Благодійна допомога армії від бізнесу має бути добровільно-примусовою, – авіакомпанія "Українські вертольоти"

Десятки мільярдів гривень з початку повномасштабної війни переказали українські громадяни та підприємства на благодійну допомогу нашій армії. Про значущість цієї допомоги для фронту та проблеми, з якими стикаються волонтери у процесі своєї діяльності, ми поговорили з людиною, яка нещодавно сама була на передовій, а зараз самостійно організовує та забезпечує військові частини всім необхідним.

Євген Тимошенко, батько трьох неповнолітніх дітей, добровольцем пішов на фронт, командував взводом, ротою, брав участь у боях на Харківському напрямку, має бойові нагороди. Сьогодні він заступник начальника відділу авіаційно-технічного забезпечення авіакомпанії "Українські вертольоти".

– Євгене, скажіть, будь ласка, з позиції військового, що для вас особисто на фронті означала допомога – волонтерська/благодійна?

– Передусім це свідчення про те, що про нас пам'ятають і дбають. Держава забезпечує найнеобхіднішим, але не всім. Частину необхідного боєць купує сам, іншу – отримує у вигляді благодійної допомоги. Також це емоційний складник, ми раділи не лише окулярам нічного бачення, а й їжі, яку для нас готували люди. Бо це про людську пошану.

– Розкажіть, що входить до кола ваших обов’язків сьогодні.

– Наразі я виконую обов’язки начальника відділу матеріально-технічного забезпечення Департаменту технічного авіакомпанії "Українські вертольоти". Моя робота складається з двох рівноцінних частин. Це забезпечення своєчасної закупівлі або ремонту авіаційних агрегатів і доставка їх на операційні бази. А оскільки авіакомпанія є оператором ООН, то вона працює в миротворчих і гуманітарних місіях на африканському континенті. А також – опрацювання і аналіз заявок, що надходять з військових частин, для надання безоплатної гуманітарної допомоги. Це і планування, і своєчасна поставка необхідного обладнання, автомототехніки, обмундирування тощо.

З початку широкомасштабної війни авіакомпанія надала гуманітарну допомогу армії на загальну суму 130 млн гривень. Зокрема, протягом 2022-2023 років – 107,6 млн грн, з початку 2024 року – 28,3 млн грн. Ми надали квадрокоптери, пікапи, квадроцикли, оптичні приціли, окуляри нічного бачення, РЕБи, бронежилети, шоломи 17 військовим частинам та підрозділам.

Зараз ми розробили нову тактику: авіакомпанія не розпорошує свої зусилля між багатьма військовими частинами, а зосередилася на допомозі чотирьом. Це 80 ДШБ, 3 ОДШБ, 46 ОДШБ і навчальний центр Національної гвардії МВС. Працюємо з відповідними службами цих в/ч, розроблюємо і реалізуємо найближчі і середньострокові заявки. Ми дійшли висновку, що такий цільовий підхід є більш ефективним і результативним.

– Обсяг вашої благодійної допомоги виглядає дуже значним. Розкажіть про проблеми, з якими сьогодні стикаються підприємства, які надають допомогу.

– На фронті ми були вдячні будь-якій допомозі, яку отримували. Але часто траплялося, що нам передавали пікапи в такому стані, що вони їздили тільки тоді, коли хотіли, й підводили нас у найвідповідальніший момент. Перший час були серйозні претензії до якості тактичного одягу, бронежилетів і шоломів. Наша компанія коли надає допомогу, дуже ретельно слідкує за якістю.

Звичайно, є проблеми бюрократичного або політичного характеру. Наприклад, у квітні-травні цього року наш відділ отримав від армійської авіації сухопутних військ заявку на надання допомоги в постачанні та встановленні на вертольоти спеціального обладнання. Відправили письмову позитивну відповідь, додали проєкт договору про надання благодійної допомоги, підготували обладнання на 42 млн гривень. Тиждень чекаємо, другий. Тиша. Дзвонить командир бригади, якій призначалося це обладнання, і просить передати його поки без договору, оскільки воно дуже необхідне для бойової роботи. Мовляв, між керівництвом нашої компанії та командуванням сухопутних військ ще до війни виник якийсь конфлікт, і тепер керівництво не хоче підписувати договір.

Я розумію, що мають місце якісь образи, але зустріньтесь після перемоги та з'ясуйте стосунки, до чого це зараз, під час війни, коли йдеться про безоплатну поставку дорогого обладнання, яке реально допоможе знищити ворога? А передати обладнання без договору про благодійну допомогу ми не можемо, тому що авіакомпанія потрапить під кримінальне переслідування. Зараз готуємо листа до Міністра оборони, який, я сподіваюсь, оперативно допоможе вирішити цю проблему.

– Чи не зникає у вас та вашого керівництва бажання займатися благодійністю після таких неприємностей?

– Ні, бо це частина нашого життя. У перші дні повномасштабної війни голова Ради директорів Володимир Ткаченко та виконавчий директор Сергій Яровий сіли за кермо своїх автомобілів і поїхали за кордон купувати бронежилети, каски, тепловізори, квадрокоптери, прилади нічного бачення та інше військове майно й привезли все це до Києва. Хоча їм вже далеко за 60 років. Наша авіакомпанія опікується сім'ями загиблих співробітників. Ми виплачуємо кожній родині одноразову матеріальну допомогу в розмірі майже 5 млн гривень, а кожній неповнолітній дитині щомісячну допомогу в розмірі 100 000 грн до їхнього 18-річчя.

– Оскільки ви назвали прізвище Ткаченка, не можу не запитати про інцидент, коли його затримало СБУ Кіровоградської області та військова прокуратура?

