Блог | Почему в армии нужны изменения

Заставляю себя писать рецепты победы. Заставляю — потому что вера в то, что писание это что-то изменит, не так у меня сильна.

Принудительная мобилизация, конечно, нужна. Но одной только принудительной мобилизацией мы не победим в этой затяжной войне.

Далее текст на языке оригинала.

Поганий командир може бути набагато небезпечнішим, ніж ворог. Ворогу практично неможливо якось вбити мотивацію. А от командир може своїми діями знищити у своїх підлеглих будь-який потяг до ініціативи і активності. В результаті, армія слабшає, перетворюючись із мотивованої на немотивовану.

Як відомо, абсолютна влада розбещує абсолютно. Тому дуже часто безпосередні втрати ЗСУ від самовільного залишення частини чи дезертирства через неналежне керування всевладного посадовця – командира більші, ніж від вогню противника.

Прикро, але я знаю справді сміливих і відданих Батьківщині воїнів, котрі пішли в СЗЧ, хоча спершу добровільно воювали на нулі. Просто їх командири ставилися до них, як до м’ясної худоби, і використовували їх не як цінний інструмент, а як витратний матеріал.

На противагу тому законодавству, котре понаприймали нещодавно, слід ухвалити закон "Про заохочення до служби в Силах оборони України". Ним можна, наприклад, запровадити систему оцінювання ефективності командирів, спростити процедури переходу з частини у частину для тих, хто служить понад визначений термін (1-2 роки), заохотити звичайних громадян створювати військові аутсорсингові компанії (тобто приватні підрядники, котрі зможуть робити для ЗСУ частину їх роботи, котру нині можна робити тільки військовослужбовцям — ремонт техніки біля ЛБЗ, побудова інженерних споруд, дальня аеророзвідка, радіорозвідка тощо).

Найцікавіше, що це все реально зробити за кілька днів і без закону. Але суспільство зайняло вичікувальну позицію. Від влади у нас прийнято вимагати зміни, а от від армії? Приміром, чому є багатомільйонний комплекс державних, грантових і громадських структур для боротьби з корупцією, а для боротьби з непрофесіоналізмом у війську аналогічної сили – немає? Чи не більше ми втрачаємо від другого, аніж від першого?