Атаки на Москву відтягують ППО ворога від фронту. Чи буде атака на Путіна? Інтерв’ю з Мельником

Успішні атаки на столицю країни-агресора Росії Москву, зокрема, остання "бавовна", що пролунала 13 вересня, переслідують дві мети. Перша – психологічний вплив на ключових жителів мегаполісу, які в перспективі можуть виявитися найбільш здатними до певних дій. Друга – суто військова, адже тут розташовані провідні інституції ворога, зокрема, генштаб окупаційної армії. Вкрай важливо також те, що, захищаючи свої найбільші міста Москву та Санкт-Петербург, ворог вимушений утримувати тут засоби ППО або навіть відтягувати їх з фронту, відповідно, послаблюючи захист військових об’єктів там.

Проте головний центр ухвалення рішень розміщений… у голові кремлівського диктатора Володимира Путіна. І в сенсі атак на нього українські спецслужби стикнулися з певною дилемою. По-перше, глави держав мають негласний імунітет, навіть якщо йдеться про воєнних злочинців. По-друге, якщо Путіна в головному кріслі країни змінить більш адекватна особа, це буде на користь Росії й, відповідно, не на користь Україні. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– У ніч проти 13 вересня в окупованому Севастополі пролунали вибухи. За попередньою інформацією, було влучання в судноремонтний завод, пошкоджено кораблі РФ. Яке саме озброєння могло бути застосовано для цієї атаки? Чи є це свідченням того, що можливості українського ВПК суттєво збільшилися? Чи можуть ці засоби ураження сприяти звільненню півострова?

– Я навряд чи можу додати якусь інсайдерську інформацію про типи озброєнь, які були застосовані. Але те, що на сьогодні підтверджується: ці удари були завдані комплексно, як крилатими ракетами, так і дронами. Який саме тип крилатих ракет застосовувався, сказати важко.

Як ми знаємо, українська сторона дотримується політики невизнання більшості таких випадків, а інформацію з російської сторони, звісно, треба ділити навпіл. Найімовірніше, їм буде вигідно подати це як застосування ракет західного виробництва, щоб знову звинуватити Захід. Вони можуть піти на цей крок.

Але в будь-якому разі я вважаю, що для нас важливо саме те, що Україна поступово нарощує можливості, кількість і ефективність таких ударів. Чи це сприятиме звільненню Криму? Звичайно, кожен такий крок – це внесок у скарбничку спроможностей, скарбничку факторів, які врешті-решт мають принести стратегічний результат.

– Ще одна хороша новина. Днем раніше, 12 вересня, чергові вибухи пролунали в Москві. Виникла пожежа поблизу Останкінської телевежі. Атаки на столицю Росії – це здебільшого психологічна чи військова операція? Де розташований реальний центр ухвалення рішень у РФ?

– Почну з останнього. Самий центр ухвалення рішень, найімовірніше, розміщений у голові Путіна. І тут є певна дилема. На мій погляд, найбільш влучно це охарактеризував начальник української розвідки генерал Буданов. Він пояснив, що навіть якби в України була можливість дотягнутися до цього центру ухвалення рішень, тут є маса обмежувальних факторів. Починаючи з того, що це може спричинити дуже суттєві негативні наслідки для співробітництва з партнерами та міжнародної підтримки України.

Зазвичай у перших осіб є писаний чи неписаний імунітет, навіть якщо йдеться про злочинця, на арешт якого є ордер Міжнародного кримінального суду. Тобто є певні політичні обмеження.

Але друге, про що сказав Буданов і що я абсолютно поділяю, – це те, що тут треба зважувати. Чи вигідніше нам, щоб Путін продовжував руйнувати Росію? Фізичне знищення Путіна може привести до влади когось більш притомного в плані логіки і ухвалення рішень. Тому зміна центру ухвалення рішень у Росії, фізичної особи Путіна, ймовірно, не буде на користь Україні на даний момент.

Тому очевидно, що такі удари не є спробою завдати удару по центру ухвалення рішень. Звісно, там є колективні органи, провідні інституції, генштаб. Але врешті-решт ключові рішення щодо війни ухвалює Путін.

Ці атаки переслідують щонайменше дві мети. Перша – психологічний вплив на ключове російське населення, найбільш активне і, можливо, здатне на якісь дії в перспективі, що проживає у Москві та Санкт-Петербурзі. Це саме те населення, на яке має сенс впливати.

Друга – це суто військовий аспект. Змушувати Росію щонайменше не передислоковувати засоби ППО з головних місць та стратегічних об’єктів до лінії фронту, а в ідеалі – ще й відтягувати ППО з лінії фронту, з стратегічних військових об’єктів, для захисту Москви.

– Нещодавно Путін відмітився новими погрозами на адресу України. За словами диктатора, нібито "українська ДРГ" атакувала лінії електропередач у РФ, й на це має бути відповідь. Зокрема, він не виключив ударів по українських "атомних об’єктах". Чи є в України можливість таких атак? Чи є в Росії об’єктивна можливість атакувати наші АЕС?

– Чи є така можливість в України? Очевидно, є. Про це свідчить низка доволі успішних рейдів на території РФ, зокрема, за участю легіону "Свобода Росії", українських Сил спецоперацій та підрозділів інших спецслужб. Це не важливо. Але це демонстрація того, що Україна здатна проводити доволі амбітні, зухвалі операції. Це визнають навіть такі провідні спецслужби, як Моссад. Вони розглядають Україну як законодавця мод у проведенні дуже ефективних спецоперацій.

Але якщо говорити про те, що є цілями цих спецоперацій, то навряд чи можна говорити про цивільні ядерні об’єкти.

– Але Путін заявив, що готовий завдавати ударів по українських ядерних об’єктах.

– Так, я відповідаю саме на цей коментар Путіна. У тому самому коментарі він намагався перекласти вину за атаки на британські спецслужби, оскільки начебто саме до цього наших спеців готували британці. Він кожного разу намагається повторювати свою мантру про те, що це війна із Заходом, і що Захід використовує Україну як інструмент атак на Росію.

Але коли Путіна запитали, чи буде Росія завдавати дзеркальних ударів, він ухилився від прямої відповіді. Але це було в манері Путіна. Мовляв, якщо щось таке трапиться на українському ядерному об’єкті, то ви собі тоді здогадуйтеся, хто за цим стоїть.

Проте давайте розглянемо ситуацію у ретроспективі. Чорнобильська АЕС, Запорізька АЕС – Росія все це робить. Отже, це не анонс чогось нового, це просто констатація факту того, що РФ і так використовує цивільні ядерні об’єкти з метою ядерного шантажу. Найгірше – це провокації, які можуть призвести до техногенної катастрофи на об’єкті ядерної енергетики.

Важливо також додати: враховуючи те, як російські спецслужби влаштовували теракти на Каширському шосе (теракт стався 13 вересня 1999 року в багатоквартирному будинку на Каширському шосе в Москві, куди була закладена вибухівка, загинуло 124 особи. Озвучувалися версії про причетність ФСБ та Путіна. – Ред.), не можна виключати, що об’єктом такої атаки може стати також АЕС на території самої Росії. Цинізм російських спецслужб не має жодних меж.