Обзор. Часть вторая
О гипотетических (возможных) планах российского командования на летнюю кампанию 2026 года.
Итак, в первой части мы ответили на вопрос "почему" и "где" противник (российские войска) может попытаться провести масштабное (по крайней мере оперативного уровня) наступление этим летом и, возможно, в течение первой половины осени. Для тех, кто забыл или не читал, напомню, что это Славянско-Краматорское и так называемое "большое" Запорожское оперативные направления.
Далее текст на языке оригинала.
Однак, перш ніж розглядати аргументи "за" і "проти" вибору кожного з них, варто розглянути (і водночас зрозуміти), чи наступатиме противник на одному з них (очевидно, обмежуючись допоміжними діями на іншому), чи все ж-таки спробує "ломанутися" на двох одночасно (ймовірно, забезпечуючи певний часовий "проміжок" між цими спробами). Крім того, варто визначити, чи можливі наступальні дії (і в якому масштабі) противника на інших оперативних напрямках.
Це важливо для розподілу власних сил і засобів на стратегічному рівні, щоб відбити і нейтралізувати чергову спробу кремля "вийти з війни на своїх умовах".
У цьому сенсі два фактори, очевидно, будуть ключовими з них, а саме:
– Рівень "громадья" цілей і завдань, які кремль сформулює(вав) для своїх військових на літо-осінь цього року, що, відповідно, спонукатиме останніх до реальних практичних дій.
– Наявність у них і стан необхідного для цього "інструментарію" (іншими словами, наявність відповідної кількісті військ, потрібної "якості").
Звісно, ми не зможемо дати однозначних і чітких відповідей на обидва ці питання, особливо підтверджених конкретною інформацією. Ні ви, ні я, на жаль, не маємо доступу до документів стратегічного планування "гш вс рф". Отже, ми можемо зробити деякі висновки щодо вищезазначених факторів — лише й виключно умоглядно. Так би мовити, через опосередковані ознаки та власні розміркування. У цьому контексті я можу висловити лише власну, виключно і глибоко суб'єктивну точку зору, і ви маєте повне право погодитися з нею або ні.
Отже, на основі принципів і положень оперативного мистецтва, які нині сповідують і дуже активно використовуються російськими "планувальниками" (так звана радянська/російська "військова школа"), якщо "політичне керівництво" ставить своїм військовим цілі та завдання військово-політичного (стратегічного) характеру та масштабу, то й військові планують свої дії саме на цьому рівні і в цьому ключі. Іншими словами, як зазвичай пишуть у радянських "першоджерелах", вони повинні прагнути — "досягнення рішучого та остаточного розгрому" військ противника саме на стратегічному рівні.
Як ми визначили в попередній частині нашого огляду, ці цілі та завдання, на сьогоднішній день, просто не можуть бути якимось іншими ніж стратегічного рівня. Подальше затягування "війни на виснаження" для кремля сповнено ризиком появи цілого переліку, скажімо так, несподіванок і "сюрпризів" вже у середині самої ри-фи, причому, в багатьох аспектах — від бюджетного сектору до соціально-політичних настроїв населення.
Тому, ймовірно, кремль вимагатиме від своїх "кутузових і жукових" досягнення стратегічних цілей протягом саме цього року. І відповідно, вони плануватимуть якусь "глибоку оперативну наступальну операцію" (ну, або серію подібних), щоб "рішуче і остаточно" досягти стратегічного ефекту (розгрому принаймні одного-двох оперативно-стратегічних угрупувань ЗСУ, або, скажімо так, завдання їм такої поразки, щоб вона стала "важко сумісної" з їхнім подальшим повноцінним функціонуванням).
Виходячи з вищесказаного, здається, що вони намагатимуться наступати, принаймні, на двох цих напрямках одночасно (нехай і з можливою певною часовою затримкою), і навіть "розбавити" ці дії, ймовірно, серією оперативно-тактичних конвульсій "допоміжного" характеру на низці інших напрямків, щоб "відвернути увагу" та "розтягнути стратегічні резерви ЗСУ".
Але, не варто поспішати з остаточним висновком щодо цього питання. Адже тут вступає "у справу" другий пункт — наявність і обсяг резервів, доступних російському командуванню для цього (переважно стратегічного рівня), без використання яких, стане майже неможливим досягти бажаного результату, визначених параметрів (тобто саме стратегічного рівня).
