Блог | Невже для політичної еліти Франції Батьківщина та дупа лідера збігаються так само, як у Росії?
Днями всесвітню мережу облетіла резонансна новина про подію, що сталася в надрах потопаючого у великодержавних фекаліях Мордора, яка дивовижно точно діагностувала смертельну хворобу недоімперії. Ця ж обставина досить достовірно констатувала стадну недалекість неабиякої частини населення "богообраної країни" і пустотілу велич її неадекватного фюрера.
Отже, під час концерту в Уфі, відомий російський музикант-"правдоруб", лідер гурту "ДДТ" Юрій Шевчук звернувся до багатотисячної аудиторії шанувальників, безапеляційно заявивши: "Батьківщина – це не дупа президента, яку треба весь час мусолити, цілувати. Батьківщина - це бабуся, злиденна на вокзалі, що продає картоплю. Ось це батьківщина...". Також співак запитав, чому люди в Україні зараз повинні гинути заради якихось наполеонівських планів чергового російського "цезаря"?
У зв'язку з цим особливе значення має не тільки щира мужність артиста, а й захоплено-схвальна реакція на ці слова переповненого палацу спорту. Звичайно, люди, які слухають такого щирого і емоційного автора, яким є Юрій Юліанович, солідаризуються з його життєвою позицією. Тому, мабуть, вітання глядачами протестного демаршу співака не відображає базових моральних тенденцій у масовій свідомості російської бидломаси. Але все ж таки зазначена обставина дає надію на наявність зерен совісті хоча б у деякої прогресивної частини "скріпного" народу. Причому така надія – це "промінь світла", перш за все, для самої Росії, яка нині хронічно страждає нацизмом.
До речі, після концерту поліцейські – "жопохранители" навідалися до гримерки Шевчука. З явним наміром покарати музиканта за осквернення російського "антифашистського руху" в Україні з усією суворістю федерального законодавства. Але після годинної бесіди, ймовірно, не ризикнули заарештовувати улюбленця мільйонів, обмежившись адміністративним протоколом. Однак очевидно, що спроби інкримінувати співаку "неодноразові дії з дискредитації ЗС РФ" будуть робитися...
Приблизно в той же час, коли в Уфі опозиційний поет Юрій Шевчук публічно назвав Путіна знущальним епітетом "наш цезар" і проголошував єдиним його очевидним людським проявом – наявність "дупи", що сидить на кремлівському троні, у Парижі панували протилежні настрої. Політики країни, яка небезпідставно є ідейним родоначальником республіканської демократії та лібералізму, чомусь взялися лукаво відстоювати інтереси російського деспотизму, намагаючись остудити визвольний запал і принизити європейські устремління України.
Спочатку, згідно з інтерв'ю Володимира Зеленського італійському телеканалу Rai 1, президент Франції Емманюель Макрон пропонував Україні частково поступитися своїм суверенітетом, щоб Володимир Путін міг "зберегти обличчя". Потім Державний секретар Франції у справах Європи Клеман Бон, вторячи своєму лідерові, визначив реальну перспективу вступу України до ЄС лише через 15-20 років. У зв'язку з цим, високопоставлені представники Франції готові облагодіювати Україну якимось "гібридним" (ох, чи не проросійські це віяння?), штучно сформованим похапцем – Європейським політичним співтовариством.
З чим пов'язана "неможливість" прискореної євроінтеграції України, яку, до речі сказати поряд з обережними французами згадують і надмірно лякливі німці? Формалізмом та тривалістю бюрократичних процедур у ЄС, соціально-політичною та законодавчою невідповідністю України загальноєвропейським стандартам? Але це все – відмовки. Війна, подібна до тієї, що розв'язала Росія в Україні, - це епохально неординарні обставини, цивілізаційний форс-мажор для всіх. Екстремальні обставини не тільки допускають, а й вимагають неординарних дій. Було б тільки реальне бажання у основних гравців європейської геополітики приймати справедливі і логічні рішення на користь України, яка стікає кров'ю і доблесно бореться.