– Історія була повністю сфальсифікована. Обвинувачення полягали в тому, що наш керівник – нібито громадянин росії і в період з 2014 по 2022 рік двічі виїжджав до росії, де нібито зустрічався з співробітниками ФСБ, отримував від них якісь інструкції. Ще його звинуватили в тому, що він спеціально не повернув НГУ орендовані вертольоти. Ткаченка насильно посадили в машину і вночі відвезли до Кропивницького СІЗО. Через день після цих подій відбувся суд, на якому з'ясувалося, що всі докази про громадянство росії і виїзди до росії – брехня. Володимира Володимировича Ткаченка було звільнено в залі суду.

– Але, як відомо, авіакомпанія "Українські вертольоти" порушила терміни повернення з оренди 8 вертольотів?

– Авіакомпанія майже 20 років є офіційним оператором ООН. 8 орендованих у Національної гвардії вертольотів працювали у миротворчих місіях у Малі та Сомалі. Після початку війни були прийняті всі можливі заходи для екстреного повернення повітряних суден, включаючи звернення до нашого МЗС. Результату не було.

Тоді керівництво нашої компанії ухвалило рішення передати Нацгвардії інші 8 вертольотів з кращими ресурсними показниками. Два з них знаходилися в аеропорту Жуляни. При цьому авіакомпанія продовжувала виплачувати орендну плату військовій частині за орендовані гелікоптери. У березні 2022 року було направлено відповідного листа МВС. Через деякий час була отримана позитивна відповідь з проханням надати ресурсні довідки на передані вертольоти. Необхідні документи були надані. Все листування та документи збережені в архівах компанії. Наші спеціалісти почали готувати вертольоти до передачі. Але буквально за день до передачі від МВС прийшов лист з відмовою приймати вертольоти.

Нагадаю, це був березень 2022 року, Київ. Наше керівництво було просто шоковане. Бої йдуть у передмістях Києва, президент України буквально випрошував в інших країнах вертольоти цього типу, а нам відмовляють! Ткаченко зустрівся з заступником міністра внутрішніх справ і командувачем Нацгвардії, але зрозумілого пояснення не отримав. Пізніше з'ясувалося, що з тодішнім міністром внутрішніх справ зустрічалися два депутати Верховної Ради і переконали його не приймати 8 вертольотів МІ-8 МТВ-1 від авіакомпанії "Українські вертольоти", посилаючись на "рускій слєд", якого насправді не існує. І лише далі ми зрозуміли, що ці депутати вирішили таким чином загнати підприємство в "глухий кут" і у змові з іншими представниками авіаційного бізнесу здійснити атаку на нашу компанію.

– Чому ви це називаєте атакою? Навіщо було депутатам переконувати міністра не приймати вертольоти у вашої компанії?

– Якщо ви зведете воєдино дві події: відмову прийняти МВС 8 вертольотів у березні 2022 року та затримання в червні 2022 року власника авіакомпанії Володимира Володимировича Ткаченка з подальшою спробою арешту на 60 діб, то вимальовується чітка картина спланованого захоплення досить успішної міжнародної авіакомпанії.

Отримання МВС 8 вертольотів усувало першопричину для арешту власника компанії на 60 діб. А якщо вертольоти не прийняті, то Ткаченко спеціально не повертає вертольоти, тим самим завдаючи шкоди обороноздатності. Очевидно, розуміючи недостатність цього аргументу, була придумана історія з його громадянством росії та поїздками до росії для отримання інструкцій в ФСБ.

Сценарій передбачав таке: власник компанії сидить у в'язниці, і можна працювати за кількома варіантами – або змусити у в'язниці Ткаченка переписати компанію на іншу особу, або ввести в компанію зовнішнього керівника.

– Як ситуація виглядає станом на зараз? Чи вдалося повернути вертольоти Нацгвардії?

– Так, звісно. Наразі інцидент з Нацгвардією закритий. Вертольоти передані. Конфлікт вичерпано. Всі звинувачення, як і було зрозуміло від початку, виявилися безпідставними.

На жаль, такі історії стають типовими для країни, що воює. І ми розуміємо, що ці народні депутати навряд чи зупинилися в своїх намірах захопити наш бізнес.

Але й ми не зупиняємося. Працюємо. А МВС та Національній гвардії передаємо благодійну допомогу від початку повномасштабної війни і до сьогодні. Незважаючи ні на що.

– Повернімося до питання про організацію надання благодійної допомоги військовим частинам. На ваш погляд, що можна було б змінити, вдосконалити в цій роботі?

– Зборами грошей для допомоги військовим займаються всі і потроху. Водночас чимала кількість великих фірм і компаній самоусунулися від цього процесу. Я вважаю, що організація благодійної допомоги повинна бути добровільно-примусовою. У ній мають брати участь усі підприємства, особливо великі та середні. Повинен бути встановлений мінімальний відсоток від доходу, що виділяється на допомогу. Ця робота не має організовуватися директивами владних органів. Бізнес чудово навчився обходити будь-які директиви.

Цю роботу можна було б організувати, створивши громадський центр, раду при Офісі президента, яка складатиметься з керівників або представників бізнес-фірм і компаній, які зарекомендували себе у справі надання допомоги. До цієї ради могли б входити представники всіх галузей реального сектору економіки. Такі ж ради могли б бути створені при галузевих міністерствах та відомствах.

Маємо успішний приклад такої діяльності – при комітеті Верховної Ради з питань інфраструктури створено неформальний центр, його очолює голова комітету Юрій Кісєль. Результати дуже непогані. Це може підтвердити командування 80-ї ОДШБ та інші військові підрозділи.

Вважаю, що гасло "все для фронту, все для перемоги" має стати частиною життя та існування всіх без винятків!