Адже, з цим, очевидно, у російського "гш", на даний момент – не все, "слава богу". Я не розкрию таємницю: приблизно з середини осені минулого року вони, спостерігаючи за ходом і змістом своєї "осінньо-зимової стратегічної наступальної операції", швидко зрозуміли, що вона може закінчитися не так, як планувалося. Відповідно, виникла потреба "продовжувати війну" протягом наступного 2026 року, що, у свою чергу, означало необхідність якнайшвидше почати формувати та розгортати стратегічні резерви.
Але, як я писав ще взимку (7 січня та 5 лютого), російському командуванню, у цьому сенсі, довелося переглянути "прекрасні" та "дуже значущі" плани формування досить довгого й вражаючого списку нових власних частин і з’єднань (на період 2026-2030 років планувалося одночасно розгорнути 17 формувань рівня "дивізія" і 9 окремих бригад). Однак, за весь 2025 рік їм вдалося сформувати та розгорнути фактично лише 4 нових таких формування — 68-му мотострілецьку дивізію (мсд) у складі 6-ї загальновійськової армії (ЗВA), 71-шу мсд у складі 14-го армійського корпусу (АК) та дві дивізії морської піхоти (дмп) — 55-ту та 120-ту дмп. І чому? А тому, що залучений "мобресурс" довелося використовувати переважно не для резерву, а для відновлення боєздатності частин і з’єднань, які вже були розгорнуті та введені в бій.
Більше того, навіть ті, що були сформовані та розгорнуті у 2025 році, і ті, що завершили формування на початку 2026 року, довелося також "тягнути" на фронт і "вводити у бій". Наприклад, обидві сформовані дивізії морської піхоти (дмп) — 55-та та 120-та дмп — довелося "кинути" взимку та на початку весни на Костянтинівку (безуспішно), а тепер тягнути до Південної операційної зони. Або, та сама 71-ша мсд, фактично "розшматована" командуванням угрупування військ (УВ) "Север" на Сумському та Вовчанському напрямках.
Очевидно, що в таких умовах формування та розгортання нових частин і з’єднань із статусом стратегічних резервів, які в реальності зовсім недовго затримувались у їхньому складі, було якимось "нервовим, непередбачуваним" і навіть можна сказати, що в деяких випадках достатньо "хаотичним". І тому наразі можна стверджувати, що "гш вс рф", на даний момент, таки має певну кількість резервів, але їхній обсяг і стан, у контексті потрібної росіянам "глибокої оперативної наступальної операції", скажімо так, породжують більше питань, ніж відповідей.
Ситуацію можна було би покращити наступним етапом, так званої "часткової мобілізації" (яку кремль навіть не збирається скасовувати), але, як би він був об’явлений та проведений своєчасно. Адже для літньої наступальної операції цього року він ВЖЕ спізнився. Щоб суттєво поповнити стратегічний резерв, його потрібно було б оголосити та провести наприкінці минулого року.
Отже, відповідь на питання — чи наступатимуть російські війська цього літа на одному оперативному напрямку, чи на двох, як на мене, наразі виглядає в такому співвідношенні — 60% ("головний удар" буде завдано на одному напрямку) і 40% (вони спробують одночасно на двох напрямках). Однак у другому випадку, найімовірніше, російське командування не буде одразу вводити більшість своїх стратегічних резервів "у бій" і чекатиме, намагаючись визначити, де у нього "виходить", а де — не дуже. Щоб направити їх саме туди, де у нього "виходить". Саме так вони поводилися раніше, причому, неодноразово.
Так, я говорю про стратегічну "гойдалку" Ржев-Сталінград, яку тодішній гш вс срср прокрутив проти німців у 1942–1943 роках. Схоже, враховуючи звички та образ мислення нинішніх російських "планувальників", вони явно збираються зробити щось подібне й зараз.
І, як і тоді, вони ризикують помилитися у виборі "напрямку основного удару". Більше того, вони явно не враховують той факт, що обсяг стратегічних резервів, які мав тоді Сталін (і які дозволили йому, після найкривавішої і дуже невдалої для нього "м'ясорубки" під Ржевом, таки успішно провести "Сталінградську стратегічну наступальну операцію") і ті, які "командири" бункерного щура можуть залучити саме на даний момент, — це значення зовсім різного порядку і бойових спроможностей. Причому, навіть у суто "формальному" математичному сенсі.
І це я не враховую рівень і ступінь можливого опору цьому гіпотетичному російському "глибокому" наступу з боку ЗСУ. А він явно буде далеко не слабким, адже насправді СОУ (і ЗСУ, зокрема) ще не використали більшу частину власних стратегічних резервів...
(Далі буде)
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZ.UA поссылке...