ЗСУ "пускають кров" російській військовій машині та починають відвойовувати позиції. Інтерв'ю з Селезньовим

Дії російської окупаційної армії на півночі Харківщини, спроба атакувати українські позиції в районі Вовчанська, більшою мірою пов'язані не з наміром прорватися на цьому напрямку, а зі спробою відсунути від лінії фронту й захистити свої власні арсенали, склади та штаби, котрі розташовані поблизу Шебекіно на Бєлгородщині, куди постійно "прилітає". Водночас на Запорізькому напрямку ворог має певний успіх у районі Кам'янського – там він зосередив доволі велике угруповання.

З усім тим минулий тиждень показав певну позитивну тенденцію. Сили оборони проводять контрнаступальні операції, відкидаючи ворога, зокрема на Сумщині. Але головний наголос, як і раніше, – на вихолощенні ресурсів окупаційної армії. ЗСУ щодня "пускають кров" російській військовій машині, щоб зробити її нездатною ефективно воювати.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив військовий експерт Владислав Селезньов.

– Могли б ви прокоментувати інформацію, якою поділився керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко, – про те, що російська окупаційна армія перекидає живу силу з окупованої частини Запоріжжя в напрямку Таганрога або Ростова-на-Дону, 20 вантажівок. За припущеннями Андрющенка, ці сили можуть спрямувати на Сумщину. Чи вважаєте ви, що це дійсно так, і наскільки це серйозне перекидання?

– Насамперед, за всієї поваги до пана Андрющенка, він робить припущення, а не однозначно стверджує про те, що саме з цією метою переміщується така кількість сил і засобів. Я розумію, що 20 вантажівок – це приблизно до роти особового складу з відповідним майном, матеріально-технічними засобами. Рота – це 100-120 осіб. Тобто це не так багато. Така кількість особового складу кардинально ситуацію на полі бою не змінить.

Знову ж таки, я все ж акцентую на тому, що Андрющенко робить припущення, а не стверджує, що саме так це і відбувається. Що стосується раціонального рішення, чи має сенс перекидати з півдня Запорізької області ресурси на Сумський напрямок? Думаю, що сенсу в цьому немає.

Чому? Величезне плече переміщення сил і засобів фактично зводить нанівець ефективність і оперативність переміщення таких сил і засобів. У принципі, противник має можливість частину своїх стратегічних резервів перекидати з напрямку на Вовчанськ, на Липці, з Куп'янського напрямку, якщо у нього є необхідність посилити свій тиск саме на Сумському напрямку. Але тенденції минулих трьох тижнів, як на мене, абсолютно очевидні.

Попри збільшення кількості особового складу російської армії, що діє на Сумському напрямку, територіальних надбань за три тижні у противника немає. Тобто він фактично вперся в наші інженерні фортифікації, створені на Сумському напрямку, і далі просуватися в глибину наших рубежів і позицій не має можливості. Інженерно-технічні споруди, окопи, бліндажі, протипіхотні, протитанкові, мінні поля, малопомітні інженерні перешкоди свою справу роблять. І, звичайно ж, наші воїни, які щоразу відбивають ворожі атаки.

Скажу більше, минулий тиждень уже демонструє певну тенденцію. Ми вже проводимо контрнаступальні заходи, і подекуди на Сумському напрямку відкидаємо противника на вихідні рубежі та позиції.

Тобто, в принципі, противник може і далі перекидати сили й засоби, але якщо ми говоримо про оперативність цих заходів, то йому набагато вигідніше ці ресурси перекидати з найближчих ділянок фронту. Не думаю, що питання перебуває у раціональній площині, коли ми говоримо про перекидання російських сил і засобів із Запорізького напрямку. Тим більше, що противник зараз на цьому напрямку намагається серйозно активізувати свої зусилля.

Подекуди він має успіх, Лобкове окуповано. Противник веде бої в північній частині Кам'янського. Причому, я був упевнений, що ми ці рубежі й позиції триматимемо нескінченну кількість часу. Там і водні перешкоди, і досить серйозні інженерні фортифікації. Але, з усім тим, противник зміг сконцентрувати достатню кількість сил і засобів, щоб ефективно атакувати цю ділянку фронту.

