УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Юрій Бутусов
Юрій Бутусов
Журналіст і військовий експерт

Блог | Зупинилося серце підполковника Віталія Баранова: передбачив війну і готувався до оборони Києва

Зупинилося серце підполковника Віталія Баранова: передбачив війну і готувався до оборони Києва

Не витримало серце командира 206-го батальону ТРО підполковника Віталія Баранова - він назавжди залишився на своєму командному пункті...

Він був кадровим військовим, сапером, займався розмінуванням і отримав звання підполковника, статус учасника бойових дій і звільнився у запас ще задовго до початку російського вторгнення у 2014-му році. Всі пільги та пенсія у нього були. Але він служив не за пільги.

У 2014-му Баранов пішов на війну добровільно, і шукав можливість служити у бойовій частині на передовій, знайшов для себе капітанську посаду у 90-му аеромобільному батальйоні, оскільки на посаду підполковника інших "воюючих" вакансій не було.

90-й батальйон потрапив у важкі бої у Донецькому аеропорту, і коли комбат у січні 2015-го був захоплений у бою у полон, треба було знайти людину, яка в тому хаосі та непевності знову відтворить керованість та приведе батальйон до бою. І виконуючим обовязки комбата призначили Баранова.

"После подрыва ДАПа, когда в один момент из бата у нас погибло 25 человек, а 16 попало в плен, все бойцы были сильно деморализованы. И они не сразу меня восприняли. А для того, чтоб это произошло, нужно было, чтоб они в меня поверили. Когда я разговаривал с солдатами, они говорили, что мы манали эту войну. И из этого состояния их надо было как-то выводить. Я беседовал с хлопцами по несколько раз в день, но при этом мне пришлось выслушать много гадостей в адрес офицеров, что все говнюки. Правда, хочу отдать должное командиру роты огневой поддержки, Валере Мельничуку, он свою роту нормально держал, и она на тот момент была единственной управляемой ротой. Мне надо было понять, на чем можно сыграть, чтоб как-то поднять бойцов из угнетенного состояния. Поэтому я не просто отправлял их на задания, а ездил с ними. Вместе с саперами мы выдвигались для подготовки позиций. Поначалу я даже сам водил "Урал", потому что больше некому было. И после нескольких таких выездов, бойцы понимали, что командир вместе с ними. Был момент, когда враг подбил нашу машину: и мы с одним бойцом пешком добирались к нашим. По рации нам сообщили, что мы можем нарваться на сепаров, которые нас засекли, но этого не случилось. Вот так постепенно мои бойцы воспрянули духом". https://censor.net/ua/r3046820

Завжди виважений, спокійний, відповідальний за слова та людей, він керував своїм прикладом. Кар'єру в армії Баранов зробити не зміг би - він ніколи не принижував підлеглих, і ніколи не дозволяв принижувати себе, був нетерпимий до брехні.

Після демобілізації Віталій створив громадську організацію, щоб зберегти пам'ять про своїх побратимів, він брав участь у багатьох громадських акціях прямої дії. Коли були якісь наїзди влади на мене, Баранов присилав мені короткі смс - "я поруч", а після прес-конференції з президентом він навіть приїхав на зустріч, щоб запропонувати вивезти мене кудись на деякий час. Віталій не сумнівався в тому, що буде війна, і розумів своє місце на ній. Ми зустрічались у лютому 22-го - Баранов хотів захистити від наїздів ДБР Х-парк на Оболоні, тому що шукав різні запасні бази та позиції на випадок боїв у місті. І добивався призначення на посаду командира батальйону ТРО, який треба було формувати з нуля. Баранов обурювався, що влада нічого не робить для швидкого формування ТРО, і щоденно телефонував та їздив до різних військових керівників, щоб у кожному районі Києва були розгорнуті батальйони ТРО. Він готувався до оборони Києва, казав, що буде на початку повний хаос, бо ніхто не готується, і що тільки коли буде криза як в 2015-му, то його призначать.

Так і сталося, Віталій Баранов був призначений командиром 206-го батальйону ТРО після початку російського вторгнення.

Він відповідав за слова, за людей, які йому довірились, і пропускав через серце усі складнощі та організаційні негаразди. Підполковник Баранов - один з тих, хто був стріжнем у нашому суспільстві, який присвятив своє життя служінню народові України. 56 років...

Велика честь бути твоїм другом, "Біба"... Дякую за все.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...