ЗСУ могли розпочати швидкий наступ, подолавши мінні пастки, вогневі мішки та засідки. Інтерв’ю з полковником Гулимою

Останніми днями низка західних джерел повідомила про те, що українська армія розпочала масштабну наступальну операцію. Головним напрямком удару нібито обрано Запорізький. В умовах інформаційної тиші, коли офіційні повідомлення є досить лаконічними, не можна стверджувати, що це дійсно так. Але пришвидшення темпів наступу ЗСУ було б цілком логічним з цілої низки причин.

Цілком імовірно, що українські захисники змогли успішно впоратися із мінними пастками, вогневими мішками, засідками та іншими оборонними засобами російської окупаційної армії. Зараз ворог намагається розтягнути українські сили, перекидаючи резерви практично на всю довжину лінії фронту, але у такий спосіб він створює перешкоди також для самого себе. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив підполковник запасу, оглядач з питань міжнародної безпеки аналітичного центру регіонального співробітництва, військовий експерт Володимир Гулима.

– Ви могли б прокоментувати висновки, яких дійшов Інститут вивчення війни? Там вважають, що з 26 липня українські Сили оборони розпочали масштабну механізовану наступальну операцію у західній частині Запорізької області. За їхніми оцінками, йдеться про початок основного удару. Чи вважаєте ви, що це цілком можливо?

– Може бути всяке. Але ми пам’ятаємо, як і Генеральний штаб, і Міністерство оборони просили дотримуватися певної інформаційної тиші. Якщо орієнтуватись на офіційні повідомлення, дуже важко сказати, що там насправді відбувається.

Але якщо виходити з логіки – так, це цілком можливо. Ми знаємо, що наступ готувався дуже довго, причому в кількох варіантах. Можливо, в нього були внесені корективи, зокрема, через знищення греблі Каховської ГЕС та екоциду, який прийшов на нашу землю.

Справа в тому, що Захід наголошує на дуже великій спроможності української армії, українського командування до адаптації. Тому, ймовірно, були зроблені висновки із подій, які відбувалися до цього часу на фронті. Наше командування бачить, куди і в якій кількості перекидаються російські резерви. Отже, це цілком імовірно.

– Дійсно, ми маємо зберігати інформаційну тишу. Але про пришвидшення наступу ЗСУ повідомляють кілька джерел, зокрема New York Times. Там вважають, що саме Запорізький напрямок став пріоритетним. Ця тема обговорюється дуже активно. Звісно, ми не будемо нічого стверджувати, але оцінюватимемо ситуацію із суто раціонального погляду.

– Так, ми виходимо з військової логіки.

– Запитання щодо мінних полів. Ми пам’ятаємо, як раніше однією з головних причин, чому наступ ЗСУ не відбувається швидкими темпами, називали саме заміновані території. Якщо дійсно наступ пришвидшився, чи може це означати, що цю проблему успішно вирішено?

– Найімовірніше – і це підтверджують оцінки західних фахівців – тут також йдеться про вміння наших Сил оборони адаптуватися та перелаштовуватися залежно від тієї ситуації, яка склалася на полі бою. Ще на початку підготовки до наступу з’являлася інформація про те, що поряд із бойовою технікою наші Збройні сили отримують також і техніку інженерну, саперну для забезпечення просування наших військ.

Зрозуміло, що не про це треба і можна було б говорити в ефірі, але дійсно, якщо відбувається певний рух, якщо про це вже заговорили західні джерела, значить, цю проблеми ЗСУ за допомогою наших союзників змогли вирішити. Найімовірніше, це було вирішено через постачання спеціальної інженерної техніки. Можливо, була проведена ретельна розвідка і виявлені проріхи в цих мінних полях або райони, де мінування було не надто щільним.

Окрім того, через підрив греблі частину мінних полів було просто змито, здебільшого на Херсонському напрямку. Напевно, це також було враховано.

– Раніше повідомлялося про те, що ворог зміг суттєво укріпитися, зокрема, впродовж зимових місяців, та створити до трьох ліній оборони. Що вони собою являють? Це "зуби дракона", ті самі мінні поля чи щось іще?

– Це звичайні фортифікаційні споруди, це траншеї, окопи, вогневі позиції бойової техніки, артилерійських засобів, це створення мінної пастки, завчасно підготовлені вогневі мішки та засідки тощо. Це також і передпілля – перед кожною лінією оборони завжди обладнуються і мінні поля, і інженерні загородження, і інші перешкоди. Це можуть бути і протитанкові рови, і лісові завали, і затоплені території тощо. Тобто усе, що може перешкоджати просуванню як піхоти, так і військової техніки.

Так, на жаль, ворогу це вдалося зробити, але справа в тому, що всі ці лінії оборони нічого не значать без належного прикриття вогневими засобами, без перебування на них особового складу. Саме тому на окремих напрямках росіяни були змушені перекидати особовий склад із другої на першу лінію оборони, а там залишали лише чергові вогневі засоби. Це також працює на нашу користь.

Дуже позитивним для просування наших військ також стало те, що ми нарешті отримали касетні боєприпаси. Вони дуже ефективні проти таких глибокоешелонованих фортифікаційних споруд.

– Якщо говорити про так звані старі окуповані території, то ворог мав можливість укріплювати свою оборону протягом дуже тривалого часу, з 2014 року. Наскільки щільною є оборона саме цих районів? Наскільки вона відрізняється від тієї, яку ворог створив не так давно?

– Так, ви праві. За цей час – а вже йде десятий рік – там вже все залито бетоном. Там використані спеціальні інженерні споруди, які потребували певних ресурсів і певного часу. Щодо нових окупаційних оборонних споруд, то серед них також є і металеві, і бетонні, але їх набагато менше. Тут здебільшого дерев’яні чи земляні укріплення, які легше долати, аніж стаціонарні укріплення.

Ми бачимо, що там, де українська армія робила укріплення з 2014 року – та сама Авдіївка, Мар’їнка – з самого початку повномасштабного вторгнення наші позиції фактично залишаються на тих самих рубежах. Це свідчить про те, що стаціонарні укріплення являють собою дуже серйозну перешкоду для противника.

– Заступниця міністра оборони Ганна Маляр повідомила про те, що російські окупанти стягують війська на всі напрямки. Йдеться про найбільш підготовлені підрозділи. За її словами, так ворог намагається зупинити наступ ЗСУ. Наскільки серйозний ресурс має окупант для досягнення цієї мети?

– На жаль, Росія – досі досить потужна держава, вона дійсно має ресурс для цього. Зрозуміло, що наступ має успіх, коли на певній ділянці зосереджено максимальну кількість військової техніки, особового складу та вогневих засобів ураження. Звісно, Росія не хоче допустити цього і намагається розтягнути фронт, щоб відволікти наші резерви, наші засоби.

Можливо, частково це їм вдається, але не тою мірою, як їм хотілося б. Для нас це також певна проблема. Але наше військове керівництво це розуміє, намагається з цим впоратись і ухвалює доволі цікаві нестандартні рішення, які дають змогу протистояти діям противника.

Те, що ми бачимо зараз у Куп’янську, якраз із цієї серії. Там у Росії дуже сприятливі позиції в тому сенсі, що є спільний кордон з РФ, отже, вони можуть без перешкод організовувати логістику для посилення і забезпечення своїх військ. Саме тому там ворог має певні тактичні успіхи. Але я не думаю, що це перетвориться на більш серйозну ситуацію.