ЗСУ розпочали операцію з ізоляції Криму й півдня: це початок кінця війни? Інтерв’ю з Мельником

Наразі Сили оборони України без привертання особливої уваги в інформаційному просторі проводять операцію з ізоляції Криму та південно-західного флангу фронту. У разі успіху, це може призвести до самоізоляції півострову та перетворення його з військового плацдарму, місця "проекції сили" країни-агресорки Росії на непідйомну проблему для Кремля. Проте, це є лише проміжною ціллю. Кінцева мета – військова поразка ворога, через яку той змінив би ультимативні вимоги та був би більш схильний до компромісів.

Якщо ж говорити про завершення війни, а не припинення бойових дій, то вочевидь, російсько-український конфлікт може затягнутися на десятиліття. Адже Росія продовжуватиме вважати своїми чотири області України плюс Крим, які включила до своєї конституції. Тому в кращому випадку буде мати місце мирне співіснування двох держав, а в гіршому – періодичні загострення конфлікту.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– Аналітики видання The Telegraph дійшли висновку, що Україна фактично повернулася до ідеї ізоляції Криму, яка була однією з ключових цілей контрнаступу 2023 року. Водночас, за інформацією руху "Атеш", окупанти вимушені згортати свої сили на Кінбурнській косі через брак пального. Чи бачите ви певні ознаки того, що ситуація може змінитися кардинальним чином?

– Поважне видання, по суті, повідомляє про певні очевидні факти. У даному випадку, Україна не розкриває деталі чи стратегічні цілі тієї операції, яка зараз здійснюється, що, до речі, є ключовою відмінністю від комунікації, яка була 2023 року. Але той масив інформації, який з'явився у публічному просторі, свідчить саме про таку стратегічну ціль. Тобто, йдеться не лише про ізоляцію Кримського півострова, а й про ізоляцію південно-західного флангу театру воєнних дій.

– Як ви бачите перспективи повної реалізації цієї мети, яку сьогодні ставить вище військово-політичне керівництво України?

– Якщо говорити про те, як я розумію цю кінцеву мету операції... Думаю, навіть некоректно називати її кінцевою метою, а радше проміжною ціллю, адже все-таки кінцевою ціллю і метою має бути нанесення Росії військової поразки. Я маю на увазі на даний момент не звільнення території України в межах міжнародно визнаних кордонів – ця ціль наразі є надто максималістською і навряд чи реалістичною.

Але це нанесення військової поразки, яка спонукала б російське керівництво до зміни ультимативних позицій, прийняття компромісів. Це те, що на сьогоднішній день виглядає майже консенсусно – зупинка конфлікту по фактичній лінії зіткнення. Це все ми говоримо про кінцеву мету.

Якщо ж говорити про проміжну чи допоміжну мету, яка може призвести до цього стратегічного результату, то це самоізоляція Кримського півострова як російського військового плацдарму для підтримки південного угруповання, для запуску з території Криму "Шахедів" чи ракет по території України, як хай і менш функціональної, але все ж таки бази Чорноморського флоту, тобто перетворення Криму вже не на військовий плацдарм, не на плацдарм проекції сили, а на проблему, яка у певний момент стане непідйомною.

Отже, це проміжна ціль, яка може наблизити нас до кінцевої стратегічної мети.

– Ви сказали про самоізоляцію Криму як плацдарму. Якщо це трапиться, що це означатиме з точки зору війни загалом і вектору, в якому вона рухається сьогодні?

– Якщо ми оцінюємо ту риторику, той інформаційний фон, який супроводжує російсько-українську війну, скажімо, протягом останніх пів року, то у травні практично одноголосно починають лунати такі заяви. Хтось говорить про настання перелому, хтось про наближення переломного моменту. Президент України в своєму інтерв'ю назвав це початком кінця війни. Оскільки це вже лунає з усіх сторін, складається враження, що це не просто сподівання, певні відчуття, а якісь індикатори того, що наближається переломний момент.

При цьому, треба зазначити, що також і російський правитель говорить про те, що на його погляд, за його оцінками, наближається кінець війни. Щоправда, і та, і інша сторона стверджують, що їхні висновки базуються на оцінці ситуації на полі бою.

Це є свідченням розбіжностей радше в оцінках і в баченні формату завершення війни, ніж в єдності. Тому що Путін думає – чи йому так доповідають, – що Росія, як він висловлюється, наступає кожен божий день, хоча об'єктивні факти свідчать про протилежне.

Якщо всі про це говорять, напевно, для цього є підстави, але єдине, що російська сторона бачить кінець війни по-іншому. Час від часу вони натякають, що переговорний процес на паузі, а армія намагається чи намагатиметься і далі добитися своїх цілей. Які у них наразі цілі? Щонайменше, захоплення чотирьох областей або примушення України до здачі цих областей – це для них певний варіант перемоги.

– Дійсно, дуже часто ми забуваємо про те, що Росія записала в свою конституцію не лише дві області України – Донецьку та Луганську – і Крим, але також Запорізьку і Херсонську. Чи вважаєте ви, що вони наполягатимуть, принаймні, за нинішньої ситуації, на тому, щоб війна завершилася саме здачею цих чотирьох областей, а не лише частини Донеччини?

– Вони, звичайно, наполягатимуть до останнього. Але що таке до останнього? Тут можуть бути різні варіанти.

Свого часу Росія контролювала Херсон і майже всю Херсонську область. Звичайно, вони першим ділом скрізь порозвішували плакати "Россия здесь навсегда". Можливо, хтось в це і повірив, але виявилося, що довелося робити "жест доброї волі".

Зараз з’являється певна інформація про боротьбу "кремлівських башт" між собою, про те, що вони розглядають різні варіанти. Як найбільш ймовірні, найбільш досяжні вимоги, які вони могли б продати власному народу як перемогу, розглядається захоплення решти території Донецької області.

Вони – чи то Путін особисто – вірять у те, що зможуть зробити це військовим шляхом. В ідеалі – примусити Україну через тиск Трампа, щоб вона добровільно вийшла з тих територій. І це було б значно приємніше для них і легше продати як перемогу.

А далі, якщо посилатися на так звану російську конституцію, виникає вже нова реальність, коли Росія вважатиме ті території окупованими Україною. Це парадокс, але це те, як вони трактують. І ось вам конфлікт на десятиліття вперед. Є територіальна суперечка, і хто б там що росіянам не казав, вони впевнені у власній правоті. Цей конфлікт, який у кращому випадку матиме форму мирного співіснування, а в гіршому – спричинятиме періодичні загострення.

Тому перспективи завершення війни на сьогодні доволі туманні, попри сміливі заяви лідерів по обидва боки від лінії фронту.