Андрій "XoXoL" Серган: Ми йдемо до війни трансформерів. Дрони заміняють навіть гармати

Командир взводу 59-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Якова Гандзюка ЗСУ Андрій Серган має позивний "XoXoL". За його словами, "хохол" в перекладі з татарської звучить як "син неба", "син сонця". Вже значно пізніше рашисти придумали іншу етимологію, намагаючись звести слово до образливого позначення українців. "Пишаюся тим, що я XoXoL", – говорить Андрій.

Серган у своїй легендарній 59-ці займається інноваційним напрямком – розробляє наземні дрони. Його розумні "машинки" мінують і розміновують, доставляють вантажі у неприступні для бійців локації.

"XoXoL" розповів у інтервʼю "Орестократії", як технології дозволяють берегти життя українських воїнів, а також здатні в якійсь мірі заміняти гармати, міномети та інші озброєння.

Про війну майбутнього вже сьогодні – дивіться в цьому інтервʼю.

– Андрію, чому ти обрав позивний "XoХoL"? Це не дуже приємне, скажімо так, прізвисько українців.

– Це помилка, пропаганда совдепів про те, що "хохол" – це якесь прізвисько некоректне. По факту доволі нічого образливого в "хохлі" немає, з тюркської це перекладається як "син сонця", "син неба". Ми були людьми сонця, нас завжди поважали як воїнів, і це прізвисько я взяв собі для того, щоб показати своїми діями, своєю поведінкою, своїми вчинками, що хохли – це гідні люди, по факту – як самураї. Самураї – це еліта військова, тому хохли – це, можна сказати, українська військова еліта.

– Як технології змінюють війну? Наприклад, якщо порівняти березень 2022 року і жовтень 23-го: наскільки все трансформувалося?

– У нас немає іншого шляху, як ставати більш прогресивною армією, більш сильною армією і в той час більш технологічною армією. Ми не можемо воювати так, як воює Росія – м’ясом, ми повинні воювати тільки технологіями, і ми завдяки цим технологіям, завдяки нашим інноваціям і стримуємо цю навалу. Дуже багато всяких девайсів з'явилося.

– Я бачив твоє з Мадяром відео, де ви презентуєте різні наземні дрони. Які задачі вони виконують?

– Наземні дрони мають потенціал. Плюси їх в тому, що вони більше навантаження можуть брати, якщо порівнювати з БПЛА. Наприклад, є наземні дрони, які можуть взяти тонну і повезти в потрібному напрямку. Є девайси, які можуть взяти 30 кг, інші працюють як камікадзе. Треті здатні мінувати, а деякі дрони функціонально призначені прокладати шлях для проходу піхоти.

Цій еволюції дронів немає кінця, тобто ті ж самі дрони-турелі комплектуються кулеметом чи гранатометом, і вони можуть під’їхати на потрібну віддаль відносно ворога та знищити його. Щось ще в сирому вигляді поки що, на початковому рівні, але ці девайси в будь-якому випадку стають майбутнім цієї війни. Так само, як колись недооцінювали літаючі дрони, ті ж самі Mavic і інші. Я пам’ятаю початок широкомасштабної війни, коли командири-артилеристи чи танкісти казали: "Нвіщо нам ці дрони? Що ти хочеш нам доказати цим? Ми воювали і знаємо, куди ми стріляємо..." Зараз жоден командир без стріму не може обійтися. Тобто пройшла певна еволюція мислення, мізки змінилися.

– Чим, власне, ти зараз займаєшся? Наскільки розумію, ти безпосередньо створюєш нові види дронів?

– У мене, чи в моїх побратимів, чи в моїх друзів, чи в моєї команди з'являються нові ідеї, і при тому, що ці ідеї інколи бувають просто крейзі, які начебто не можна втілити в життя. Наприклад, у нас була проблематика з доставкою лісу на позиції для того, щоб укріплятися і робити бліндажі, прикриття і все інше. Кожного разу 2 людини на кілометр тягнули це бревно, траплялися і втрати, тому що часто все робилося під обстрілами. Мій товариш Андрій Олещ запропонував зробити лебідку у вигляді бугільного підйомника. По факту нічого важкого немає: трос на 2 км, дві точки опори, чіпаєш бревно, і воно тягнеться на позицію.

