Чи можна виграти війну, позбавивши Росію палива? Ізраїльський експерт Шарп вказав на важливі нюанси

Завдяки успішним ударам по нафтопереробних об’єктах на території Росії українським Силам оборони вдалося скоротити виробництво бензину в РФ щонайменше на 25%. Від нестачі палива страждає як окупаційна армія, так і вся економіка країни-агресорки. Але чи можна, просто посиливши удари, домогтися перемоги України у війні? Відповідь не така однозначна, як здається. Перш за все, Росія не тільки відновлюватиме зруйновані підприємства, а й намагатиметься шукати нові шляхи забезпечення себе паливом. Це, зокрема, імпорт нафтопродуктів, а також виробництво низькоякісного бензину суто для військової техніки.

Що вигідніше для України – завдавати ударів по російських НПЗ чи по логістиці ворога безпосередньо на полі бою? Перше означає удар по економіці, ефект від якого можна побачити через деякий час, натомість друге – логістичний локдаун, що призводить практично до миттєвих результатів.

Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив ізраїльський військовий оглядач Давид Шарп.

– За період від початку року до 1 липня українські Сили оборони атакували щонайменше 26 НПЗ на території Росії. На вашу думку, чи можна виграти війну, просто позбавивши противника палива?

– Наскільки нам відомо з відкритих джерел, українці атакували практично всі великі НПЗ у європейській частині території Росії. Не атакованими залишаються лише НПЗ у Сибіру та на Далекому Сході. Але атакували – не означає знищили назавжди, і не означає позбавили Росію можливості мати паливо.

Припустимо, що Росія та російські військові справді опиняться без дизельного палива і без бензину взагалі. Зрозуміло, що хоча можна вести війну пішки, партизанську війну без техніки, без нічого, але де-факто ведення бойових дій стає неможливим. Питання: чи можна досягти чогось подібного наявними засобами? В принципі, міркуючи не філософськи, чи може Україна цього домогтися?

Наскільки я бачу, це неможливо. Можна створити труднощі, можна створити дефіцит, завдати величезної шкоди, але довести Росію до ситуації, коли у військових і взагалі у цивільного населення не буде палива, майже неможливо. Якби українська авіація була дуже численною і панувала в повітрі над російською територією, тоді можна було б і з паливом дуже весело вчинити, і не тільки з паливом. Але оскільки ситуація інша, йдеться про дистанційні удари, то досягти такого результату, як я бачу, неможливо.

Щоб зберегти й розширити нинішню ситуацію, якої зараз досягнуто, потрібно нарощувати кількість і якість, і сподіватися, що росіяни не знайдуть хоча б часткових протизаходів.

За даними Reuters, виробництво бензину в Росії скоротилося приблизно на 25%. Припустимо, цю цифру можна ще більше збільшити. Проте це не означає, що в Росії немає альтернативи. Перш за все, повного припинення виробництва не буде, бо є й Сибір, і навіть у європейській частині вони щось повертають у дію, якось щось працює.

Є й альтернатива – імпорт палива. Так, це дорого, і це теж важливо, що Україна домагається цього, але дизель і бензин можна купувати за кордоном. І не тільки в Білорусі, де, до речі, теж можна залучити їхні НПЗ, але Росія вже й в Індії почала закуповувати, і в інших місцях. Ось вам, будь ласка, перша альтернатива.

Є й друга альтернатива. Коли справа дійде до критичної точки, ситуація погіршиться, наприклад, постане питання, чи вистачить палива для військової техніки, тоді можна застосувати старий добрий метод, а саме – кустарні, невеликі нафтопереробні заводи, які виробляють паливо невисокої якості. Це проста річ. Це те, що робили й досі роблять на Близькому Сході, чи то в Іраку, чи то в Сирії. Паливом кустарної переробки цілком можна заправляти невибагливу техніку.

Тобто, якщо справа доходить до того, що ніяк не вдається захопити всю Донецьку область, а захопити дуже хочеться, то я не здивуюся, якщо почнуть застосовувати й такі підходи.

До речі, деякі фахівці кажуть про те, що частковим вирішенням проблеми для Росії може бути перехід на виробництво більш низькоякісного неочищеного палива, і це, здається, вже робиться. Таке паливо дуже погане для сучасних машин, приватних авто тощо, але для якоїсь лівої вантажної військової техніки та всього іншого воно згодиться.

Загалом, з низки причин ситуація повного позбавлення Росії палива, причому герметичного позбавлення, на порядку денному не стоїть.

– Ви згадали про НПЗ, які розташовані на території Білорусі, і сказали, що їх теж можна "розтрощити". Але чи справді Україна має таку можливість? Ми бачимо, що поки що Україна утримується від такого роду ударів по території Білорусі. Ми пам’ятаємо нещодавній ультиматум президента Зеленського щодо ретрансляторів на території Білорусі, і Лукашенко справді їх відключив. На вашу думку, як виглядає ситуація як з суто військової, так і з суто політичної точки зору?

– З суто військової точки зору, тут усе досить просто. У буквальному сенсі не те, щоб пошкодити, а повністю знищити Мозирський нафтопереробний завод для України не становить жодних труднощів. Він розташований дуже близько до України, його можна було б атакувати, і з заводом було б покінчено. Якщо підійти до цього просто і цинічно, це було б дуже добре. Чому? Його продукція йде до Росії і так чи інакше працює на економіку такої ворожої держави, як Білорусь. Це підірве її економіку.

