Блог | Не стоит надеяться на чудо: положить конец войне можно только через разрушение способности России ее вести

Выступление на форуме "Экспорт безопасности: украинское технологическое оружие в мире", 22 мая, 2025 год. Публикация "Украинской правды".

Тема экспорта безопасности всегда очень актуальна и важна, и я всегда готов откликнуться на предложение обсудить вопросы инноваций, технологий и других тем, связанных с построением безопасности нашего государства.

Далее текст на языке оригинала.

Отже, я буду вести мову про сучасний стан нашої війни, про можливості експорту наших технологій. Переходячи до обговорення цього питання, я пропоную вам подивитися на експорт з трьох позицій:

1. як джерело ресурсів для виживання і розвитку;
2. як джерело інноваційності у проєктуванні та застосуванні оборонних технологій;
3. як основну тактику забезпечення входження України в майбутні альянси і союзи через інтеграцію досвіду.

Тепер поговоримо про сучасну війну і безпеку. Сподіваюся, що в цьому залі вже немає людей, які ще сподіваються на якесь диво чи чудо, на якогось білого лебедя, який до України принесе мир, кордони 1991 чи 2022 року і після цього буде велике щастя.

На мою думку, поки у противника є ресурси, є сили і засоби завдавати ударів по нашій території та робити спроби окремих наступальних дій – він буде це робити.

Приємно це комусь чути чи ні, але здатність Росії вести війну буде абсолютно залежати від наявності у неї, перш за все, ресурсів для цього. І десь, напевно, з кінця 2023 – кінця 2024 року Росія якраз це і робить. Це справжня війна на виснаження.

Покласти край можливо лише через повне руйнування самої спроможності Росії вести цю війну. Насамперед я маю на увазі знищення її військово-економічного потенціалу.

У наших сучасних демографічних та економічних умовах (а для нас це дефіцит людського ресурсу і катастрофічне економічне положення, в якому ми опинились) ми повинні вести мову лише про високотехнологічну війну на виживання. У ній використовується мінімум людського ресурсу, мінімум економічно дешевих засобів для досягнення максимального ефекту.

Тоді ми повинні розуміти, що така війна має вирішити для нас два завдання:

1. Використовуючи нові технологічні можливості, забезпечити такі цілі:

• зробити економічний тягар війни непідйомним для держави Росія і її союзників, щоб вона відмовилася від подальшого ведення війни і сприйняла наші умови, на яких вони могли би підписати припинення війни;
• підірвати економіку та соціальну складову, щоб позбавити Росію можливості науково-технічного розвитку та запустити процеси громадських заворушень та дезінтеграції;

2. Противник вже робить все те, що про що я щойно згадав, з нами. Тому нам треба вжити заходів через нові технологічні можливості, щоб захистити власний воєнний та соціально-економічний потенціал. І друге, що важливо – створити систему захисту та відновлення, щоб мати можливість без зупинки розвиватися та економічно зростати навіть в умовах війни. Якщо ви мені скажете, що це неможливо, давайте згадаємо таку країну, як Ізраїль, і все це ми знайдемо там. Третього варіанту у нас немає.

І в цій ситуації нам потрібно зрозуміти, що:

1. фінансово-економічні ресурси у нас обмежені;
2. наша залежність від допомоги наших партнерів абсолютно очевидна і це потрібно враховувати
3. у нас дійсно є власні досягнення в області технологій, але вони носять досить обмежений, секторальний характер і не охоплюють весь спектр, необхідний для реалізації стратегії виживання;
4. сьогодні нам не вдається безперервно генерувати та масштабувати інновації навіть у тих сферах, де ще вчора ми були попереду противника. Противник нас вже випередив і ми відстаємо – і про це треба чесно говорити;
5. ми не проводимо системного дослідження й пошук партнерів у різних сферах. Наприклад, розвідки, ППО (особливо в боротьбі з балістичними ракетами і гіперзвуковою зброєю), системах управління та пошуку нових фізичних властивостей зв'язку, від яких буде залежати розвиток безпілотних систем уже завтра.

Окрім цього, коли ми кажемо про експорт зброї, ми маємо бути чесними ще в одному моменті. Експорт під тиском менеджменту зараз абсолютно неможливий, бо:

1. Зразок зброї, який ефективний зараз, вже сьогодні ввечері не буде таким ефективним;
2. Сучасні технології – це не просто танк із покращеними ходовими можливостями, який можна взяти і продати. Це абсолютно нова природа війни. А тому глобальний експортер безпеки має зрозуміти, що ми маємо запропонувати на експорт:

• нову зброю;
• нові технології її виготовлення;
• нові форми та способи її застосування;
• нові організаційні структури, у яких це застосування виявиться найефективнішим;
• тоді ми маємо запропонувати і нові доктрини застосування;
• нові доктрини підготовки;
• і як наслідок – абсолютно нові підходи для формування бюджету сектору безпеки.

Усе це – надскладний процес, який неможливо реалізувати без:

• повноцінної державної політики, спрямованої на реалізацію стратегії виживання, де основою є інноваційність у проєктуванні та застосуванні оборонних технологій;
• пошуку партнерств для спільної розробки і обміну передовими технологіями, посилення наших виробничих потужностей і консолідації ресурсів.

Перед тим, як вийти на кінцевий експорт технологій, нам потрібна координація між державними інституціями, громадськими об'єднаннями, приватним бізнесом, щоб об'єднатися навколо цієї стратегії виживання. На таких майданчиках потрібно створювати механізми координації з державою. І, звісно, шукати, наскільки це можливо, баланс між державою та бізнесом, щоб забезпечити рівень технологізації на рівні державної політики.