– Як дрони розміновують і мінують?

– Дрони їдуть наземними маршрутами, викладають міну і повертаються назад. Знову ж таки, наче нічого важкого, але дуже багато моментів треба брати до уваги, як і зв’язок, і те, щоб машинка пройшла той шлях, щоб не заплуталась в траві… А ось скоро буде зима, і як вона вестиме себе на кризі, на снігу і т. д., треба буде перейти на гусениці, можливо, ще треба буде щось відпрацювати… Відбувається постійне вдосконалення.

– Який найефективніший дрон у цій війні?

– Це Mavic. Можливо, через те, що їх велика кількість, можливо, через те, що легкий в управлінні, можливо, через те, що звикли до них. Mavic показує себе з найкращої сторони, хоча це "весільний дрон" і по факту, здавалося б, як говорив наш колишній міністр, що можна з нього ще витягнути, з нього витягують. Він вже літає на 20 км, батарея вдосконалюється, "ламаємо" постійно, тому що китайська сторона намагається зробити так, щоб вони не літали на війні.

Потім йдуть, на мій погляд, великі квадрокоптери R18, ті самі "кажани", "вампіри", їх також потрібно вдосконалювати, щоб вони більш стабільно вели себе.

Водночас має бути постійний аналіз, чому відбулась втрата борта, якщо відбулась ця втрата, то що потрібно вдосконалити. Війна технологій відбувається постійно… Вороги ж постійно придумують методи захисту, наприклад РЕБ ті самі, і нам потрібно постійно покращувати ті дрони, щоб вони показували той коефіцієнт корисної дії знищення росіян на нашому фронті.

Основна задача дронів – зберегти життя нашим бійцям, будь-який дрон виконує роботу, яку робить людина: те ж саме замінування, розмінування. Краще втратити один дрон, навіть не суттєво, скільки він коштує, ніж втратити одне людське життя, це основна мотивація зробити нашу армію технологічнішою.

– В ідеалі, в армії майбутнього має бути мінімум людей і максимум девайсів, які виконуватимуть різні бойові задачі?

– Ми йдемо до війни трансформерів на даному етапі. Те, про що ми дивилися в дитинстві в фільмах, зараз втілюється в життя.

Новітні технології замінюють техніку, гармати, міномети, людей. І це економічно вигідно. Наприклад: FPV-дрон коштує 300-400-500 євро. А снаряд 120 міни — 700 євро орієнтовно закупівельна ціна (плюс-мінус). Тепер рахуємо: міномет, який коштує мільйон-півтора гривень, 3 людини, які потрібні на обслуговування. І вони ж з одного пострілу не попадуть, вони ж накривають квадрат. І при всій цій "математиці" FPV виявляються набагато ефективнішими та точнішими в роботі. Якщо ми говоримо про ту ж саму 777-му гармату і снаряд "Ланселот", то той взагалі коштує 80 тис. доларів за постріл. Той самий "Джавелін" коштує також порядка 80-150 тис. доларів… І якщо повертаємось до того самого FPV, то його ціна 300-500 євро. В той же час результат той самий: знищений танк, або знищена беха, або знищений нерухомий, рухомий об’єкт. Тобто наразі дрони, як не рахуй, все рівно дешевші. Так, має бути артилерія, снаряди, але новим технологіям потрібно приділяти багато часу та ресурсів.

– Яка кількість дронів купується волонтерами, чи за рахунок донатів, а яка — забезпечується державою?

– Якщо говорити взагалі, то це десь 90% все-таки волонтерські дрони.

