які в них є з резервами, вони не співмірні з тими проблемами, які є у нас. Чи втрачають вони багато особового складу, коли проводять наступальні дії? Так, втрачають. Але вони знайшли для себе можливість активно поповнювати, в першу чергу, людський ресурс і не зупиняти активні наступальні дії. Плюс можливості в артилерії, можливості з поповнення важкої техніки. Отже, всі можливості, які для цього потрібні, у ворога є. 

А ми, тримаючи оборону, маємо обмежені ресурси і по людях, і по важкій техніці, і по озброєнню, по снарядах. За рахунок того, що у нас є проблеми, а вони можуть не рахуватися із втратами, у них є успіхи на полі бою.

Можливості росіян дуже примітивні, це не технологічні, не якісь тактичні прийоми, хоча вони працюють над своїми помилками і намагаються не допускати того, що було у 2022-2023 роках. Ще з часів Авдіївки вони намагаються більш злагоджено працювати по флангах. Насправді це тактика німецьких генералів ще часів Другої світової війни, але вона дає можливість нести менше втрат. Отже, вони відрізають нас по флангах, потім оточують і відбирають території. 

Зараз у нас на багатьох напрямках, на жаль, війська вже наближені до оперативного оточення.

– Що тут можна зробити? Дійсно в нас обмежені ресурси, але що потрібно, аби помножити на нуль цю тактику ворога зразка Другої світової війни?

– Тут є два фактори. Я зараз не буду торкатися логістики, яка порушується в обох сторін, зокрема, й у нас. Дуже погана ситуація, і вона триває вже роками, з підготовкою ліній оборони, фортифікаційних споруд. Ми дивимося зараз на той самий Павлоград, який знаходиться набагато далі від лінії бойового зіткнення, але там продовжуються роботи з озеленення, ремонти парків тощо. Це абсолютно дика ситуація.

Таку ситуацію ми нещодавно спостерігали на територіях, які були втрачені. Я не розумію, який підхід у нас до логістики, до організації лінії оборони. Прифронтові території живуть якимось своїм цивільним життям, їхні військові і цивільні адміністрації живуть відірвані від військового командування, від військових угрупувань. 

Дуже важливо – це важке озброєння, з яким у нас зараз проблема. Саме воно вирішує долю таких операцій. Але проблема номер один – це людський ресурс. Ви не повірите, але контроль над територію встановлюють люди, а не технології – я іронізую. Контроль над територією визначається саме перебуванням на ній особового складу військ. З цим у нас величезні проблеми. У нас бойові підрозділи, які виконують наступальні операції і проводять заходи з оборони, не укомплектовані, всі вони мають проблеми з комплектацією. Навіть найбільші, "медійні" підрозділи, я вже не кажу про менш відомі, скажімо так, у них ситуація ще гірша з поповненим особовим складом.

Поки ми не вирішимо цю проблему, ситуація буде залишатися такою нестабільною. Якщо ми говоримо про стабілізацію, то в першу чергу треба стабілізувати саме ситуацію з особовим складом. Йдеться про мобілізацію, про реформування мобілізації, зміну підходів до неї тощо. Зараз в суспільстві існує велике несприйняття мобілізації, ситуація запущена, реформи не проводяться, про це не прийнято говорити в органах влади. Наслідки ми бачимо на мапі бойових дій.

– Наступне питання – щодо так званого весняно-літнього наступу ворога Літо вже закінчується. Чи могли б ви підвести підсумок цього наступу? Як ви думаєте, що буде після? Чи зміниться щось принципово у діях ворога? 

– Ворог не має якихось аномальних успіхів, якщо ми говоримо про весняно-літній наступ. Вони намагалися його якось медійно подати, очевидно, щось планували, але реалії цієї війни більш стабілізовані. Їм не вдається отримати якихось супер-проривів, досить великі площі окупованої території.

Але вони проводять наступальні дії, вони просуваються. На деяких напрямках нам вдалося зупинити просування, десь ми стабілізували ситуацію, тому що були прориви і ситуація могла б закінчитись набагато гірше. Але гарний приклад, з якого ми починали – Слов’янсько-Краматорська агломерація, де ворог просувається.

Вони чітко виокремили для себе три напрямки, і будуть намагатися взяти Слов’янсько-Краматорську агломераціу в кільце. Це вже очевидно речі, як ясний день.

А перспективи які? Будуть йти покроково, де вдається. По Куп’янську зупинилися. Найбільше сил зараз кинуто на Костянтинівку. Але очевидно, що вони просуваються, вони обрали для себе таку тактику і вже змирилися з тим, що просування буде трошки повільніше. В якийсь період вони будуть готові застосувати більше людського ресурсу, покласти більше людей, щоб трошки швидше просуватися. Очевидно, вони також будуть дивитися на наші сукупні проблеми, чи будуть вони впливати на ситуацію на полі бою, зокрема, зимові обстріли, ситуація в енергетиці тощо. Подивиться на Лиман, яка там зараз ситуація. Такими кроками вони будуть намагатися брати в оточення наші війська і тоді вже активніше себе вести.

Багато чого буде залежати від осені та зими, погодні умови будуть теж не менш важливими. Ситуація з ресурсами загалом у нас не покращується, зокрема з людським ресурсом, можливо, навіть погіршується. Я не хотів би нікого лякати, але ворог це теж розуміє і вже зараз проводять часткову мобілізацію.

– На вашу думку, чи є шанс у наших Сил оборони перехопити ініціативу в ворога? 

– Безперечно. Просто треба змінювати підходи. Пан Драпатий почав вчиняти абсолютно правильно. Зокрема, змінювати неадекватні речі, які були в так званих штурмових військах пана Сирського, та багато іншого. Але зараз все-таки треба більш прямо говорити про мобілізацію, про людський ресурс. Треба піднімати це питання на рівні діалогу в країні, на рівні хоча б визнання проблеми.

Цієї проблеми досі ніхто не визнає. Людей поділили по класах, в суспільстві велике несприйняття мобілізаційних заходів. І ніхто не знає, що з цим робити. Верховна Рада, той законотворчий орган, який мав би це врегулювати, перетворила цю тему на політичне ток-шоу. Деякі народні депутати знімали тік-токи. Тому, допоки тема мобілізації буде в Україні на рівні тік-токів, допоки не буде запропоновано реальне стале державне рішення у визнанні нормативно-правового акту, який все змінить, ми будемо ще більше заглиблюватися у наші проблеми. Це дно стає все глибше і глибше, і вибратися з нього буде важче.

Давайте відверто: якщо ми будемо аналізувати і гадати, за скільки часу Путін зможе забрати ці території, за рік чи за два, чи буде комусь цікавий такий діалог, такі прогнози? Мені особисто ні.

Будемо сподіватися, що прийдуть певні ґрунтовні зміни в армії, які на часі, які були потрібні ще на позавчора. Знаєте, є таке жорстке формулювання: змінимося або загинемо. Ми говоримо про схід країни. Я не хочу нікого лякати, але ситуація така: або змінимося, або втратимо ці території. Нічого іншого я тут не бачу.