Блог | "Тишина" не напрягается: в России продолжаются суды над украинцами
Сегодня хочу напомнить вам за то, что в плену у оккупантов очень много наших защитников. Отдельно от всех содержатся пленные "азовцы", к которым на россии особенно жестокое отношение без разграничения женщины это или мужчины, сержанты или офицеры. Любая принадлежность к "Азову" делает из человека заложника без каких-либо вариаций обмена.
Далее текст на языке оригинала
Я постійно пишу про полонених "азовців" та суди над ними, бо це єдина моя можливість щось зробити для цих людей, пошкоджених та покинутих. Скільки їх у полоні? Скільки жінок, скільки чоловіків? скільки вже отримали вирок? Скільки знаходиться по таборам, скільки по тюрмах? Де саме підтримуються ті "азовці", які засудив російський суд? Скільки їх померло у в'язницях? Чи підіймається питання "Свободу "Азову" на якихось публічних міжнародних майданчиках: ПАРЄ, перемовини, чи напряму доповіли про цих бранців Трампу?… Питань багато. Ми нічого не знаємо про наших Героїв з моменту, коли їм було наказано здатися у полон з гарантією повторного обміну. Де ті гарантії, хто за них відповідає?
Я нікого з ними не знаю. Але я слідкую за всіма судовими процесами , які йдуть над "азовцями" в Ростові, пишу про це, звертаю увагу, бо не знаходжу хоч якогось просвіту в цих публічних засудженнях, не знаходжу відповіді на будь-які питання, що стосуються "Азову".
З сумою згадую ті часи, коли весь світ волав "Свободу Надії Савченко". Як це резонує з мовчанням щодо "азовців". Як різняться суди, немов вони проходили в різних росіях, різних світах. Ось Надя у вишиванці, тикає факи російської преси, а ось зламані "азовці" з пустими очима, без софітів, без адвокатів, без підтримки. Чому?
Якось мене заспокоювали, мовляв, так треба, обмін не любить шуму, але чому тоді інформаційний шум навколо полонянки був й грав важливу роль не тільки в її житті, а й у висвітленні воєнних подій. Шуму не має, як й обміну. З моменту полону "азовців" минуло майже 4 роки. Мені здається, що в цьому питанні щось аж занадто тихо .
То може ну його, таку гробову тишу? Може поки ми мовчимо вони вмирають? Може світ уже й забув за той "Азов"? Може досить ніцості та подвійних стандартів, бо "Герої не вмирають", яке кричати зустрічаючи "На Щити" якось уже й не потрібно мертвим Героям. Чому ми поділяємо наших полонених на зіркових та звичайних? Зірковим міжнародне "Свободу", підтримка, шум, звільнення, а звичайним тихий вирок Ростовського суду й забуття.
Після винесення вироку до Ростовського суду "азовців" відправляють назад до колонії у Довжанська, аж поки не етапують до в’язниці чи таборів Росії. Як правило військовополонені повинні проводитися відповідно до міжнародних стандартів та правил Женевської конвенції. Людина, яка пройшла покарання в одній українській в’язниці, розповідала мені про утримання наших в’язнів і російських військовополонених. Це абсолютно два різних світи. Й це холодна жорстокість. Українські в'язні, тобто люди, які відбувають покарання за скоєння будь-яких злочинів перебувають у гірших умовах, ніж росіяни. Наведу деякі приклади.
Утримання одного російського військового полоненого в Україні, за даними Міністерства юстиції (станом на 2023 рік), коштує понад 11 тисяч гривень на місяць (хоча вказується, що на українському загальновизнаному виділяється більша сума, по суті вона йде тільки на зарплату персоналу, а не на харчування чи медичне забезпечення).