Наразі основна проблема — це бюрократія, бюрократія в питаннях закупок і всього іншого. Ось у нас там зараз б’ються за той ЄСВ: забрати чи не забирати "військовий" ЄСВ у громад. Але нам так ніхто і не пояснив, бригади отримуватимуть в кінцевому результату ці кошти чи ні. Тобто, якщо б якийсь міністр чи депутат вийшов і сказав: "Дивіться, ми забираємо ЄСВ у громад, бо дійсно вони тратять на тротуарну політику, на асфальти і на бордюри, які нікому не потрібні наразі, потрібно рятувати життя, це піде на виробництво зброї, і бригади все рівно отримуватимуть 30-40% стабільно…" Але ж ні. Зараз всі комбриги в паніці, не розуміючи, що буде наступного року з цими коштами, бо вони допомагали нам купувати напряму ті ж самі дрони, допомагали нам купувати ті ж самі речі, які необхідні в бригаді… Але при цьому процедура закупівлі настільки проблематична і настільки довга, і тому волонтери були, є і будуть оптимальними, якісними постачальниками.

– Ти сказав, що "людина – це найвища цінність". Як це проявляється в армії?

– Це дуже добре можна проілюструвати на американській армії. Розкажу на прикладі того самого "Хаммера", як відбувається еволюція технологій. У першій версії на бронеавтомобілі було гніздо, де сидить кулеметник. Він був вразливим від вогню ворога, і конструктори наростили пелюстки довкола гнізда. Боєць став захищенішим, але не згори: на нього легко було кинути гранату. Конструктори закрили кулеметника згори, і це також зменшило втрати. Але технології розвивалися, і для збереження життів кулеметник перетворився на оператора кулемета і керує через джойстик з кабіни. І так по всьому: по броні, по захисту від мінування і все інше. В них іде постійна еволюція, тому що вони розуміють: отримати воїна не просто; потрібно, щоб жінка народила цю дитину, виховала, дала їй навички, освіту. Потім він іде на службу і слід витратити чимало БК, грошей, часу на його підготовку. Тому людина – безцінна.

Інший підхід у росіян, в них, наприклад, в тому самому танку Т-72 заряджальна система і БК знаходяться під екіпажем. Саме тому ми бачимо картинки, коли при влучанні башня відлітає в бік, бо відбувається детонування того ж БК і повністю втрачається екіпаж. У тих самих американських танків чи німецьких танків БК знаходиться в задній частині танку, там сейфова система, і в разі детонації ударна хвиля скеровується в бік. По факту екіпаж, зазвичай, залишається живим. Інколи бувають втрати, але все рівно вони аналізують і намагаються уникнути їх в майбутньому. Бо вони розуміють: новий танк побудувати – це максимум півроку-рік, а виростити новий екіпаж, якщо ми говоримо з "нуля", то це – 30 років.

– Для демократичного суспільства людина – більша цінність, ніж девайси. Для тоталітарного суспільства техніка важливіша, бо баби ще народять. У ЗСУ відбувається такий аналіз втрат – чому загинула людина, конкретний солдат – чи це на відкуп командира?

– Ситуація з цим плачевна, на мій погляд, хоча я не є військовим експертом або кадровим військовим, я, в принципі, доброволець. На мій погляд, немає межі покращенню цих процедур.

По-друге, якщо взяти екіпіровку будь-якого рядового солдата, той ж самий бронежилет-майку, який ми всі бачимо: хтось мав би перевірити, чи є в ньому боковий захист, чи є в нього захист шиї, чи є в нього наплічники. Зараз американці навіть роблять труси для захисту пахової зони. На жаль, у нас еволюція покращення екіпіровки не відбувається.

Ось приклад: наскільки я знаю, в мою бригаду не заходили навушники від держави, привозили волонтери. Але ж навушники рятують не тільки просто слух, а зменшують контузію. Або про окуляри: вони в бригаді є, але деякі бійці не хочуть їх брати, тому що вони відповідальні матеріально за них. Мені це в голові не вкладається, тому що це якийсь радянський підхід того самого бійця чи командира. Тому що якщо в око прилетить маленький осколок чи волосина металева, то людина залишиться без ока, а ті окуляри могли захистити.

Як би мало бути: загинула людина, треба повністю розібрати, чому вона загинула, з яких причин, чи була вона в касці… покарати командира, якщо не було якогось захисту. Можливо, там одного, другого, третього, десятого наказали б, пішли б чутки по армії, і ми якийсь відсоток життів би у такий спосіб врятували.