Прискорений режим вступу до ЄС можливий і припустимий - якраз зараз і саме для України. Незважаючи ні на які формальні перешкоди. Наша нинішня ситуація має глобальне загальносвітове значення і такий потужний конфліктний заряд, від розрядки якого багато в чому залежить майбутнє всі планети, формат існування тієї ж Європи. Так що будь-які "але" і багатоточчя в поточній динаміці розвитку міжнародного статусу України - це виключно лицемірні відмовки. Природа таких заперечень очевидна: все ще страх окремих фігурантів континентального політикуму перед путінізмом (царьок вважає Україну своєю вотчиною), і, як і раніше, їх бажання отримувати сумнівні економічні вигоди (насамперед - нафтогазові) від торгівлі з головним агресором сучасності.
Зрештою, постачання зброї і масштабне фінансування військових витрат України теж до певної пори не вписувалися у зовнішньополітичну доктрину ЄС. Але ситуація, інстинкт самозбереження змусили, і можливість подолати всякого роду обмеження з'явилася. Членство України в ЄС - теж своєрідна організаційно-ідеологічна зброя, яка здатна зробити сильнішою і Україну, і Європу. Нам членство в Європейському співтоваристві дозволить остаточно, ментально і статусно, попрощатися з радянським минулим, імперськими флюїдами Росії, внутрішньою корупцією та управлінською неефективністю. Об'єднана Європа придбає економічно сильного за потенціалом "члена сім'ї", а також вмілого і відважного воїна, здатного істотно підвищити оборонний потенціал ЄС.
…Таке враження, що офіційний Париж дещо призабув свої національні пріоритети та соціально-моральні засади. "Свобода, рівність, братерство" - національний девіз Французької Республіки, вперше сформульований Максиміліаном Робесп'єром ще 1790 року.
Так що ж, друзі французи, ви закликаєте нас поступитися тим, що вважаєте своєю найвищою цінністю і непересічною гідністю будь-якої заможної нації. А як бути з любов'ю до Батьківщини, яку Ви так шануєте стосовно своєї країни, але пропонуєте суттєво зменшити українцям? "Любов до Батьківщини - перша гідність цивілізованої людини" - говорив колись Наполеон I Бонапарт.
Також як накажете розуміти інші етичні аксіоми великих французів, які Ви шануєте, але пропонуєте нам забути? "Потрібно бути правдивим у всьому, навіть у тому, що стосується Батьківщини. Кожен громадянин зобов'язаний померти за свою Батьківщину, але ніколи не можна зобов'язати брехати заради Батьківщини" - Шарль Луї Монтеск'є.
Чому б Вам не спробувати донести до відома кремлівського карлика сенс слів великого Гі де Мопассана: "Війна - варварство, коли нападають на мирного сусіда, але це священний обов'язок, коли захищають Батьківщину"? А також спробувати пояснити росіянам зміст висловлювання Жоржа Жака Дантона: "Батьківщину не можна забрати з собою на підошвах чобіт"?
Нарешті, самим сучасним лідерам Франції при здійсненні нескінченних спроб умиротворити Путлера, не варто забувати, що: "Без справжньої любові до людства немає справжньої любові до Батьківщини" (Анатоль Франс); "У підданих деспота немає Батьківщини. Думка про неї витіснена корисливістю, честолюбством, раболіпством! " (Жан де Лабрюйер).
Чесне слово, складається враження, що це Юрій Шевчук та інші безстрашні російські критики путінського режиму - гідні нащадки великих французьких просвітителів. А ось окремі політики сучасної Франції - явно або таємно проявляють аж надто трепетну турботу про п'яту точку царя Московії. Панове, так дивишся і Ваша велична і прекрасна Батьківщина може кардинально звузитися і опинитися в тому самому непристойному місці цієї ущербної людини. Щоб цього уникнути, - не юліть, а щиро підтримуйте воюючу за справжні цінності Україну!
Слава Україні! Героям Слава!