Ця сума включає харчування, одяг, комунальні послуги, медичне забезпечення. Усього на утримання таборів для полонених мешканців з 2022 року було витрачено понад 294 млн грн. Основні складові витрати це звично харчування та побут ув'язнених. От в харчуванні та побут додає фінансування ЧХ та міжнародні донори, тому сума зростає вдвічі. безкоштовне утримання, полонені росіяни можуть працювати, а їхній середній заробіток у таборах становить від 1,5 до 2 тисяч гривень на місяць. Звісно фінансування йде з Держбюджету, але частину витрат на їжу та компенсують міжнародні партнери та благодійні організації, зокрема Міжнародний комітет Червоного Хреста, а зарплату персоналу платять із фонду заробітної плати.
Тобто Україна робить усе, щоб створити російським військовополоненим гідні умови утримання відповідно до Женевської конвенції.
Щодо утримання українських військовослужбовців на території Росії, то цитованою мовою оригіналу: " Точні офіційні дані про вартість військового вмісту одного українського пленного в рублях РФ не оприлюднюються, так як ця інформація засекречена. Военнопленные содержатся в спецучениях, а умови регулюються Женевской конвенцією, включаючи харчування, медичну допомогу та охорону.
У жовтні 2024 року в російській плену знаходилися тисячі (скільки точно не відомо, – прим. автора) українських військових і громадянських осіб. Міжнародний комітет Красного боку Креста має право надавати місця утримання військовослужбовців (а може й ні, чи є хоч якісь дані про кількість місць утримання українських військовослужбовців ЧХ – не відомо, – прим. автора), хоча часто жалуються на обмежений доступ. Фінансові витрати на харчування, одяг, побутові приналежності та комунальні послуги не розкриваються" .
Що мені розповідає ексув'язнений зі свого погляду на утримання українських в'язнів та російських військовополонених.
Росіянам завозять питну воду в ПЄТ-пляшках, навіть кілька видів, газовану, не газовану, різні марки, лікувальну, нашу – з під кран. У російських в'язнів (військовополонених) є усе, фрукти, овочі, м'ясо, цукерки, кава, чай, соки, сигарки, у наших цього немає, як не має стоматологів, МРТ, КТ, медогляду та іншого медичного обслуговування. Каша, кусень хліба, чай – це українцям. Вибір м'ясних блюд, гарячих, салатів, десертів, фруктів, цілодобове відвідування лікарів – це росіянам. Чому? Кажуть, що забезпечення росіян взяв на себе "Червоний хрест", але витрати на них внесено й до бюджету, тобто це й витрати України такі самі, як витрати на українську в’язню, але забезпечення різне.
Саме тому у в'язницях так багато хворих на туберкульоз, й туберкульоз вже стає професійним захворюванням для тих, хто в СІЗО чи колоніях. Ще на Донбасі правозахисники фіксували кількість порушень прав в'язнених, норми годування та утримання, а також відмову від доступу до медичного обслуговування, як і кількість звернень працівників колоній за лікуванням на туберкульоз. Тобто це слідки радянської системи, яка дозволяла створити нелюдські умови відбуття покарання.
Так, в'язень, це той, хто буває покарання за скоєння злочину й негоже щоб він, як сер у маслі… але ж чому тоді нашим вбивцям легше умови? А де ж повага до людини, право людини на гідні умови утримання, бо чомусь в Європі в'язні знаходяться в інших умовах, бо повага людини та її право на гідне життя зберігаються за ними навіть у в'язниці. У нас же на повагу мають право росіяни, які прийшли до нас вбивати.
Утримання одного зв’язку в Україні у 2024–2025 роках коштує близько 14000 – 14165 гривень на місяць, що значно перевищує розмір мінімальної заробітної плати. Левова частина цих коштів (майже 70%) витрачається не на потреби в'язнів, а на оплату праці персоналу кримінально-виконавчої служби, а має інший графа на виплату зарплати, комунальних послуг та утримання в'язня (побут, їжа). Тобто, якщо на одного росіянина на харчування йде 10 000 гривень на місяць (десь 330 грн на день), то на одного українця десь 100 грн на день.
А в яких умовах утримуються наші військовополонені на росії? Чогось "Червоний хрест" про це не звітує й водичку з фруктами по російським тюрмах для українців не возити. Наші полонені повертаються виснажені, зі слідами катування та голодування й вмирають вдома, бо хвороби та руйнівні процеси, які запустили не людські умови утримання: холод, голод, катування.