Тому я не думаю, що ця опція працює саме у контексті переміщення ворожих сил і засобів із Запорізького напрямку на Сумщину. Як версія – так, але навряд чи це має щось спільне з реаліями на полі бою.

– Могли б ви оцінити ситуацію на Харківщині? Зокрема, у контексті Вовчанська. У 57-й окремій мотопіхотній бригаді повідомили, що ворог практично зрівняв місто із землею. Як ви оцінюєте перспективи ворога саме на цьому напрямку? Чи вважаєте ви, наприклад, що два окремі плацдарми на Харківщині можуть бути з'єднані? Як можуть розвиватися події?

– Я дуже добре знаю цей район, у Шебекінському районі живуть мої родичі. Шебекіно та Вовчанськ – обидва населені пункти розташовані приблизно за 6-7 кілометрів від лінії державного кордону. Відповідно, плече підвозу для росіян, щоб атакувати наші рубежі на Вовчанському напрямку, досить коротке.

Зі свого боку, ми постійно працюємо, використовуємо наші підрозділи на території Шебекіно. Бази, арсенали, склади, місця зосередження особового складу, командний пункт, пункт управління зв'язку на території Шебекіно для нас є законними цілями. І туди постійно прилітає. Я підписаний на один із провідних моніторингових ресурсів Російської Федерації, спостерігаю, про які сигнали повітряної тривоги там повідомляють. Абсолютна більшість цих тривог відбувається на території Бєлгородської області, зокрема, на території Шебекінського району.

Противник, намагаючись активно впливати на наших захисників Вовчанська, пробує відсунути наші сили від держкордону. Так сподіваючись убезпечити Шебекіно та його околиці від впливу наших реактивних снарядів, наших дронів та інших систем вогневого ураження. Але чи є шанс у противника на успіх?

У травні минулого року, 10-го числа, противник вирішив перейти в масштабний наступ. 40-тисячне угруповання російських військ діяло на півночі Харківської області. Ефективність цієї атаки – 3-5, до 6 кілометрів на окремих ділянках фронту. Потім нам вдалося частково наші території повернути в межах контрнаступальних заходів.

Я думаю, що й цього разу всі потуги противника матимуть подібний фінальний результат. Росіяни навряд чи зможуть домогтися якогось значущого успіху навіть на тактичному рівні на цій ділянці фронту. Лінія інженерних фортифікацій, прозорість поля бою дає мені змогу досить однозначно стверджувати, що спроби противника атакувати в цьому напрямку ймовірні, але всі вони будуть марними.

– Ви вже сказали, що Сили оборони проводять контрнаступальні заходи. Дійсно, останнім часом лунають позитивні новини. Зокрема, остання новина про те, що Сили оборони просунулися в напрямку Борової на Харківщині. Чи вважаєте ви, що ці контрнаступальні заходи можуть посилитися, масштабуватися? Якщо так, завдяки чому?

– Завдяки тому, що українська армія постійно вихолощує наступальний потенціал російської армії. Причому тут йдеться не лише про безпосереднє поле бою. Тобто та сама кіл-зона 10-20 кілометрів, де ми працюємо по всіх силах і засобах противника, який висувається на вихідні рубежі, щоб атакувати нас.

Це ще й дипстрайт, тобто наша робота по тилових районах Російської Федерації, зокрема по об'єктах російської оборонки, які будують дрони та створюють певну елементну базу до цих дронів, по місцях виробництва вибухівки до російських дронів, ракет і артилерійських снарядів. Тобто ми поступово, нехай не так швидко, не з тими темпами, як нам би хотілося, але видавлюємо, вихолощуємо російський наступальний потенціал.

І в принципі така логіка очевидна. Поступово пускаючи кров російській військовій машині, ми перетворюємо її фактично на таке собі імпотентне створіння, яке може мати дуже великі й навіть амбітні плани, але навряд чи ці плани зможе здійснити через свою неміч. І щоб досягти такого стану російської армії, стану немочі, тут і зараз діє українська армія.