Блог | Мы плохо умеем хвастаться: в перекособоченной картине мира не хватает украинцев
MISSING LINK.
Целое утро проговорив со своими европейскими друзьями, которых ошарашили очередные жуткие кадры наших ночных пожаров (ничто не выглядит так апокалиптично, как зарево над ночным городом!), – я, кажется, наконец поняла, в чем суть проблемы с "портретированием" нашей войны.
Далее текст на языке оригинала.
Ні, не в тому, щоб менше публікувати жаских фото-відео з руїнами, пожежами й кривавими тілами на ношах (всі ж пам'ятають недавні дискусії про те, чи "треба, бо це має бачити весь світ", чи "не треба, бо воно вже не діє", і фотографи, як наркозалежні, "збільшують дозу" т.зв. "чутливого контенту"?). То правда, що психологічну втому від таких зображень ми й самі, чого гріха таїти, відчуваємо, і я, напр., давно покинула тут писати після кожної нічної трагедії, як мені "болить", – після 20-го разу це вже, по-моєму, непристойно: мало як тобі болить, це ще не привід всіх про це оповіщати й дурно-пусто множити скорб... Але мене однаково бісять (ну ок, МАЙЖЕ однаково!) – як, з одного боку, мерзотник-американець, що приїздить назнімати на Хрещатику дорогих авт і елеґантних вітрин, оснастивши це все написом: "американці, ось на що йдуть ваші податки!" (а що для американців узагалі, як справедливо завважив був іще Ремарк, війна – це "чисто літературна категорія", вони дупля не відбивають, як вона виглядає в реалі, то можна не сумніватись, що принаймні частина його ЦА цю кремлівську іпсоху, яку я ще в 2022-му від польських фашиків чула, проковтне й не скривиться!), – так і, з другого боку, самозациклений йолоп-ізраїльтянин, який пише в своїй тамтешній статті – мовляв, ну ми ж не хочемо, щоб з Тель-Авівом сталось те, що з Києвом! – вочевидь так і уявляючи собі, за отими регулярними "новинами чутливого контенту", що Київ тут лежить в руїнах, як Алеппо: всі "ньюс фром Юкрейн", сукупно, інсталюють в голови західному обивателю саме такий образ.
Я вже писала, ще позаторік, чому "Україна не Сирія", і навіть до "Нашої Європи" цей текст уключила. А сьогодні нарешті втямила (на 4-й рочок, еге ж!), чого в усіх цих misrepresentations хронічно бракує, щО тільки й може виправити перекособочену картину – що з одного, що з другого боку: нас із вами бракує. Українців. Головної ДІЙОВОЇ (саме так!) особи.
Ми пишемо, скільки нам чого вночі прилетіло, і запрошуємо "цілий світ" разом із нами оплакати наших загиблих та побідкатись над нашими дітками, змушеними ночувати в метро. Але ми НЕ кричимо, лускаючи з гордости, на цілий світ – а мали б, після кожної такої ночі, як минула! – хвалу і славу українським електрикам, які вже до 9.00 відновили майже всі тролейбусня маршрути (а дротів чимало цієї ночі (10 липня після атаки на Київ – Ред.) було порвало в місті!), українським комунальникам, які за 2 години лагодять розвалений шахедом водогін і вертають воду нам в оселі (у понеділок було), українським бізнесменам, які відчиняють кав'ярні о 5й ранку, щоб люди, які ночували в метро й виповзають із нього додому митися, могли випити дорогою кави, – і сміттярам, і залізничникам, і службам порятунку тварин, і всім, всім, дай їм Боже здоров'я, скромним службовцям великої й прекрасної (так, чорт забирай!!!) Української Держави, хто четвертий рік тихо й непомітно, без журналістських камер і вдячних оплесків, робить перманентне ЧУДО: по-мурашиному вперто перетворює щоніч руйновану скаженою ...апнею Україну – знов на нормальну, придатну до життя європейську країну: таку, в яку, приїхавши на кілька днів "між обстрілами", можна й "не помітити" війни – якщо тільки не наближатись до прифронтової зони...
Ми взагалі погано вміємо хвалитись – навіть коли є чим: травма Голодомору, плюс купа ретравмазицій потому, – не дивно, угу. Недавно Олександра Матвійчук писала (всі перепощували, і я тут теж), що Україна, мовляв, не вписується для Заходу в образ ідеальної жертви. Маємо зробити ще один крок, і ще одне над собою зусилля – і сказати собі ВГОЛОС, що ми за 30 років навіть і не бозна-якої ще, кривої-кульгавої напівнезалежности зуміли побудувати на диво ефективну (атож!) державу – назвіть мені другу, яка на нашому місці б так упоралась!
І репортажі після наших нічних обстрілів, де о 4тій ранку в небі можна фільмувати Об'явлення Івана Богослова, а вже о 10-тій того самого ранку знову, за класиком, "кращого немає /нічого в Бога, як Дніпро /та наша славная Вкраїна", – мають щоразу демонструвати "цілому світові" не тільки тих, хто РУЙНУЄ (творить зло), а й тих, хто ВІДБУДОВУЄ (відчакловує від зла): наших громадян десятків і десятків наймирніших у світі професій, колективне обличчя Української Держави (Захід його вже бачив за минулі 20 років на двох Майданах!), – чиїм трудом країна на 4-й рік Великої війни, тьху-тьху і нівроку, – досі втримується від колапсу. Хай би західний обиватель після "ньюс фром Юкрейн" щоразу замислювавсь – "а чи ми, на їхньому місці, так змогли б?.."
А хто хоче бачити failed state і найжахливішу в світі корупцію – хай переведе очі на москву і колапс в її аеропортах: і це ще, прошу завважити, в них нічого всерйоз не поціляло – як той казав, "ми ще не починали"(с)...
Тож шануймося.
Бо ми таки того варті.
