ЗСУ перехопили ініціативу і починають відрізати ворожі "кишені". Інтерв’ю з Нарожним

Сили оборони України перехопили ініціативу в ворога – поступово звільняються тимчасово окуповані населені пункти, і їхня кількість щодня збільшується. Проте, говорити про масштабний контрнаступ наразі зарано. Для цього потрібні неабиякі резерви. Завдання, яке виглядає найбільш реалістичним – вирівнювання лінії фронту, перерізання ворожих "кишень", клинів тощо.

У чому парадокс Малої Токмачки – населеного пункту, що не раз в рапортах окупаційної армії переходило "під контроль" Росії, але по факту утримується під контролем ЗСУ рекордну кількість днів? Перш за все, в тому, що це геть не мале село. У ньому зберіглося достатньо вцілілих будівель, в яких можна тримати оборону. До того ж, через проблеми з логістикою, що створили Сили оборони, у ворога на цьому напрямку виник брак ресурсів для потужних штурмів. Тому Мала Токмачка буде стояти й надалі.

Такий прогноз в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив військовий експерт Павло Нарожний.

– Президент Зеленський заявив, що, починаючи з грудня минулого року, Росія почала втрачати ініціативу на полі бою, а Сили оборони, відповідно, цю ініціативу перехоплювати. За вашими оцінками, завдяки чому це сталося і чи можна масштабувати цей успіх?

– Те, що ми перехопили ініціативу – це факт. Як ми це можемо виміряти? Ми можемо виміряти ту територію, яку відбиваємо, звільняємо від росіян. Крім того, ми можемо виміряти ініціативу також іншими речами – за ударами вглиб території ворога та за тією кількістю російських нафтопереробних заводів, потужностей, які ми знищуємо.

Тут є різні оцінки з різних джерел, але всі вони зводяться до того, що 15-20% російських НПЗ вже знищено, і саме 15-20% – це якраз їхній профіцит потужностей виробництва, тобто те, що йде на експорт. Саме тому Росія наразі опинилася на межі дефіциту. У них вже заборонено експорт авіакеросину – таким чином вони захищають власну авіацію. Це сталося і через удари по НПЗ, і через дефіцит авіаційного керосину на тлі перекриття Ормузької протоки. Авіакеросину в світі не вистачає.

Але якщо повернутися на поле бою, то найголовніше – це все ж таки територія, яку ми звільняємо, не кажучи про те, що ми не втрачаємо нових територій.

Чому це сталося? Ніколи немає якогось одного фактору, не щось одне призвело до цього. Тут спрацювала ціла низка факторів. Дуже важливий фактор – це Starlink. Завдяки тому, що ворогу нарешті відключили Starlink, він втратив оперативний зв'язок на фронті.

Тепер у них оперативний зв'язок – це радіомости. У чому принципова різниця між такими "мостами" і Starlink? Наприклад, я можу поставити Starlink на машину і їздити, в мене буде зв'язок, де б я не був – треба просто відкрити небо. А радіоміст – доволі складний в установці та в підтримці його працездатності. Отже, це доволі складна технологія, тому простий рядовий солдат цього вже не зробить, тут вже потрібен фахівець.

Другий фактор – це наявність у нас дуже ефективно працюючого Middle Strike, який містить кілька технологій – це ті самі французькі авіабомби AASM Hammer, які летять на відстань до 200 км, це і HIMARS, боєприпаси для якого закуповуються через програму PURL – він працює дуже ефективно. І "Трони", які вже долітають на відстань до 200 км і знищують ворожу логістику.

А логістика – це кров війни. Якщо не працює логістика, це означає, що підрозділи, які перебувають на лінії бойового зіткнення, знекровлені, у них немає боєприпасів, у них немає поповнення, немає ротації, немає палива. А якщо немає палива, стоїть вся техніка, танки, артилерійські системи, величезна кількість дизельних і бензинових генераторів тощо. Майже вся електроенергія, яка використовується на фронті, виробляється саме дизель-генераторами. Тому це все вже зараз є величезною проблемою для ворога.

Третя складова, крім ударів по логістиці, – це ще й проблема з мобілізацією росіян. Є декілька причин. Зокрема, і те, що нарешті війна для Росії більше не є якоюсь картинкою по телевізору. Це вже обстріли Москви, стовпи диму стоять безпосередньо в містах Росії. Раніше росіяни спостерігали за війною, як за футбольним матчем по телевізору: "наші забили гол, чи пропустили гол".