Але ситуація така, і не лише в цій війні, що далеко не завжди можна діяти, виходячи з суто військової точки зору. Політичний і стратегічний аспект полягає у тому, що Україні все одно невигідно на даний момент, якщо Білорусь активно вступить у війну або надасть Росії нові можливості для ведення бойових дій. Тут політичний розрахунок.

Можна зіграти, що називається, за іранською тактикою. Іран завдавав ударів по країнах Перської затоки, попри те, що вони теж могли вступити у війну, але не наважилися, бо вирішили, що їм буде гірше. Чи варто робити це в Білорусі, виходячи з цілого ряду обставин?

Яких обставин? Білорусь може вступити у війну, Росія може щось зробити, європейцям і американцям це може не сподобатися, якщо прямо зараз українці завдадуть удару по білоруському НПЗ без конкретного приводу. Для українського керівництва, з одного боку, це може виглядати привабливо – завдати удару по цій цілі та по інших цілях у Білорусі. Але, з іншого боку, є низка аспектів, які не можна не враховувати.

До речі, це ще й дуже важливий стримуючий фактор і для Росії, і для Білорусі. Усі зараз кажуть, що Росія намагається так чи інакше втягнути Лукашенка у війну. Мені важко сказати, що там насправді відбувається, але мені здається, якби Росія дуже захотіла, вона б втягнула. Але для Росії дуже важливо, щоб будь-які цілі на території Білорусі, і не тільки Мозирський НПЗ, не були знищені та виведені з ладу. Тому що, по-перше, багато з цього працює на Росію. По-друге, втягування Білорусі у війну – це ще більше закриття вікна, хоч якогось "напіввіконця", яким є Білорусь. По-третє, у підсумку Росії доведеться компенсувати значну частину знищеного. Тому Білорусь перебуває під опікою, а Росія розраховує її поглинути.

Отже, це ще питання, що вигідно. Коли ти щось уже знищив, опоненту втрачати нічого, але коли ще не знищив, то це стримуючий фактор.

У президента Зеленського та тих, хто приймає рішення, багато дилем. Але, як ви бачили, в останні тижні вони вирішили трохи підняти планку, судячи з усього, відчуваючи слабкість Лукашенка. До речі, щодо бензину Зеленський йому теж натякав. Не було такого прямого ультиматуму, як у випадку з ретрансляторами, але їм пропонували подумати, чи варто постачати Росії паливо. Коли кажуть "варто подумати", це натяк, але це не означає, що щось відбудеться прямо зараз.

– Чи вважаєте ви, що перекриття логістики сьогодні є важливішим завданням, ніж удари по НПЗ?

– З військової точки зору, безумовно, це важливіше. Якщо тобі вдається систематично нейтралізувати частину логістики, то противник недоотримує щоденну норму боєприпасів. Ти просто послаблюєш потенціал супротивника на цій ділянці фронту. Він просто не може наступати так ефективно або взагалі не може наступати.

Загалом, завдання України – виграти війну. Одне з найважливіших завдань зараз – не втрачати території й водночас завдавати противнику максимальної шкоди. Якщо ти суттєво впливаєш на логістику, ти безпосередньо працюєш на цей результат. Про це в інтерв’ю говорив головнокомандувач ЗСУ Сирський. Він казав про те, що наступальна активність росіян знизилася на третину, і багато в чому це завдяки нашим успішним ударам по логістиці.

Я схильний погодитися з ним у цьому. Безумовно, те, що відбувається останніми тижнями на південній ділянці фронту, не могло не вплинути на активність російської армії в тих місцях. Крім того, це саме по собі завдало Росії значних прямих втрат. Ціни зростають, тарифи зростають. Крим перебуває у напівблокаді. Це все дуже важливо.

Але коли ми говоримо про удари по НПЗ, то це удари по російській економіці. І тут є ефект доміно. Зрозуміло, що справа не просто в тому, що громадяни не можуть заправитися або в тому, що згорів НПЗ. Якщо страждає бізнес і якась економічна активність, це вже збитки іншого порядку. Плюс репутаційні удари, плюс населення Росії в масовому масштабі вперше відчуло на собі хоч якісь наслідки війни.

Все це теж дуже важливо і може мати стратегічне значення з ретроспективи. Через якийсь час ми зрозуміємо, що це відіграло якусь важливу роль у певних рішеннях і мало не змусило піти на переговори.

Але поки що це впливає на фронт лише опосередковано, як економічний збиток. А безпосередньо на фронт впливають удари по ВПК, а не по НПЗ. Завод припинив випускати такий-то важливий боєприпас, і цього боєприпасу стало менше, і це безпосередньо впливає на фронт та безпосередньо впливає на удари по Україні.

Ось ви помітно підірвали логістику — і все, у росіян у півтора рази менше снарядів – це я кажу просто гіпотетично. Тому вогонь ведеться не так ефективно, повільніше, у менших масштабах. Тобто це прямий вплив.

А удари по НПЗ та економіці впливають опосередковано. Чи матиме це велике стратегічне значення, покаже подальший розвиток подій. У будь-якому разі, це важливо, але робити висновок, наскільки це значуще на рівні припинення війни або на рівні оцінок того, що відбувається на фронті, поки що зарано.