Я не кажу про те, що ми маємо утримувати російських полонених у ямах та морити голодом. Звісно ми європейці, люди й усе такі толерантні, але тоді можна зрівняти умови утримання у в'язниці для українців та росіян?
Чи можна якось почати впливати на Росію, щоб міжнародні інституції із захисту прав людини мали змогу аналізувати та фіксувати якість утримання українських полонених у російських таборах чи в’язницях аж до обміну?
Може міжнародним інституціям передати списки полонених "азовців", щоб їх представники об’їхали всі в’язниці та табори де після винесення вироку суду підтримують наших хлопців, бо ж судять не тільки "азовців"?
Як відбуваються суди на Ростовщині я теж писала .
Оце Ростовський суд виніс вирок 10 грудня 2025 року щодо солдата 12 бригади спецпризначення "Азов" Валерія Єремєєва, якого захопили на полон під час оборони Маріуполя на Донеччині, засудив російський суд за цими заводами звинуваченнями у нібито вбивстві мирного жителя. Сержанта матеріального забезпечення полку "Азов" росіяни засудили на 22 роки реєстрації волі у колонії суворого режиму. На усе "розслідування" пішло півтора місяця.
У цьому році "ксерокс" Південного окружного військового суду в Ростові-на-Дону знову засудив бійця українського підрозділу "Азова" Олександра Азарова до 18 років відрахування волі за сфабрикованими звинуваченнями "участь у терористичній спільноті та навчанні тероризму". Звинувачень у конкретних злочинах, зокрема проти цивільного населення, його не перед'являли, у полон захисник потрапив у травні 2022 року в Маріуполі. Справа 39-річного Олександра Азарова дійшла до суду у грудні й нашвидкуруч була висвітлена приблизно за місяць.
Ось так виглядає російський суд. Так само там засуджують тих, кого в ОРДЛО затримали по доносам за "роботу на СБУ".
Щодо суддів Південного окружного військового суду в Ростові-на-Дону, які штампують вироки нашим героям "азовцям", я писала про необхідність переведення їх щодо персональних санкцій, внесення їх у "Миротворець" та надання їх у розшук, як міжнародних злочинців, але…
Європейський Союз у листопаді 2025 року запровадив санкції проти низьких осіб, з Ростовської області, за причетність до катувань українських військовополонених та репресій, зокрема проти керівництва СІЗО №2 у Таганрозі та представників місцевої системи виконання покарань. Суддів Південного окружного військового суду у Ростові-на-Дону у санкціях не має. Та й конкретні прізвища суддів у санкціях не виділяються, бо, як пишуть, основний удар спрямовано на пенітенціарну систему, ніж їхні тілеса ростовські судді в Єгипті, Туреччині та купують нерухомість в Європі, як нічого й не було.
Санкції мають бути застосовано до кожної особи, з прізвищем, адресою, фото, відносно її родини, а не "ні про що".
Не отримали жодного покарання чи переслідування й особи з 38 колонії м. Довжанськ, Луганська область, декатують та утримують "азовців" перед етапуванням до Ростовських судів.
Цих "але" стільки багато, що інші опускаються руками. Тоді я йду дивитися на фото наших хлопців, які там за гратами в Ростові. Мені так боляче від їх спустошених поглядів, що я роблю хочу цю маленьку справу- не даю забути за наших полонених своїм читачам. Може колись щось змінитися й теперішнє "не на часі" зникне, як уся та ганебна байдужість по відношенню до тих, хто першими зустрів та затримав ворога навіть на непідготовлених позиціях.
Я читаю про їх долі. Оці вироки по життєві чи на 20 років й розумію, що ми їх ніколи не побачимо живими, а як про це думати рідним. 20 років у російській катівні, це… це без шансу вижити.
Тому мені не подобається мовчання навколо "азовців" та інших полонених українців.