А зараз ці "голи" забивають прямо на їхній території. Тому, якщо вони пропустили "гол", це означає, що в їхньому місті горять нафтопереробні заводи і через це в них дефіцит бензину. Тому бажання йти на фронт стає набагато менше, адже росіяни вже розуміють, що це не іграшки, а повноцінна війна, яка призводить до смертей і загибелі людей.

Відіграє роль і підвищення тиску на фронті згідно з програмою міністра оборони Федорова про доведення щомісячних втрат російської окупаційної армії до 50 тисяч. До цієї цифри ми ще не дійшли, але втрати ворога вже зросли до 30-40 тисяч на місяць. І приховати такі втрати, ту величезну кількість могил, ту величезну кількість людей, які зникли на фронті, в Росії вже не в змозі. Саме тому у них проблема з мобілізацією, проблема з людьми.

– Дійсно, Сили оборони звільняють тимчасово окуповані території. Але чи може цей процес стати стратегічним за своїм масштабом? Чи зможуть Сили оборони у певній короткостроковій перспективі розпочати стратегічний контрнаступ?

– Я не думаю, що це реально. На мою думку, реально покращити тактичне становище. Наразі лінія фронту – це довга, ламана лінія, вздовж якої величезна кількість кишень. Є клини, глибоко забиті в нашу територію. Можемо згадати, наприклад, ту саму Малу Токмачку, за якою Оріхів, а за Оріховом – Запоріжжя. Необхідно відрізати всі такі "кишені", всі ці клини, які забиті в нашу територію. Я думаю, що наразі це є першочерговим завданням, щоб не було небезпеки для великих міст, для обласних центрів. Треба відкинути ворога подалі від міста Суми, адже по околицях міста вже прилітає. І це все буде.

Але сказати, що ми зробимо стратегічний наступ... Це означає, що нам десь треба прорвати лінію фронту, вийти на оперативний простір і наступати. Таке теоретично було б дуже доречним для наступу, скажімо, на Маріуполь, але я не думаю, що це наразі реально.

Тому що нам потрібна величезна кількість резервів, а у нас наразі на фронті дефіцит з людьми, людей не вистачає, будь-де, на будь-яких ділянках фронту.

– Ви вже згадали про Малу Токмачку. Дійсно, це населений пункт, який героїчно стоїть завдяки нашим Силам оборони. Як ви думаєте, в чому парадокс Малої Токмачки? Завдяки чому він тримається так довго?

– Передусім, хоча цей населений пункт і називається Мала Токмачка, але це не мале село. Воно в довжину 6 кілометрів і в ширину близько кілометра. По ньому йде річка Конка, яка в цій війні не раз відзначилася. У селі велика кількість будівель. У селі існував пенітенціарний заклад. Отже, це не малий, а великий населений пункт.

– А що це фактично змінює? Його важко взяти в облогу, в оточення?

– Для того, щоб захопити будь-який населений пункт, наприклад, ми або ворог повинні зайти і перевірити кожну будівлю – чи немає в ній українських чи російських солдат. У Малій Токмачці величезна кількість будинків, які залишилися неушкодженими, у яких наші солдати можуть тримати оборону. І саме об ці будинки ворог сточує свої резерви.

Як ми вже знаємо, у них проблема з логістикою, як мінімум, на півдні, і нестача людей, нестача боєприпасів, щоб штурмувати Малу Токмачку.

– Але в такому разі для чого ж тоді рапортувати начальству, що цей населений пункт взято? Для чого це робити?

– Усе дуже просто, дивіться. Російські командири по всій лінійці перебувають під величезним тиском. Грубо кажучи, є командир батальйону, якому наказали взяти Малу Токмачку. Він туди зайшов, здійснив якісь дії, і рапортує своєму бригадиру: все зачищено, українських солдатів немає.

Бригадир рапортує командиру дивізії чи командиру корпусу. Командир дивізії далі командиру армії, а командир армії передає цей рапорт на стіл Герасимову. Герасимов в урочистій обстановці доповідає Путіну: Малу Токмачку взято. Але наступного дня ми починаємо обстріли російських позицій з Малої Токмачки. Вони розуміють, що ніхто нічого не взяв і що це була брехня з самого низу до самого верху. І знову починають все по-новому – надавали трендюлів цьому комбату або прислали нового чи навіть взагалі новий батальйон прислали. І знову починають штурми.

Це робиться тому, що по всій російській армії величезне нашарування брехні. Всі бояться сказати правду, і тому навіть у генеральному штабі у них немає об'єктивної інформації.

– Отже, ви вважаєте, що Мала Токмачка буде і надалі триматися?

– З огляду на те, що у ворога проблеми з логістикою на півдні, я думаю, що вона буде триматися і надалі.