Якщо була б правильна аналітика, на мій погляд, ми могли би зменшити відсоток втрат.

Аналіз має проводитися постійно і кожним командиром на кожному рівні. Це все має переходити в рапорти, акти і т. д., але не помирати десь в стосах паперів, маємо цим вчитися користуватися. Тобто на кожній події треба вчитися.

– Працівники Мінцифри переходять на роботу в Міноборони для цифровізації ЗСУ. Що це може дати для оборони України?

– У нас зараз вся комунікація і діловодство відбуваються в паперовому вигляді: наприклад, пишеться рапорт, потім передається далі, десь втрачається, потім це все перетворюється в кучу паперів, в архіви, і за бригадою зазвичай пересувається фура архівна, повністю завалена паперами. Воно все може бути набагато простіше, набагато технологічніше, тим паче у всіх є електронні носії, ті самі мобільні телефони.

Я сподіваюся, що це призведе до цифровізації армії. Країна в нас вже отримала Дію, електронний паспорт і все інше. Тобто я так само зараз можу отримати військовий квиток електронний, можливо, це також допоможе нам в боротьбі з тими самими диверсійними групами: якщо в мене буде електронний квиток, а в нього буде паперовий. Пам’ятаєте, на чому в ІІ-гу світову війну "палились" німці? У них скрепки не ржавіли на підроблених радянських документах.

Ми повинні стрімко відходити від паперу, переходячи в планшет.

– Як бути, на твою думку, з людьми, які з 2014-го жили на окупованих територіях? Тобто з людьми, у яких промиті, отруєні мізки…

– Проблема виглядає ще складнішою: суспільство поділилося на якісь касти:

• на касту воїнів, яка зараз формується, це має бути еліта, люди честі, совісті;
• каста ухилянтів, для мене це нижня каста, які виїхали за кордон і для них країна не має значення;
• і ті, хто були під окупацією довгий період часу. Діткам по 9-10 років, які не знають, що таке Україна… як вони будуть вливатися в нашу систему? Як вони вболіватимуть потім за Україну?

Є ті, які захищають країну, для кого ця країна – понад усе. А є втікачі та "ждуни". Як вийти із ситуації – не знаю, загалом, є два варіанти. Перший – якось наказати тих, хто виїхав, якийсь штраф, або ще щось, другий варіант – амністія: по відношенню до тих, хто в окопах сидять, це як мінімум несправедливо, про яку амністію ми можемо говорити. Я розумію, що в інтересах економіки потрібно повертати людей, щоб вони будували, платили податки і т. д., можливо, їх і не треба повертати… Чому не зробити програму, яка б давала можливість покращити народжуваність в цій країні, щоб була не одна дитина, а 5-ро, 10 дітей, і вирощувати справжніх патріотів-українців, а не тих, які тікатимуть. Це дуже важливо.

– З твоїх слів, з громадських настроїв розумію, що після перемоги буде великий запит на справедливість.

– Він і зараз є: от я доброволець, який пішов з власної волі на війну, щоб дати державі час підготувати нові кадри, техніку, боєприпаси, щоб потім мене змінили на тих позиціях. Ті, хто втік і ті, для кого армії не існує, війни не існує, вони собі чудово почуваються за кордоном, і для них вже їхньої країни, на мій погляд, не існує. Але тут зараз з’явиться амністія, яка скаже: ви повертайтесь до нас, платіть податки, вам за це нічого не буде. В мене є особисті претензії до конкретних людей, які дозволили собі прийти до мене, попросити виїзд, я їм допоміг виїхати, щоб вони як волонтери забрали якісь автомобілі з Молдови, через тиждень мали повернутися з тими автомобілями, передати їх на бригади… а вони втекли. Це були люди, яких я вважав своїми друзями, це режисери кіно та реклами. Я думав, що вони патріоти. Через певний період часу їм дадуть амністію, але для мене вони як були подонками, так вони і залишаться ними.

Це особисто мій біль. Бо ті втрати, які несемо ми зараз, вони безцінні.